Поможи нам, ізбави нас вражої наруги

Нині, через понад два століття після появи на світ Тараса Шевченка, ми розкриваємо нові подробиці з його життя і творчості — нарешті дивимося на його постать своїми, українськими, очима.

 

У дні повномасштабної російсько-української війни у львівську галерею, де представлено сучасну виставку «Він: Тарас Шевченко. Художник», вишиковується небачена черга, а відкривали проєкт за участі третього президента України Віктора Ющенка.

 

У творах Кобзаря є до 1 тис. 400 звернень до Бога та згадок про його правду. Тому заголовок до підбірки текстів із фейсбуку — цитата Тараса Шевченка.

 

До речі, одна з численних мистецьких подій, присвячена генію Кобзаря, відбулася 8 березня у Львові в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. А наші захисники з честю носять псевдо «Шева».

Віктор ЖАДЬКО, почесний академік НАПНУ

7.03.2026

 

«Святий Київ наш великий». Золотоверхий.

 

Тарасик побував у Києві дитиною, зі старшою сестрою Катериною, 1804 року народження. Це могло статися ще за життя матері, отже, коли хлопчині виповнилося 8-9 літ. У ті часи люди юрмами збиралися з усіх кінців до київських святинь перед Великоднем, «на прощу».

 

Мабуть, навесні 1822-го чи 1823 року відвідав місто над Дніпром і кирилівський школяр. Уже досвідчений народний поет-кобзар напише про це напрочуд незвичайне місто одним рядком: «Святий Київ наш великий».

 

Удруге, за документами, п’ятнадцятирічний кріпак Тарас Шевченко потрапив до Києва із «придибенцією» у березні 1829 року: його власник, пан Енгельгардт, перевозив труну з прахом батька для перепоховання до родинної церкви Григорія Потьомкіна в селі Чижовому Духовщинського повіту на Смоленщині. Шлях із Вільшаної перетинався Дніпром, і тому довелося заночувати в місті.

 

Ще стояли березневі морози. Валка з мерцем зупинилася в Печерському форштадті на Ніжинській вулиці, в колишньому будинку Данила Мандрики. Місто вразило допитливого юнака величними будівлями та багатолюддям. Тоді в Києві мешкало понад тридцять тисяч людей, а ще сто тисяч прочан прибувало щорічно, щоб поклонитися київським святиням. Зупинялися богомольці переважно при церквах і монастирях.

 

Доля розпорядилася так, що найвидатніший український поет і художник, який понад усе любив Україну, майже все життя перебував далеко від неї. На рідну землю приїздив тільки в гості на дуже короткий час і лише тричі.

 

Засланий після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства 1847 року солдатом в Окремий Оренбурзький корпус із резолюцією царя — «під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати», Тарас ніколи не забував малої батьківщини. Та найчастіше в згадках тішили його серце картини «золотоголового, садами повитого і тополями увінчаного Києва».

 

19 травня 1843 року, вже як відомий поет і учень Петербурзької академії мистецтв, Тарас уперше після довгої розлуки приїхав до рідних країв і два тижні перебував у Києві. Кобзар не лише висловив захоплення та любов до «золотоверхого міста над Дніпром» в поетичних та прозових творах, а й створив добірку краєвидів, у яких показав красу і велич міста.

 

1843 року, перебуваючи в Україні, Т. Шевченко записав оповідання, пісні, зокрема: «Оповідання про запорожців, що з Січі приходять до Києва, де п’ють, гуляють, а потім йдуть «спасатися» у Межигірський монастир», пісні: «Ой горе, горе!», «Ой ішов козак з Дону, та із Дону додому», «Ой із-під гори, та із-під кручі».

 

Наприкінці січня 1844 року Тарас Шевченко прибув до Києва й оселився у «Зеленому трактирі», що належав Києво-Печерській лаврі (зведений у 1803–1805 роках). Затишне місце приваблювало творчу інтелігенцію, тому в трактирі зупинялися письменники, зокрема, А. Муравйов, О. Грибоєдов, Є. Гребінка.

