У маєтку Донців-Захаржевських, що у Великому Бурлуці Куп’янського району, Григорій Сковорода створив чимало художніх і філософських творів.
Але після прильоту сюди рашистських дронів природно згадується, перш за все, його «Брань архистратига Михаїла зі сатаною», написана у далекому 1783 році.
За словами автора, людині бути доброю набагато легше, ніж злою, якщо вона обирає шлях внутрішньої духовної свободи. Посеред невігластва, яке творять окупанти, це твердження звучить особливо актуально.
І все ж, з огляду на долю спаленої садиби, зло здається не настільки лінійним, як хотілося б про нього думати, адже насправді буває різним.
Скажімо, після рукотворної пожежі закономірно виникло питання: «А чи збереглася б ця архітектурна пам’ятка у недалекому майбутньому, якби не війна?». «Навряд чи», — відповідають експерти, що добре обізнані з дійсним станом речей.
«Чиновникам одразу стало легше, — прокоментував ситуацію відомий харківський дослідник давнини Андрій Парамонов. — Тепер не треба шукати гроші на реставрацію, на збереження, а головне як зручно, ніхто не винуватий — тільки орки».
Великий почин
Донці-Захаржевські — старовинний український козацько-старшинський і дворянський рід Слобожанщини, що походив від полковників Харківського та Ізюмського полків. Вони були великими землевласниками, меценатами і військовими діячами, які відіграли ключову роль у захисті Слобідської України від нападу кримських татар і набігів кочовиків.
Засновником знаменитої династії вважається Григорій Донець. У XVII столітті, будучи полковником Харківського полку, він збудував чимало захисних валів і фортець, поблизу яких активно розвивалися сільські та міські поселення. За його керівництва Ізюм став центром сформованого слобідського козацького полку, куди вперше не був присланий представник центральної царської влади — воєвода.
Загалом військовій службі Донець присвятив більше двадцяти років і водночас нажив славу людини освіченої і багатогранної. Саме він у Великому Бурлуці заклав перший знаменитий родинний маєток, де пізніше не раз зупинявся мандрівний філософ Григорій Сковорода.
Також старанням полковника на шляху від Харкова до Полтави і Києва був заснований Курязький Преображенський монастир, який не одне століття відігравав ключову роль у духовному житті Слобожанщини. Спочатку в святій обителі Донець служив у статусі ктитора, а потім довічно став ченцем, отримавши ім’я Овдій.
А ось із мандрівним філософом Сковородою подружився вже онук Григорія — Яків Донець-Захаржевський. Поміщик не тільки надавав йому можливість усамітнено працювати в своєму маєтку, а й поділяв його погляди. Гостюючи у Великому Бурлуці, митець створив чимало своїх знаменитих творів. Серед них — «Брань архистратига Михаїла зі сатаною» і деякі поезії зі збірки «Сад божественних пісень».
За даними дослідників, Сковорода присвятив своєму другу також переклад «Книги Плутархової про спокій душі». З листування відомо і про той факт, що саме через Якова пересилав подарунки філософу ще один його друг — Михайло Коваленський. Останній раз Григорій Савич побував у Донців-Захаржвських у 1792 році.
Перебудовувати садибний маєток, у якому гостював Сковорода, господар не погоджувався до останнього подиху, хоча про це його постійно просив син Андрій. Після смерті батька той спочатку ремонтував помістя, а у 1820-тих роках за проєктом професора архітектури Євгена Васильєва розпочав зведення двоповерхового дерев’яного палацу на кам’яному підвальному поверху.
Продовжив роботу його зять — Воїн Дмитрович Задонський, чиї нащадки володіли садибою до горезвісного 1917 року. Саме цю пам’ятку архітектури і спалили кацапи тиждень тому, 7 квітня. Тобто у день, коли за своїм церковним календарем мали б відзначати Благовіщення духовними, а не бандитськими подвигами.
Ансамбль тодішнього маєтку включав парк, кам’яні ворота, кордегардію, оранжерею та величну Преображенську церкву, зведену за проєктом архітектора Василя Стасова. Більшовики, подібно до сьогоднішніх рашистів, храм знищили, проте його вдалося відбудувати в 2000-х роках.
Будинок, де працював мандрівний філософ, розібрали ще у далекому 1830-му році, але місце, де він бував, назавжди залишиться сковородинівським.
Етапи занепаду
Із нащадками Донців-Захаржевських більшовики, пробуджені жовтневою революцією, розправилися так само жорстоко, як з історичною будівлею рашисти, породжені так званою СВО. На маєток червоні налетіли у день святої Катерини — 7 грудня 1918 року.
Від їхніх рук одразу загинула його власниця з донькою і зятем, а також їхня гостя графиня Гендрикова, яка теж належала до роду відомих на Слобожанщині меценатів — будівничих шкіл, лікарень і бібліотек.
Маєток спочатку пограбували більшовики-убивці, а те, що лишилося після них, розтягли місцеві селяни. У хід пішла навіть велика бібліотека, яку члени знаменитого роду збирали не одне століття. Раритетами неуки просто розпалювали піч.
У грудні 2019 року маєток Донців-Захаржевських відвідала представницька комісія, але дива не сталося.
Фото Харківської облдержадміністрації.
