Історики, музейники, архівісти, меценати, попри воєнні загрози, продовжують відтворювати правдиве минуле української нації, зчищаючи з нього російсько-імперсько-радянські нашарування маніпуляцій та замовчувань.
У Національному музеї історії України днями презентували видання-документ «Місто Батурин і Батуринська сотня в матеріалах Генерального опису Лівобережної України 1765—1769 рр.», що стало приводом у Києві згадати славу Гетьманщини.
Бо Батурин — символ української державності та осередок козацької еліти XVII—XVIII століття.
Невипадково почесним гостем і учасником презентації став президент України у 2005—2010 роках Віктор Андрійович Ющенко. Бо саме цей політик ініціював відновлення пам’яток Батурина, який перетворився на великий музейний комплекс — Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця».
Третій президент України зауважив, що ще не завжди є розуміння місії пам’яті, культури, українського слова. Переважно тому, що за радянських часів українцям цілеспрямовано укорінювали безпам’ятство та нав’язували ідеологічні приклади для наслідування. Тоді як Україна в добу Гетьманщини була розвиненою країною і в усі часи має справжніх героїв.
«За останні 34 роки найбільше, що вдалося нам зробити як українській спільноті, то це пройти дорогу від квазінації до повноцінної нації, яку маємо сьогодні, — сказав Віктор Ющенко. — Якби в нас переконання й усвідомлення, які панують нині, були у 1991 році, я думаю, ми би були поряд із поляками, литовцями, чехами».
Зазначив, що крок за кроком ми вивершуємо наше українське діло. «Ми здібні, ми все наздоженемо, ми подолаємо цих покидьків-ворогів, які сьогодні топчуть деяку частину нашої землі. Бо ми — велика нація, за нами правда», — акцентував третій президент.
Над упорядкуванням двох томів видання «Місто Батурин і Батуринська сотня в матеріалах Генерального опису Лівобережної України 1765—1769 рр.», виданого видавництвом «Кліо», два роки працювали науковці заповідника «Гетьманська столиця», який очолює Тетяна Кербут.
А перед цим за кілька років були надруковані загалом дев’ять книг про Конотоп і Конотопську сотню, їх також можна було роздивитися на презентації майже 400 унікальних документів, розміщених на понад 1 тис. сторінках про Батурин.
Від початку видавничий проєкт публікації джерел козацько-гетьманської доби реалізується за благодійної підтримки Євгена Сура — почесного президента Благодійного фонду «Спадок Гетьманщини».
Видання про Батурин і Конотоп.
Фото «України молодої».
Особливою роздинкою події у Національному музеї історії України стало те, що Центральний державний історичний архів України вперше експонував оригінальний документ — кілька книг частини Генерального опису Лівобережної України 1765—1769 років про Батурин. Тож це була унікальна можливість на власні очі побачити рукопис, якому понад 250 років.
«Це — паспорт Лівобережної України, паспорт Гетьманщини. Фактично подвірний перепис: ходили по дворах, записували, хто там жив, чим займався, яке майно мав. Завдяки цьому ми отримали непересічне джерело для вивчення соціально-економічної історії», — розповів про Генеральний опис Лівобережної України 1765—1769 років директор Центрального державного історичного архіву України Ярослав Файзулін.
Він розповів про непросту долю документів.
Після передачі до Глухова їх зберігали у неналежних умовах, тож частина була втрачена назавжди. Пізніше з’явився інтерес до цього комплексу, однак матеріали були розпорошені у різних містах.
Спробували їх зібрати в одній установі у 1920-х роках у Київському центральному архіві давніх актів, попереднику сучасного Центрального державного історичного архіву України.
Саме тоді почалася систематична робота з опису документів, яка тривала у 1930-х. У 1960-х було укладено перший покажчик населених пунктів. Нині Генеральний опис Лівобережної України охоплює 983 справи з цінною історичною інформацією.
Євген Сур з Олексієм Шереметьєвим.
Фото НМІУ.
Генеральний опис Лівобережної України 1765—1769 рр. — унікальне джерело для вивчення економічних і соціальних відносин у другій половині XVIII ст. Інші його назви — Генеральний опис Малоросії, або Рум’янцевський опис.
Він містить подвірні реєстри оподаткування населення з зазначенням статі, віку, працездатності, розміру податків, облік міст і містечок, сіл, хуторів, ремісничих цехів; облік рангових, старшинських, приватновласницьких, монастирських і церковних володінь; облік козацьких і селянських дворів і бездворових хат.
Ярослав Файзулін зазначив, що опис нині повністю оцифрований і доступний кожному. Цю роботу здійснили разом ЦДІАК України спільно з міжнародною корпорацією FamilySearch. (Цифрові копії ф. 57 «Генеральний опис Лівобережної України 1765—1769 років» розміщені у вільному доступі на е-ресурсі ЦДІАК України на платформі Archium https://archium.cdiak.archives.gov.ua/inventories/1488/?Limit=10&Page=1).
Наталія Реброва — голова редакційної колегії, яка до минулого року очолювала заповідник «Гетьманська столиця», а в 2024-му стала гендиректоркою заповідника «Чернігів стародавній», представила команду, яка працювала над виданням. Виступили Руслана Огієвська, завідувачка відділу «Садиба Кочубеїв»; завідувач відділу археології заповідника Каріна Солдатова та наукова співробітниця Алла Батюк; вчена секретар, кандидатка історичних наук Наталя Саєнко. Наставник проєкту — професор Олександр Коваленко.
Ідея була проста — зробити доступними архіви, так розповів про підтримку фондом «Спадок Гетьманщини» видавничого проєкту Євген Сур. «Ще одне завдання — убезпечити наукову спільноту від тих маніпуляцій, які були до цього у так званих наукових працях», — розповів меценат.
Наталія Реброва.
Фото НМІУ.
«Тепер можна сміливо сказати, що Україна сьогодні видала більше українських джерел, ніж у попередні роки, — за рахунок публікації не вибіркових, а безпосередніх джерел. Такі книжки — дороговказ для істориків, для тих, хто починає досліджувати. Ці джерела дають можливість формувати власні наративи, — сказав Олександр Алфьоров, директор Українського інституту національної пам’яті. — І дуже важливо, що сам Батурин, «убієнне» росіянами місто, оживає. Оживає завдяки таким виданням, завдяки директорам музеїв, історикам, дослідникам, меценатам».
«Сфера культури — це в першу чергу люди, яких дуже мало, на жаль. І завдання інституцій — це зберегти колективи, розвивати ці колективи, доєднувати до нових проєктів і сприяти тому, щоб вони відчували комфорт і хотіли зберігати історію», — зауважила Олена Земляна, директорка Національного музею історії України.
Два національні заклади — НМІУ та заповідник «Гетьманська столиця» — підписали угоду про співпрацю.