 

Тарас Григорович, до речі, згадує про цей печерський квартал у повісті «Близнята», де автор поселив своїх персонажів, а поряд, на цій же вулиці, квартирував знайомий оповідача «художник Ш., який нещодавно приїхав з Петербурга».

 

Одразу ж по приїзді Тарас поринув у ярмаркове дійство в Будинку контрактів, що піднісся над Подолом чотириколонним портиком, увінчаний трикутним фронтоном (тепер Контрактова площа, будинок №1).

 

Окрім різноманітного краму та забавок, Шевченка цікавила передовсім торгівля книжками. Зокрема, у крамниці Глюксберга пропонували видання іноземними мовами. На Поштовій площі Подолу в одному з купецьких будинків, поряд із Поштовою станцією, жив чоловік, про якого є також згадка у творах Т. Шевченка.

 

У повісті «Мандрівка з приємністю та не без моралі» автор розповідає, що послав слугу Трохима «в книжную лавку купить себе книгу по своему нраву».

 

А в повісті «Близнята» написано про «Успенскую церковь», «киевскую бурсу» и «Подольский базар». У цій повісті читаємо натхненні свідчення Шевченкових захоплень: «Кто, посещая Киево-Печерскую лавру, не отдыхал на типографском крыльце, про того можна сказать, что был в Киеве и не видел киевской колокольни. Утро было тихое, ясное, а перед глазами вся Черниговская губерния и часть Полтавской...».

 

І справді, згадане тут «типографское крыльцо» вціліло, і сьогодні можна вийти до нього із залу Музею книги, постояти на ньому, згадуючи рядки оповідача.

 

Серед пам’ятних місць Т. Шевченка у Києві до сьогодні збереглися: будинок у провулку Т. Шевченка, 8А (колишня вулиця Козиноболотська), де поет мешкав у 1846-му—на початку 1847 р. (тепер тут розміщено Будинок-музей Т. Г. Шевченка), головний корпус Національного університету, де Тарас Григорович у 1845–1847 рр. працював у Археографічній комісії (вул. Володимирська, 60), а також будинок на вул. Вишгородській, 5, де жив у серпні 1859 року в родині С. М. Лободи (тепер тут розташований меморіальний будинок-музей). 

 

У поетичній творчості Київ уперше згадано в поемі «Катерина». Багато персонажів творів Шевченка ідуть чи їдуть на прощу до київських святинь: сліпа мати з поеми «Слепая», Ганна-наймичка («Наймичка»), Відьма («Відьма»). Описом київського Подолу починається поема «Чернець». Образ Києва як Божого града подано в поемі «Варнак».

 

Наводжу перелік київських місць перебування Тараса Григоровича Шевченка, виходячи з його творчого доробку: у повістях Кобзаря зустрічаємо гору Щекавицю («Скавиця»), Рейтарську вулицю шукає Степан Мартинович у повісті «Близнята», його герої прогулюються вулицями Хрещатик та Інститутською, Московською та Щекавицею перед іспитами в університеті Св. Володимира, знають Житній ринок, Фролівський монастир та Кирилівський притулок, Києво-Печерську лавру, їздять у Кинь-Грусть (тепер район Пріорки та площі Шевченка).

 

...Тарас про Київ писав друзям натхненно і возвеличено: «Одне, чого я, як добра найбільшого, у Бога просив би, — хоч перед смертю разочок на Вас, друзів моїх добрих, на Дніпро, на Київ... подивитись; і тоді вмер би я спокійно, як християнин» (лист до А. Лизогуба 16 липня 1852 року).

Лариса РОМАНИШИН, вчителька

3.03.2026

 

Сьогодні відвідала Zenyk Art Gallery — і відкрила для себе іншого Тарасa Шевченка. Сьогодні я відкрила Шевченка не лише як автора слова, а як художника, який мислив образом.

