Дві полтавки, які волею долі опинилися за кордоном, не могли спокійно спостерігати за тим, що відбувається в Україні, і долучилися до боротьби з лютим ворогом: із 2014 року допомагають нашим захисникам тримати оборону.
Уродженка Полтави, талановита скрипалька Олександра Федосова живе у Швейцарії.
У 18 років дівчина поїхала на навчання спершу до Мюнхена, а потім — до Цюриха, де й осіла.
Колишня жителька Чутового Світлана Філіпс 25 років проживає у Великій Британії, з них 19 років — в Уельсі.
За збігом обставин Олександра Федосова й Світлана Філіпс одночасно навідалися на рідну полтавську землю.
Зустрітися з палкими патріотками, котрі й за кордоном живуть з Україною в серці, допомогла полтавська волонтерка Ірина Каптур, яка весь час підтримує з ними тісний зв’язок.
У темні часи найкраще видно світлих людей
Приїжджаючи на Батьківщину під час закордонного навчання, Олександра щоразу опинялася в лавах майданівців.
Щоб заявити про свою позицію, брала участь і в усіх акціях на підтримку України в Цюриху.
Вже 2014 року, коли спалахнула російсько-українська війна на Донбасі, почала грати на благодійних концертах і донатити.
Бо чітко усвідомлювала, що кожен переказ допомагає зупинити війну, наближає нашу країну до миру.
«А моя активна концертна діяльність, що супроводжувалася збором коштів на допомогу українським воїнам, розпочалася після повномасштабного вторгнення російських загарбників в Україну, — пригадує Олександра Федосова.
— Як усе було? Після широкомасштабної збройної агресії росії гнітючі думки терзали душу. Відтак стала думати, як позбутися цього важкого психологічного стану. Найкращий вихід у такому разі — не сидіти склавши руки і страждати, а щось робити. Так почала організовувати благодійні концерти, залучаючи інших українських музикантів, шукаючи зали. Або ж брала участь у подібних дійствах інших організаторів. Таких концертів було дуже багато — у різних містах Німеччини та Швейцарії. Оскільки я проживаю в Цюриху, то чимало виступів організувала саме там».
Світлана Філіпс є голосом України в Уельсі.
Фото надане Світланою Філіпс.
Останній концерт нашої героїні відбувся в передмісті Цюриха. На афішах заходу, як завжди, було вказано, що це «бенефіс для України»: усі добровільні внески глядачів будуть спрямовані на закупівлю транспортних засобів для евакуації поранених.
Цей концерт Олександра Федосова провела разом зі своєю близькою подругою — грузинською піаністкою Ніно Чокхонелідзе. До речі, виконуючи чуттєву класичну музику з глибоким сенсом, полтавка завжди включає до програми і твори талановитих українських композиторів, щоб познайомити іноземців з нашим музичним спадком.
Цього разу у виконанні двох музиканток прозвучали твори композиторів-класиків Вольфганга Амадея Моцарта, Роберта Шумана, Едварда Гріга, Каміля Сен-Санса, а також сучасного українського композитора Валентина Сильвестрова.
«Ми з Ніно підготували потужну музичну програму. А з організацією концерту допомогли швейцарці — люди з великим серцем і світлою душею. Щиро їм вдячна. Хоч загарбницька війна відбувається на території України, їхні серця б’ються з нашими в унісон, — розчулено говорить Саша.
— А з Іриною Каптур мене звела моя мама Віра Кіборт — вони познайомилися на полтавському Майдані. У підсумку Ірина стала моїм, так би мовити, основним волонтером, бо з нею контактую найчастіше. Є й інші волонтери, а також організації, яким стараюся регулярно донатити. Але коли маю найбільші збори коштів на концертах, надсилаю їх до Благодійного фонду Ірини Каптур. Добре мати людей, яким довіряєш на всі сто відсотків.
Бо знаєш, що вони неодмінно спрямують кошти на найнагальніші потреби українського воїнства. Так, завдяки моїм донатам вдалося придбати кілька автівок для наших захисників, багато засобів радіоелектронної боротьби (РЕБів), медикаментів тощо.
Коли під час наших концертів бачу на очах іноземців сльози (і вони хочуть якось підтримати нашу країну, допомогти), мене це особливо зворушує. На концертних дійствах, які влаштовую сама, інколи (залежно від програми) демонструємо на великому екрані фотографії красивих місць із різних куточків нашої країни, а також світлини, на яких зафіксовані воєнні злочини російських окупантів.
Відтак люди мають змогу немовби побувати в багатостраждальній Україні. Останній концерт глядачі сприйняли на ура, аплодували стоячи. Та й задонатили настільки щедро, що тепер зможемо купити більше потрібних на фронті речей, які допоможуть зберегти життя наших оборонців».
