Тема цього інтерв’ю виникла під час екскурсії Вінниччиною.
Проїжджаючи невеликі, проте знакові в історичному сенсі міста, гідеса, голова Подільської асоціації гідів та екскурсоводів Оксана Роздорожнюк, крім усього, розповідала про непрості стосунки українців з поляками у доленосному для України XVII столітті.
Скажімо, в тому ж таки Ямполі під час запеклих протистоянь наші сусіди вирізали фактично 10 тисяч осіб, знелюднивши заодно Немирів і Брацлав.
Але сьогодні, коли Україна знову стікає кров’ю через злочини російської імперії, окремі польські політики вважають доцільним піднімати тему винятково Волинської трагедії, замовчуючи при цьому першопричину її виникнення і не згадуючи факти власного геноциду на нашій території.
Чому ми не навчені захищати себе в подібних дискусіях і не чинимо активний спротив однобокій пропаганді, яка лунає сьогодні, особливо з усіх російських чайників?
Схоже, це питання більш екзистенційне, ніж може здатися на перший погляд.
«Перша Конституція могла виникнути тільки у козаків»
— Пані Оксано, ви розповідали про те, як вам непросто проводити у Вінниці екскурсії польським туристам, оскільки ми по-різному сприймаємо нашу спільну минувшину. Для нас той же Іван Богун — видатний полководець, який мудро і мужньо боронив рідну землю від окупантів, а для поляків — бандит, дії якого призвели у підсумку до занепаду Речі Посполитої. Чи можливо у таких випадках екскурсоводу знайти якусь золоту середину? Напевно, вам не раз доводилося вмикати свій внутрішній цензор?
— Недавно двоє польських блогерів попросили провести екскурсію про польську добу у Вінниці. Одразу ж почала шукати таку форму подачі матеріалу, аби нікого не образити. Але стовідсотково обійти всі підводні камені не вдалося.
Ти все одно мусиш підійти до того моменту, коли треба пояснити, як саме Іван Богун вистояв у місті проти війська Мартіна Калиновського, що було у п’ять разів більшим. Причому той наступав уже після того, як повністю знищив Брацлав.
— Ви знайшли вихід?
— Так. Вважаю, що історичні факти потрібно подавати без жодних особливих нюансів. Тобто такими, як вони є. Звісно, не всі поляки готові таке почути, оскільки ті події у них подаються по-іншому. Можливо, зараз уже щось змінилося, але коли свого часу прочитала їхній шкільний підручник за 2017 рік, де йшлося про події 1648—1654 років, то була неабияк здивована.
Цей період у них описаний як просто повстання. І це при тому, що Річ Посполита у нас жорстоко наводила свої порядки. Усі мали говорити однією мовою, бути переважно римо-католиками, вільних людей повинно було стати менше, а кріпаків — більше. Козаків нищили. Той же Ямпіль був знищений вщент. У Немирові — своя трагедія. Тут отримав поразку від Максима Кривоноса Янош Вишневецький. Пізніше він повернувся і вирізав місто фактично до останньої людини.
Звісно, коли йде становлення нової влади, то з жертвами ніхто не рахується. Втім, якщо зараз ми будемо піднімати складні історичні моменти на гора, то це призведе до загострення стосунків між нашими країнами. Ми, українці, їх не порушуємо.
Але ж і польській стороні не завадило б чинити мудро, адже вони не жили постійно на нашій території. Тут проживав і проживає корінний народ, який вважає себе українцями. На нашій території відбувалося багато змін, проте вкорінилися саме ми. Нашим усім сусідам уже пора нарешті це усвідомити.
Що ж стосується Івана Богуна (хоч би що там казали поляки), то це був талановитий полковник-стратег. Він сім діб боронив Вінницю від ворога і разом з уманським полковником Йосипом Глухом, що прийшов на підмогу, погнав армію Калиновського геть.
— Так, знамените льодове побоїще, де козаки перемогли кмітливістю, з історії не викинеш.
— Іван Богун показав себе і в битві під Берестечком. У ході тих боїв поляки нищили навіть десятирічних хлопчиків, які боронили своє, тримаючи у руках шаблі. Тоді полковник наказав покласти на болота вози й вивів частину війська з оточення на вільну землю. Він також не приймав стратегію Богдана Хмельницького, який хотів підписати договір з росією. Його підтримував у цьому Іван Сірко.
Оксана Роздорожнюк
Фото з сайту vinnytsia.city.
Загалом козацьку добу нам треба ще вивчати й вивчати. Там є багато моментів, які піднімають національну гідність українців. Це надзвичайно важливо!
— Але цього якраз чомусь найбільше бояться наші сусіди. Вигукнути «слава!» своїй країні спокійно можуть представники усіх народів. І лише «Слава Україні!» сприймається як крайній націоналізм.
— Саме так. Ти одразу стаєш бандерівцем або петлюрівцем...
— ...які затавровані росіянами так само, як Іван Богун поляками. Схоже, для наших сусідів дух українства страшний апріорі.
— Але при цьому не варто забувати і такий факт. Якщо десь у світі й мала виникнути перша Конституція, то тільки між такими людьми, як наші козаки. Вони мали власну волю, були вільними, сильними. Коли чую знамениту фразу — де два козаки, там три гетьмани, то десь воно так і є, адже кожен хотів довести свою думку до інших.
