«Управління війною» — «інфантильний переляк». Рецензія на «Російська війна проти України...» Горбуліна і Бадрака

23.07.2025
«Управління війною» — «інфантильний переляк». Рецензія на «Російська війна проти України...» Горбуліна і Бадрака

Ютюб відкрив нам чимало глибоких аналітиків. Авжеж, усне мовлення — матриця людської комунікації. Уся система освіти, від початкової до вищої, побудована на безпосередньому спілкуванні носіїв знання і його пошукачів.
 
Але фінальним акордом кожної лекції є акцент на книжкові джерела знань. Інакше кажучи, уся емоційно-поверхова вабливість усної аналітики блякне, коли ви прагнете доглибного розуміння чогось.
 
Якщо хочете розібратися в тому, що відбувається в Україні з точки зору світового світоустрою, — вам до книжок Володимира Горбуліна. За всієї поваги до вітчизняних і зарубіжних аналітиків — ніхто досі не спромігся розікласти цей пасьянс під таким глобальним кутом зору.
 
Горбулін — аналітична зірка першої величини. Саме він створив Національний інститут стратегічних досліджень — аналог «Ренд корпорейшн» та інших відомих у світі прогностично-розвідувальних компаній.
 
Створив за сприяння президента Кучми, свого давнього партнера ще з часів совєтського «Південмашу». Як на мене, Кучма спромігся тримати Росію на відстані саме завдяки аналітиці Горбуліна (включно з інцидентом Тузли).
 
Наступні президенти вважали себе самодостатніми стратегами, а тому нехтували обов’язковими будь-де на Заході послугами аналітичних центрів — аж до того, що Горбуліна звільнили з посади керівника НІСД.
 
Отоді Володимир Павлович і почав писати книжки у намаганні достукатися до перших осіб держави у публічний спосіб. Спочатку з’явилася «Світова гібридна війна: український фронт» (Х.: Фоліо, 2017), де він виступив упорядником, а тоді і п’ять наступних авторських книжок (дві крайні — у співавторстві з військово-політичним експертом Валентином Бадраком). Усі їх ретельно рецензувала «УМ» (див. архів за 01.08.2017; 24.10.2017; 16.08.2019; 20.08.2019; 03.03.2021; 08.02.2023; 24.05. 2023).
 
Усі вони були в Коротких списках номінантів рейтингу, а книжка «Як перемогти Росію у війні майбутнього» (К.: Брайт Букс, 2020) стала лавреатом. Як і минулорічна: «Російська війна проти України. Як нарешті розірвати чотирьохсотрічне коло» (К.: Брайт Букс, 2024).
 
Це — аналіз ситуації на початок 2024-го. Аби до нього дійти, слід усвідомити передумови. Оскільки ніхто з українських топурядовців до війни ніколи не готувався, стався Крим і Донбас — «ми дозволили собі стати легкою здобиччю, привабливою мішенню».
 
Та й наступні вісім років, вважають Горбулін-Бадрак, були цілком втрачені для розбудови оборонного потенціалу; реанімувати оборонку почали лише 2023-го. Тому утворилася всеохопна залежність перебігу війни від політики західних донорів.
 
І цю політику наші автори окреслюють як «інфантильний переляк». Переляк був у всіх американських президентів після Рейгана, а інфантильним він став за Обами, який замість покарати Москву за грузинську агресію висунув дитинячу ідею перезавантаження відносин із РФ, «яка, власне, і призвела до захоплення Криму на початку 2014 року тривалої війни на знищення України».
 
До 24.02. військова допомога Заходу обмежувалася суто демонстративними жестами, як-от «у грудні 2018-го адміністрація Трампа схвалила продаж летальної зброї Україні та санкціонувала постачання снайперських гвинтівок і супутнього обладнання на суму 41,5 мільйона доларів.
 
Згодом справа дійшла і до ПТРК Javelin, які, однак, не мали застосовуватися на лінії зіткнення». Від початку повномасштабного вторгнення «чинні військові НАТО не розглядали можливости перемоги, а тільки можливости стримування чи партизанської війни в разі окупації».
 