Створювати музей у садибі радянська влада не поспішала. Спочатку там облаштували комуну імені Петровського, а в 1947 році — «Сільгосптехніку». Статус пам’ятки історії місцевого значення легендарний будинок отримав лише у 1972 році, але його продовжували використовувати для всіляких господарських потреб.
Якийсь час у цих стінах розміщувалися склади, потім працювало транспортне підприємство, після чого історичну будівлю поділили на комунальні квартири. Мешканцям аварійного будинку з колонами жилося невесело, тому вони постійно мріяли про розселення до більш комфортабельного житла.
Вкотре про легендарну будівлю чиновники згадали у грудні 2019 року. Тоді при обласній адміністрації була створена робоча група, члени якої обстежили історичну пам’ятку й припустили, що вона дійсно може стати туристичною Меккою Слобожанщини.
У 2021-у за будинок взялася прокуратора, визначивши, що безгоспним маєтком повинна займатися місцева Великобурлуцька громада. Прийняти будівлю на баланс громаду зобов’язали через суд у грудні 2025 року, після чого почалася підготовка до її консервації.
На той час рашистські дрони вже прилітали на подвір’я маєтку, проте істотної шкоди не завдали. Але після двох останніх ударів дерев’яна будівля не встояла під вогнем. Пожежа таки донищила стіни, які більше не мулятимуть око харківським управлінцям усіх рівнів та рангів. За них проблему «вирішили» орки.
Велесові скрижалі
В історію цей маєток увійшов і тому, що у 1919 році білогвардійський офіцер Алі Ізенбек знайшов у пограбованій бібліотеці Донців-Захаржевських дерев’яні дощечки з вирізьбленим загадковим текстом. Свою знахідку він вивіз за кордон, де її тривалий час вивчав Юрій Миролюбов та інші українські науковці-емігранти. Знахідку назвали «Велесовою книгою» на честь язичницького бога Велеса — покровителя багатства, худоби, торгівлі, мистецтв і волхвів.
Про походження великобурлуцьких скрижалей написано вже чимало статей. До оцінки їх унікальності долучилися і російські науковці, назвавши знахідку підробкою, на що було одразу дві причини. По-перше, у москві прийнято знецінювати або привласнювати собі все достойне, що пов’язано з Україною. А по-друге, розшифрований текст перевернув догори дригом ту древню історію, яку сфальшували для нащадків імперські літописці.
«Велесова книга» — надзвичайно цінна історико-літературна пам’ятка, у якій описуються події від 650-х років до нашої ери і до останньої чверті IX століття. Своєю появою вона довела, що писемність у слов’ян виникла задовго до роботи візантійських братів Кирила та Мефодія. Знайдені дощечки також підтвердили гіпотези багатьох вчених про більш древню історію Київської Русі.
На їхню думку, одна з найрозвинутіших європейських держав не могла виникнути з нічого. Її предтечами стали стародавні слов’янські роди Кривичів, В’ятичів, Полян і Древлян, які будували гігантські захисні вали і мали власну віру.
Язичництво на нашій території, як свідчить «Велесова книга», не було кровопролитним, на чому роблять акцент адепти християнства. «Слава богам нашим, — йдеться у літописі. — Маємо істинну віру, яка не потребує людської жертви. Ми з мішком повну жертву даємо і від трудів наших — просо, молоко. І богів нагодувати можемо ягням на Коляди, і на Русалії, і в день Ярила».
«Велесова книга» — фактично перший документ, який дозволяє заглянути безпосередньо у саму суть космологічної віри наших предків. Йдеться про віру не рабів, а вільнолюбних людей, які заради свободи готові були йти на великі жертви.
«Не до бенкетів нам і не до смачної їжі, — стверджує автор літопису. — Повинні спати на сирій землі, їсти зелену траву, допоки Русь не буде вільною і сильною».
Цей родовий код генетично передається нащадкам русичів упродовж тисячоліть, отримавши назву непереможного українського духу. У різні часи цей феномен намагалися знищити по-різному. Теперішня війна і попередні геноциди — тому найяскравіший доказ. Але траплялися і менш кровопролитні історії. Після виходу у світ досліджень «Велесовї книги» вченими Борисом Яценком і Галиною Лозко (відповідно у 1995-му і 2002 роках) древня знахідка стала настільки популярною, що її внесли до шкільної програми. Але вже у 2009 року за наполяганням «науковців», які виконували замовлення прихильників «русского міра», книгу зі шкільної програми вилучили.
Вочевидь, богонатхненне письмо, на їхню думку, не повинно проникати у розум молодого покоління як винятково шкідливе.
До речі, існує версія, що «Велесова книга» могла не сподобатися і німецьким фашистам у роки Другої світової війни. Згідно з цією легендою, скрижалі були викрадені й знищені нацистами з організації «Аненербе», яка намагалася довести свою виняткову причетність до арійської раси. Причина зрозуміла. Літопис на дощечці розповідає про те, як Арій, будучи легендарним прародителем, вивів русинські племена із Семиріччя на південь. Вони пройшли через Іран, Сирію, розбили ворогів у Месопотамії і, зрештою, оселилися, у тому числі, й на теренах сучасної України.
Згідно з тією же легендою, Арій був сином Дажбога і Живи, а також батьком Кия, Щека і Хорива, які заснували Київ.
