Два погляди на одну війну. У Харкові відбулася презентація книг журналіста, поета і фотомитця Леоніда Логвиненка

Харківська єпархія — найбільша в Україні за кількістю священників, які несуть свою духовну місію на лінії фронту та у військових шпиталях. Отож невипадково презентація книги Леоніда Логвиненка «Капелани» почалася після Божественної літургії у храмі Івана Богослова ПЦУ.

 

Видання вмістило десятки історій, повіданих через слово і світлини, що були зроблені безпосередньо на місці подій.

 

Кожна — про духівників, які ще з далекого 2014 року (початку російської агресії) залишаються там, де найважче. Один з них — отець Геннадій Рохманійко. Розповідь про нього стала центральним нервом книги, бо в ній герой проходить одразу через два кола війни. 

 

Сюжети «з натури» вражають одночасно болісними подробицями і усвідомлено прожитим болем. Піски, 2015 рік. Безлюдні вулиці, обгорілі комини, вітер у пробитих стінах.

 

Там отець Геннадій зустрів Володю «Бика» — людину землі, що стала людиною війни.

 

«Що робитимеш, як підуть кацапи наступом?», — спитав священник.

 

«Відстрілюватимусь», — відповів той.

 

«А як і патрони скінчаться?».

 

Боєць спокійно торкнув пальцями гранату: «Тоді так… живим не здамся».

 

Для капелана ця коротка розмова стала символом незламності.

 

У 2023 році Володя загинув…

 

А це лютий 2022-го у Харкові. Вибухи вже лунали за вікном шпиталю, де виконував свою місію отець Геннадій.

 

«Я забував молитви, які, як кажуть, раніше відскакували від зубів», — пригадує він. Після ракетного удару під Мерефою туди привезли двадцяти трьох поранених прикордонників.

 

Серед них — Іван, який лежав без стопи, але усміхався: «У мене дві дочки. Треба віддати заміж, — сказав він. — Я ще довоюю».

 

Капелан щовечора приходив до нього, слухав і дивувався тій сонячній енергії, що випромінював боєць. Він набирався тієї світлої енергії від Івана...

 

А ще залишилась у пам’яті назавжди восьмирічна дівчинка, яка не дожила до операції. «Я відслужив коротку молитву і плакав тихо, щоб не почули, — зізнався духівник. — Дитині не місце серед дорослого жаху». Але, на жаль, рашисти обирають для своїх ракет, КАБів і дронів саме ті місця, де вибухи розривають серце.

 

На презентації «Капеланів» отець Геннадій не приховував свого хвилювання. «Це доленосна книга, — сказав він. — Вона епохальна, бо закарбовує нашу війну у слові й світлинах. Пан Леонід був на всіх руїнах, у шпиталях, у фронтових храмах. Таких фото більше ніхто не зробив».

 

Місця, описані в «Капеланах», знаходяться скрізь — між Пісками і Харковом, між фронтом і шпиталем. Усе це — простір служіння, у якому живуть герої видання. Тобто священники йдуть поруч із воїнами, але несуть іще одну влучну зброю – свій хрест, живе слово і рятівну молитву.

 

«Пан Леонід створив літопис служіння військових капеланів, — поділився враженнями від прочитаного архієпископ Митрофан. — Це свідчення віри, мужності й любові до України».

 

Перший примірник з автографом отримав на презентації Герой України, командир 16-го корпусу генерал Євгеній Кураш.

 

Друга книга Леоніда Логвиненка — «Поклик срібного вовка» — продовжує тему війни, але в іншій формі. Це фотопоетичне видання, де половина світлин — з фронту та зруйнованого Харкова.

 

Поезія й фотографіії поєднані в єдине на розворотах. Автор вважає, що для доби планшета і ноутбука це органічна форма літератури

 

Докторка філологічних наук Наталія Левченко означила цей формат як новий жанр: «Книгу можна читати, як поезію, можна розглядати світлини, але найповніше образ розкривається на розвороті — коли слово й кадр дихають в унісон».

 

Сам автор каже: «Це книга про людину, яка шукає світло серед руїн. Якщо «Капелани» — спільна молитва, то «Поклик срібного вовка» — розмова сам на сам із Богом».