Голова Об’єднаного комітету начальників штабів США Марк Міллі висловився ще відвертіше: «Стримати війну в межах географічних кордонів України». 
 
Та коли українські добровольці зірвали кремлівський бліцкриг і головком Залужний побачив можливість розвинути успіх — американські куратори не дали йому «у 2022 році реалізувати «зухвалий» план контрнаступу в Запорізькій області».
 
Це дозволило росіянам оговтатися і відрити потужну оборонну «лінію Суровікіна». Уникнути цього ми не могли — «важелі управління війною були в руках західних партнерів», які «з математичною точністю вираховували всі показники перебігу подій... Війна затягувалася через відмову надати необхідну для перемоги зброю. Замість цього Україні надавали таку зброю, щоб їй удавалося не програти. Це й було «управлінням війною».
 
Коли рік по тому американські генерали збагнули, що росіяни повністю отямилися й підготувалися до «можемо повторити», з’явилася обережна прагматика: «Імовірність нової атаки Кремля відіграла значну роль у зміні якости допомоги Києву.
 
Західні воєначальники, очевидно, вирахували, що забезпечити наступальні можливості сил оборони більш перспективно, ніж відбиватися від нового наступу». Схвалили обмежену підтримку контрнаступу на середину 2023-го.
 
«Послідовність Заходу полягала в тому, щоб організувати очищення територій України, які були захоплені після вторгнення у 2022 році — саме для такої місії забезпечувалася Україна у 2023 році. Тому й літній наступ сил оборони та його темпи ретельно контролювали західні військові фахівці». Але — ракет і авіації не дали.
 
«Байден був глухий... Це була не просто стратегічна помилка Вашингтона — це був крок на згортання наступу та нищення військового й ментального потенціалу українського війська... Контрнаступ у липні вже був приречений».
 
Паралельне плечо стримування агресії — економічні санкції проти РФ — діяло, м’яко кажучи, мляво: «Можна дивуватися, але в середині травня 2023 року експорт російської нафти сягнув максимуму від початку повномасштабного вторгнення» (до того ж, «Кремль ще міг оперувати грошима олігархів, здобутими в Африці ресурсами й багатьма іншими позабюджетними джерелами»). А «технологічна блокада виявилася абсолютно нерезультативною», — значать Горбулін-Бадрак.
 
«У 2022 році Вірменія аж на 515% збільшила імпорт електроніки американського виробництва та ще на 212% наростила закупівлю електроніки в ЄС. Фахівці одразу припустили, що фактичним отримувачем цього ресурсу могла бути саме РФ... Постачання до Росії сучасних верстатів із Китаю зросли аж удесятеро після повномасштабного вторгнення РФ... З липня 2023-го противник почав масово використовувати дешеві дрони-камікадзе «Ланцет»... виготовленні на високоточних верстатах з Японії та Південної Кореї, які забезпечували клонування цих безпілотних убивць вартістю приблизно 35 тисяч доларів, що здатні уразити танк «Леопард-2» за кілька десятків мільйонів доларів... Фахівці підрахували: ретельний контроль за пересуванням десятка ключових чипів (передусім Siemens та Intel) унеможливив би виробництво ракет в РФ».
 
Одна з яскравих ознак книжок Горбуліна-Бадрака — влучні історичні ремінісценції, як от тут: «Варто лише згадати, що під час Першої світової війни кайзерівська Німеччина, яка була другою економікою світу й першою у світі за військовим потенціалом, щойно опинившись в ізоляції — її просто рішуче позбавили зовнішніх ресурсів, — поступово вичерпала свій потенціал і програла». 
 
Схоже, західні стратеги надто засліплені диявольським блиском Путіна, коли дорівнюють гіпотетичну «нормалізацію» усуненню його від влади. Цілком за сталінською формулою «нема людини — нема проблеми».
 
Направду — це короткозоро-небезпечна недооцінка ментальности мільйонів росіян. У нашій книжці є цитата генерала-президента де Голля: «Російські люди ніколи не будуть щасливі, знаючи, що хтось живе краще за них. Оскільки до прогресу вони не здатні, злість і фрустрація є постійним душевним станом росіян».
 
