4 червня о 13:45 у Полтавській області оголосили сигнал повітряної тривоги.
А вже за хвилину мешканці обласного центру почули звук вибуху.
Як з’ясувалося згодом, ворог поцілив балістичною ракетою «Іскандер-М» по навчальному полігону на околиці міста.
Внаслідок удару 16 осіб зазнали поранень. Ще двоє — 39-річний військовий інструктор, полтавець Артем Куценко та 42-річний курсант навчальної роти базової загальновійськової підготовки військової частини, солдат Юрій Ставицький з Лубенщини — загинули.
Вчив виживати інших, а сам не вижив
За неофіційними даними, не чекаючи на «швидкі», потерпілих одразу ж завантажили у КаМАЗ і доправили до найближчої 3-ї міської лікарні. Бригади медиків вирушили їм назустріч... Лікарям, на жаль, не вдалося вивести з коми Артема Куценка та Юрія Ставицького, які отримали тяжкі осколкові поранення.
Загиблий Артем Куценко — чоловік голови громадської організації «Зміст Полтава» Аліси Куценко та син координаторки ветеранського простору «Плюс Плюс Полтава» при Полтавському національному педуніверситеті Юліани Линник.
Він служив за контрактом на посаді сержанта-інструктора циклової комісії загальновійськових дисциплін. Був досвідченим воїном.
Після окупації Криму в 2014 році почав співпрацювати з проєктом «Медсанбат» під орудою Ольги Руднєвої, який займався підготовкою лікарів та фельдшерів, а також тренерів, котрі беруть участь у бойових діях або працюють у надзвичайних ситуаціях.
Разом з інструкторами НАТО навчав військових у зоні проведення АТО тактичної медицини.
«Вони їздили в зону АТО і навчали бійців тактичної медицини. А наприкінці 2015 року чоловік добровільно підписав контракт зі Збройними силами України», — розповіла Аліса Куценко.
Понад три роки Артем служив у Десні, де закінчив школу сержантів, отримавши Coin (різновид неформального знаку військової організації, що символізує причетність до військового братерства) як найкращий випускник, слухач і курсант.
«Він був справжнім воїном. І під час цього навчання «вигриз зубами» Coin як найвитриваліший, найупертіший і найдосвідченіший курсант. Це був надважкий шлях», — розповіла мама загиблого Юліана Линник.
У 2016—2017 роках Артем Куценко виконував бойові завдання у районі Авдіївки, захищав шахту «Бутівка».
Як пише інтернет-видання «Зміст», після повернення з АТО чоловік продовжив службу на посаді інструктора з тактичної медицини, викладав також тактичну та вогневу підготовку.
Паралельно вдосконалював власні знання, навчаючись на курсах з британськими, литовськими та канадськими інструкторами. Мав звання штаб-сержанта.
«Мені й багатьом, хто знав Артема, він запам’ятався професіоналом у будь-якій справі, хоч би за яку взявся», — зазначив на церемонії прощання родич загиблого, військовий Артур Чічеров.
Усі, хто пройшов школу Артема Куценка, зазначають, що він був інструктором від Бога.
Артем Куценко — випускник Полтавського медичного училища. Перший практичний досвід за фахом отримав у травмпункті 1-ї міської клінічної лікарні Полтави.
Працював фельдшером реанімаційної бригади клініки «Борис» у Києві. Згодом отримав диплом лікаря Української медичної стоматологічної академії (м. Полтава).
До свого 40-річчя військовий не дожив пів місяця. Зі слів свідків, військові перебували в укритті, але воно не захистило їх від уламків.
Церемонія прощання з Артемом Куценком відбулася 6 червня у Свято-Успенському соборі в Полтаві. Поховали загиблого на центральному міському кладовищі.
«Таких, як він, дуже мало. І на них тримається наше майбутнє. І таких, як він, забирає проклята росія, — з болем у голосі говорить заступниця директора Полтавської обласної філармонії Лариса Семеняга. — Втрачати таких, як Артем, — це такий удар під дих кожному з нас...».
Помер від поранень, навіть не встигши стати на захист Батьківщини
А 9 червня у Лубнах було оголошено Днем жалоби. Цього дня на Володимирському майдані прощалися з Юрієм Ставицьким.
Чоловік навіть не встиг стати на захист України, він лише навчався військової справи. Та підступний ракетний удар забрав його молоде, сповнене сили життя.
За повідомленням Лубенської міської ради, батько загиблого, Володимир Ставицький, — учасник АТО (2015—2016 років), доброволець Територіальної оборони, який, незважаючи на вік, і зараз воює з російськими окупантами.
Батько був прикладом для сина, тож Юрій не переховувався від мобілізації і, коли прийшов його час, вирушив навчатися військового вишколу.
Юрій народився 13 квітня 1983 року в селі Лазірки Оржицького району. Згодом родина переїхала у Лубни. Тут хлопець закінчив загальноосвітню школу №2, а пізніше — Полтавський державний педагогічний інститут, здобувши професію вчителя трудового навчання.
Юрій мав золоті руки і хист до роботи з деревом. Тож працював столяром на різних приватних підприємствах. Незадовго до початку повномасштабної війни відкрив власну справу — займався виготовленням столярних виробів.
У спогадах рідних, знайомих, друзів він — душа компанії, врівноважений, відповідальний, щирий. У загиблого лишилися дружина, донька, мама, батько й сестра.
Для детального з’ясування всіх обставин події та оцінки завданої шкоди створено спеціальну комісію. Результати розслідування будуть оприлюднені після завершення її роботи.
«Цей випадок укотре підкреслює важливість постійної пильності, неухильного дотримання правил безпеки та готовності до будь-яких сценаріїв в умовах російської агресії», — зазначається на офіційній сторінці у Facebook Сухопутних військ ЗСУ.
У Сухопутних військах вважають, що завдяки своєчасно вжитим та ретельно продуманим заходам безпеки, розробленим для захисту життя і здоров’я військовослужбовців в умовах постійної загрози ракетних та повітряних атак з боку агресора на тилові райони, вдалося уникнути найгіршого.
Комплекс превентивних дій, включно з розосередженням особового складу, використанням укриттів та дотриманням протоколів безпеки під час повітряної тривоги, дозволив зберегти життя військовослужбовців, які на момент удару перебували на полігоні, виконуючи навчальні завдання.
Усім постраждалим надають допомогу в спеціалізованих медичних закладах.