Такий собі психотип власника землі, який знає, що саме він тут господар. Кожен пан собі з вільною душею і власним характером. Управляти такими людьми непросто. Отож Пилипу Орлику потрібно було лише описати готовий устрій на предмет того, як можуть домовлятися між собою вільні люди. А це точно не управління зверху.
«Старі російські наративи працюють уже років п’ятсот»
— Тривала ворожнеча між поляками й українцями призвела до поділу України на Лівобережну та Правобережну, але згодом міста, що опинилися під польським протекторатом, теж частково поглинула російська імперія. Прихід московських бояр до Вінниці, напевно, залишив в історії чимало цікавих оповідок?
— Так, звісно. Коли до Вінниці зайшли росіяни, то всім стало зрозуміло, що це погано, що це гірше, аніж було. Тут важливо згадати ось який факт. Після буремного XVII століття на наших територіях стало набагато менше людей. Міста були геть знекровлені. Потім життя почало потихеньку відновлюватися, і у XVIII столітті поляки повернулися знову, але вже поводилися по-іншому.
Так, вони окріпачили навколишні села, вільного козацтва майже не залишилося, проте почали свідомо враховувати місцеві особливості. Тобто намагалися поводитися так, аби не створити передумов для нових повстань. Потоцький, скажімо, у Тульчині й Немирові збудував православні церкви. А коли прийшли сюди російські бояри, то повставати вже довелося полякам, оскільки ті їх звідусіль тіснили. Часто на їхньому боці билися й козаки.
— У Вінниці жило ще й чимало євреїв. Чи не намагалися всі разом чинити бодай якийсь опір московитам?
— У нас був випадок, коли українці з євреями об’єдналися і написали у Вінниці конституцію, за якою відмовилися купувати в обов’язковому порядку горілку. А все тому, що міський голова та його урядники розперезалися до такої міри, що нав’язували той напій силою. Людям привозили пляшку під хату, і ти мав її оплатити, навіть якщо взагалі не п’єш. Доходило до того, що виливали на землю, вимагаючи гроші.
— Тобто технологія споювання і одурманення населення використовувалася вже тоді.
— Звісно. Їхні старі наративи працюють років п’ятсот. Північні народи тією насильницькою горілкою московиті взагалі знищили, бо їхній організм її просто не приймає. А в поляків бояри відбирали все, що могли, а ті захищалися в різний спосіб.
Скажімо, у 1820 році гусари на замовлення польських магнатів посадили липову алею у два ряди довжиною в 160 кілометрів. Як було сказано, пролягла вона від великого польського міста Тульчина до великого польського міста Летичева. Навіщо це було робити? А щоб урядники, які постійно вишукували, де б його ще щось можна було хапнуть, розуміли, що та земля зайнята.
«Ми маємо вже нарешті воскреснути»
— Пані Оксано, сьогодні на нашу територію знову вдерлися сусіди, які вважають українські землі своїми. Але ж якщо ця історія повторюється знову і знову мов під копірку, значить, з нами теж, мабуть, щось не так?
— Нам давно пора вийти з депресивного стану, в якому постійно перебуваємо. Взяти хоча б наш Державний Гімн. Так, слова Чубинського «ще не вмерла України і слава, і воля» — прекрасні, але вони були написані у XIX столітті. Сьогодні ці рядки мають звучати по-іншому. Ми маємо нарешті вже воскреснути.
— Який варіант Гімну пропонуєте ви?
— «Вже воскресла Україна, її слава й воля. Вже нам, браття-українці, усміхнулась доля». До речі, саме так Гімн починався в роки УНР. Тобто ми маємо йти далі навіть після цих великих втрат, які переживаємо сьогодні. У нас є все для того, щоб не зникнути як нація, а бути. Так, ми йдемо своїм шляхом, зараз усе непросто. Але багато чого змінилося на краще. Згадайте так звані буремні 90-ті, період Януковича. Це ж просто жах! Утім у нас знаходилися сили все виправити.
А пригадайте останнє голосування у Верховній Раді. Кнопочки понатискали — і бігом побігли у відпустку, незважаючи на те, що в країні війна. А що сталося потім? Молоді люди вийшли, і влада змушена була піти на поступки. Ось саме серед них і з’являться наші нові президенти.
Утім молодь потрібно виховувати у патріотичному дусі. У нас, на відміну від росії, дуже мало уваги приділяється пропаганді. Вітчизняну історію треба подавати реальну й винятково на національній ідеї. Нам є чим пишатися і про що розповісти дітям. Натомість години цього предмету постійно скорочуються і навіть є тенденція подавати матеріал у контексті світової історії. Це докорінно неправильно.
Є й таке: кожна нова влада переписує історію під себе, забираючи те, що їй неугодне. Але ж якщо ви хочете мати патріотичну Україну, то подавайте її у підручниках патріотично. Національна ідея має бути дуже потужною і повною: з позитивом, негативом, з тінями — з усім. Вона має бути чесна, але з посилом, що ми — корінна нація. Нас тут — 73 відсотки, незважаючи на те, що багатьом довелося виїхати через війну.
— І ми тут будемо, хоч би хто там що розповідав у своєму вічно брехливому телевізорі.
— Саме так.