На початку вторгнення українські медіа були переповнені «констатацією» низької мотивації російських солдатів. Насправді та мотивація, нехай і деструктивна, була цілком наснажливою — їх заохочували до насильства і мародерства, вбивати за гроші і славу.
 
Горбулін-Бадрак конкретизують: «Путіну довелося лише покликати найгіршу, асоціальну й найпримітивнішу частину населення... Народ воюватиме навіть у голод, за нестачі належного екіпірування, з поганою зброєю, бо на самій війні буде легше вижити, ніж поза нею».
 
Про «генетичне виродження» росіян Горбулін пише не вперше, ще вісім років тому він значив: «Культура Калашнікова»... побудована на силовому нігілізмі і вирішенні всіх проблем через збройне насильство» (Хроніки передбачень: 2006—2017. — Х.: Фоліо, 2017).
 
Тепер це потверджується статистично: для «патріотичного виховання молоді» (читай — на мародерство) у бюджеті РФ виділи у шість разів більше, ні у 2022-му. А як до того доплюсувати ще й підвищені «бойові» та «гробові» — унаслідок «на рівні останніх місяців 2023 року всі верстви населення Росії, які дотичні до війни, почали отримувати від цього певні дивіденди й навіть висловлювати зацікавленість у її продовженні».
 
До речі, про структуру видатків на війну. У рецензованій книжці наведені такі дані: 74% оборонних витрат на 2024 рік передбачали виплати грошового утримання особового складу й інші соціальні витрати.
 
Це означає, що на технологічне оновлення ВПК лишається критично мало коштів. А ще у передмові генерала Залужного акцентовано головний чинник успіху: «Технології — як сукупність не лише інноваційних рішень, а й комплекс заходів щодо розробки, наукового супроводу, підготовки доктрин, які змінять ситуацію на полі бою».
 
І далі Горбулін-Бадрак поглиблюють цю тезу: «Тільки в такий комбінований спосіб — технологічного розвитку України й технологічного стримування РФ, — можна досягти сталого миру на десятиліття».
 
Хоч як прикро, на обидвох полюсах цієї головної проблеми геть не все гаразд: з боку Заходу «технологічне стримування Росії повністю провалилося», а ми досі «не маємо жодної технологічної політики в державі». Це при тому, що «виняткова цінність технологічних переваг над противником полягає у збереженні людського потенціалу». 
 
Панорамний погляд авторів на цю війну видно і в такому-от висновку: «Сили оборони вплинули на багато вагомих рішень на планеті... Російсько-українська війна слугує і як система стримування Китаю, і як сукупність механізмів демонстрації переваг сучасної західної зброї».
 
Тут за приклад править, зокрема, й епізод зі збиттям новітньої російської ракети «Кинжал», що «поставило під сумнів ефективність застосування ядерної зброї через імовірність знищення її носіїв над територією країни, що здійснює пуск». Тобто, неабияк підважило ядерний шантаж Кремля.
 
Горбулін-Бадрак вважають, що військовий злам може статися унаслідок «ураження й ізоляція Криму, де розташоване і серце Кощія, і голка, на кінчику якої його смерть. Посиплеться Крим — посиплеться путінський режим». Та для цього потрібна достатня кількість ракет середньої дальности. Нині ж «Україна озброєна ракетами фактично гірше, ніж хусити»... 
 
Насамкінець автори обережно натякають на ознаки заміщення західного «переляку» прагматичним реалізмом. Міністр МЗС Польщі Радослав Сікорський знайшов переконливий аргумент для радикального збільшення постачань зброї: «За кілька відсотків коштів американського оборонного бюджету українці знищили половину російської армії».
 
Згадуваний генерал Міллі діаметрально змінив свою орієнтацію на «партизанську війну»: «В разі перемоги РФ у війні проти України ризик світової війни сильно зросте, а американцям доведеться утримувати вдвічі більший бюджет на оборону».
 
А колишній генсек НАТО Андерс Расмуссен сказав, що «захист України в межах НАТО буде менш дорогим, ніж постачання озброєння, щоб нескінченно відбиватися від Росії».