Українська — мова сильних. Названі найкращі ініціативи на підтримку державної мови

У Києві, у межах форуму «Українська — мова сильних», відзначили найкращі ініціативи на підтримку державної мови.

 

Подію до Дня української писемності та мови організувало Міністерство культури у співпраці з національним агентством «Укрінформ».

 

Є підстави, щоб втішитися: маємо активістів та громадські організації, які, як у часи Януковича, Порошенка, так і тепер, за Зеленського, продовжують іти попереду органів державної влади і нагадують їм, що послаблювати українську мову небезпечно для України. 

 

У номінації «Легенда» відзначили серед трьох — двох посмертно: Ірину Фаріон і Петра Яцика. І, слава Богу, живий Олекса Негребецький.

 

Офіційна панель форуму зібрала в основному перших осіб інституцій, дотичних до мови. Це віднедавна віцепрем’єр-міністр з питань гуманітарної політики — міністр культури України Тетяна Бережна, уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська, голова Національної комісії зі стандартів державної мови Юлія Чернобров, директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко, інші.

 

На самому початку ведучий поставив три запитання Тетяні Бережній: 1) про долю законопроєкту «Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з оновленням офіційного перекладу Європейської хартії регіональних або міноритарних мов», який зняли (чи знімають) з розгляду; 2) про фінансування заходів на підтримку державного статусу української мови в 2026 році; 3) про Управління державної мови.

 

Коли пані віцепрем’єр-міністр говорила, що, на відміну від багатьох у залі, їй не довелося жодного разу переходити на російську, це викликало повагу. Хоча це не дивує, бо майже ровесниця нашої Незалежності родом з Івано-Франківщини —  тих земель України, де розмовляти українською навіть у найтемніші часи було природно.

 

Коли Тетяна Бережна перейшла до відповідей на запитання, мене насторожило її вміння відповідати, не даючи відповіді. Зокрема, попри загальну обіцянку і далі підтримувати згаданий законопроєкт, підготовлений у Мінкульті, немає певності, що це буде саме так, адже, за дивним (а може, й ні) розподілом повноважень, відповідальність за процедуру доведення законопроєкту до Верховної Ради і його супровід аж до голосування в сесійній залі — на віцепрем’єр-міністрі з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тарасові Качці і голові Державної служби з етнополітики і свободи совісті Вікторові Єленському.

 

От саме ці двоє урядовців доклалися до гальмування заміни спотвореного перекладу Хартії, що зберігає в згаданому документі російську мову.

 

Голова Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв, який мав бути на форумі, але чомусь не прийшов, пояснив це досить, як на мене, лукаво.

 

Він поклав відповідальність на «поки невідомих мені функціонерів та/чи експертів Ради Європи», які «змусили... Тараса Качку та... Віктора Єленського зняти з розгляду Верховної Ради урядовий законопроєкт №14120».

 

Те, що роблять (чи вже зробили) члени уряду, зокрема Тарас Качка, іде врозріз із рішенням Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року, яким органи державної влади зобов’язано усунути невизначеність у питанні офіційного перекладу Європейської хартії регіональних або міноритарних мов.

 

Насправді це позиція уряду, як теперішнього, так і колишнього. А радить віцепрем’єрам і міністрам, очевидно, та сама людина, яка була й при попередниці Тараса Качки, Ользі Стефанішиній, — керівник Офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Олександр Ільков.

 

Він, коментуючи законопроєкт Наталії Піпи «Про внесення змін до Закону України «Про освіту» щодо забезпечення створення українськомовного освітнього середовища в закладах освіти» на нараді з керівниками національних спільнот у грудні 2024 року, сказав, що цей законопроєкт не буде ухвалений, поки його не схвалить Європейська комісія.

 

До речі, Олександр Ільков працював заступником керівника головного управління з питань конституційно-правової модернізації адміністрації президента України. На той час це був Віктор Янукович, який присвоїв цьому службовцю почесне звання  «Заслужений юрист України».

 

Наступне. Відповідаючи на запитання про бюджет заходів на підтримку державного статусу української мови, Тетяна Бережна ухилилася від конкретики, але при цьому зазначила, що кошти можна знайти у різних бюджетних програмах — Українського інституту книги, УКФ чи Українського інституту.

 

Водночас вона анонсувала на форумі донині незрозумілу програму «1000 годин контенту». Не було пояснено, чи це в рамках 7,5 мільярда гривень, запланованих на «Державну цільову національно-культурну програму забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на період до 2030 року», чи то окремий бюджет. До речі, про програму «Україна молода» вже писала наприкінці минулого року. 

 

Задекларована нібито підтримка державного статусу української мови — це якась «потьомкінська» декорація. Там заплановано на безкоштовні курси української мови ганебні 0,06% (!) від загального бюджету, а більшість фінансування передбачено на «виробництво телевізійних новин», тобто на «Єдині новини».

 

Цікаво, хто тепер буде розпорядником цього жирного бюджету після того, як у Мінкульту забрали «стратегічні комунікації» після четвертої з 2019 року реорганізації?

 

Ну і про структурний підрозділ Міністерства культури — Управління державної мови, скасоване в 2019 році і відновлене лише цього року. Стало відомо, що у нинішній період реорганізації його планують поєднати з Департаментом мистецтв та креативних індустрій. Це «розмивання теми», здається, свідоме. Бо не бачимо на тепер навіть пропозицій фінансування дієвих форм утвердження і популяризації української мови. 

 

Про інституції, створені мовним законом. Уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська наголосила на необхідності збільшення кількості працівників органу, де працюють лише 35 осіб, з яких п’ятеро — представники в областях. Це дуже мало на всю Україну.

 

А Юлія Чернобров поділилася просто кричущою інформацією про те, що Національна комісія зі стандартів державної мови має всього 9 членів і 20 (!) осіб апарату. Іншого такого малочисельного центрального органу виконавчої влади немає.

 

Мова — це фундамент нації. Хоч би якими дієвими були громадські рухи й організації, він не може бути міцним без «цементування» усіма необхідними нормами права та державницькою позицією.