 

Ми звикли асоціювати його передусім як поета. Його поетична спадщина — близько 240 творів. Його слово стало символом боротьби, гідності, української ідентичності.

 

Але як художник він створив понад тисячу мистецьких робіт — картини, акварелі, офорти, сепії, малюнки. І це в рази більше, ніж написав віршів.

 

І ще один промовистий факт: Шевченко залишив 38 автопортретів.

 

Тридцять вісім поглядів на себе — у різні періоди життя. Він називав себе митцем. І ці автопортрети — не просто зображення обличчя, а глибокий внутрішній діалог із собою та епохою.

 

У його роботах — гідність людини, свобода як внутрішній стан, Україна як жива присутність.

 

Дякую засновнику галереї Зіновію Козицькому за створення цього простору сили й сенсів, за можливість відчути Шевченка живим і сучасним.

 

Особливо важливо, що незабаром таку можливість матимуть і наші учні — побачити справжнього Шевченка, в живому мистецькому діалозі.

Максим КОЗИЦЬКИЙ, голова Львівської ОДА

20.02.2026

 

Вміти розфарбовувати чорно-білий світ власного буття. Навіть у найтемніші часи для нашого народу. Вміти не лише для себе, а й для тих, хто поруч. Це — талант. І Тарас Шевченко мав його.

 

Він умів бути провідником. Умів бути і мертвим, і живим, і ненародженим. Він — геній, який майстерно володів як словом, так і пензлем.

 

Пишаюся тим, що у Zenyk Art Gallery відкрили першу персональну виставку Тараса Шевченка у Львові — «Він: Тарас Шевченко. Художник». Галерея створила її у співпраці з Національним музеєм Тараса Шевченка.

 

Відвідувачі можуть побачити 58 живописних і графічних творів, які Тарас Григорович намалював у різні періоди свого життя. Це справді унікальна нагода, бо в цих картинах — душа нашого Тараса, його глибокі переживання, його випробування, біль і ніжність, його надія. Це шанс відкрити для себе Шевченка таким, яким ви його не знали.

 

Щиро дякую генеральному директору Національного музею Тараса Шевченка Дмитрові Стусу за надані твори, керівниці ZAG Христині Береговській, своєму батькові та всім, хто пів року наполегливо працював, щоб ця подія відбулася.

 

Оглянути виставку можна до 20 червня. ZAG Gallery, Львів, вул. Шота Руставелі, 7. Буду дуже радий бачити всіх вас, друзі.

Ternopil.in.ua, fb-сторінка новин

13.01.2026

 

Ілля на псевдо «Шева» (на фото). До війни його світ був про культуру, сцену й людей. Ілля навчався в коледжі культури та мистецтв за спеціальністю режисер. 

 

Працював різноробочим, згодом — художнім керівником у Будинку культури. Організовував заходи, свята та благодійні події на підтримку ЗСУ. Робив те, що вмів найкраще, — об’єднував людей.

 

У 2025 році він став до лав Збройних сил України. На той час йому було лише 23 роки. Без гучних заяв, із простим і чесним рішенням «стати на бік своєї країни, щоб знищити ворога і вигнати його з нашої землі».

 

«Зараз я на своєму місці», — додає Ілля.

 

Про свій позивний говорить чітко: «Шева — від міста Канів, де я народився і де спочиває Тарас Григорович Шевченко. Це символ, корінь, нагадування, за що і за кого ти стоїш».

 

Про побратимів говорить із гордістю: «Сильні духом, професійні, надійні. Ті, кому можна довірити життя».

 

Вдома на нього чекають рідні та близькі.

 

Головна мотивація «Шеви» — знати, що ти робиш для своєї країни щось справді важливе.

 

«Найприємніші спогади зі служби — це люди, — говорить Ілля. — Коли тебе оточують люди, яким ти можеш довірити своє життя, — страх згорає».

 

104-та бригада тероборони ЗСУ «Горинь». 

 

Тексти з фейсбуку