Під час останнього концерту української та грузинської музиканток їм вдалося зібрати 14 тисяч франків, тобто близько 700 тисяч гривень. Звісно, такі великі збори, за словами Олександри Федосової, бувають далеко не завжди. Іноді вдається зібрати лише 1-2 тисячі або 5 тисяч франків: усе залежить від того, скільки людей завітає на концерт, де він відбувається, у який час.
«Тобто наперед ніколи не знаєш, яку суму пожертв вдасться зібрати, — зауважує Саша. — Максимально стараємося підготувати гарну концертну програму, запросити поціновувачів класичної музики, а далі — як Бог дасть. Торік під час одного з концертів нам вдалося зібрати 15 тисяч франків — і то був своєрідний рекорд. Завжди інформуємо глядачів, що збираємо кошти для захисту й порятунку життя українських військових. До того ж ведучий повідомляє про те, що вже вдалося придбати на зібрані раніше донати. Окрім усього, я щоразу надаю звіти. Бо для мене є дуже важливим відзвітуватися перед усіма причетними до цих зборів людьми, що я переказала благодійні кошти туди, куди й обіцяла».
За 3 роки повномасштабної збройної агресії росії українська волонтерська спільнота в Уельсі «натанцювала» майже 5 мільйонів гривень.
Фото надане Світланою Філіпс.
Наприкінці нашої розмови Олександра констатує: прибула до Полтави, щоб побачитися з рідними, походити по своїй землі, притлумити тугу за рідною домівкою. І зізнається: попри те, що приїхала у воєнний час, їй так радісно, тепло на душі.
«Спершу думала, що якось перебільшено реагуватиму на звуки повітряної тривоги, адже в Цюриху їх не чую, — ділиться скрипалька й організаторка благодійних концертів. — Але коли бачу, як полтавці спокійно на них реагують, роблять звичні для них речі, отой спокій, напевно, передається й мені. Я почуваюся тут на диво спокійною. Часто думаю: яка все-таки незламна українська нація! Мене дуже надихають українці із залізним стрижнем, зокрема наші захисники, волонтери, які під час цієї розв’язаної росією війни просто творять чудеса. За словами Еріха Марії Ремарка, у темні часи найкраще видно світлих людей. Це справді так. І ота глибока жертовність людей зі світлом усередині в ім’я перемоги над злом для мене є стимулом і самій щось робити. Відверто кажучи, до російсько-української війни навіть не підозрювала, що маю організаторські здібності. Я ж артистка, виконавиця, творча людина. А щоб щось організувати… Ніколи не думала, що на таке здатна. Війна не лише загострює всі відчуття, а й розкриває приховані сторони нашої суті, зухвалу силу людського духу».
Валлійці допомагають українцям 11 років і готові робити це й надалі
Так склалося, що пані Світлана (на ту пору — викладачка філіалу київського приватного вишу) поїхала до Лондона з метою підвищення кваліфікації, та так і лишилася там: будучи матір’ю-одиначкою, мала поставити на ноги доньку, котра виявляла велику цікавість до навчання, поглиблено вивчала іноземні мови.
Із Лондона українка перебралася до Свонсі — міста на півдні Уельсу, де вийшла заміж за валлійця Паула Філіпса й побудувала нове життя.
«2004 року відкрила власну туристичну компанію Ukraine Holidays — навіть у Сполученому Королівстві в мене все було пов’язане з Україною. Як говорить мій чоловік Паул, можна забрати українку з України, але Україну з її серця — ніколи. Усі, хто подорожував до найкращих міст нашої країни, були дуже задоволені. Насправді нам є чим похвалитися, на українській землі неймовірне на кожному кроці. Закрила компанію у зв’язку з економічною кризою. Потім разом із Паулом багато подорожувала — об’їздила багато країн світу з надією, що колись повернуся до туристичного бізнесу», — розповідає про своє життя-буття Світлана Філіпс.
За збігом обставин Олександра Федосова (ліворуч) та Світлана Філіпс одночасно навідалися на рідну полтавську землю.
Фото авторки.
В Уельсі наша землячка знайшла й споріднених духом людей. Усі вони стали членами громадської організації (невдовзі вона отримала статус волонтерської) «Голос України в Уельсі», яку очолює Світлана.
Коли розпочалася російсько-українська війна, спочатку вони допомагали лише нашим армійцям: купували все, від військової форми, взуття, білизни до бронежилетів, і передавали знайомим волонтерам в Україну.
Потім робили подарунки українським дітям, які втратили на війні батьків. Було й багато інших проєктів у різних куточках України. Популяризуючи у Великій Британії українську культуру, наші національні традиції, у такий спосіб примудрялися заробляти гроші. Скільки добрих справ зробили від 2014 року, годі й порахувати.
«А коли росія розв’язала широкомасштабну війну, жителі Уельсу, знаючи, що всі ці роки ми допомагали Україні вистояти, стали мені писати, телефонувати, навідувалися до нас додому. Бувало таке, що навіть до поштової скриньки кидали гроші. Настільки бездоганну репутацію має наша волонтерська організація, — хвалиться Світлана Філіпс. — Варто зазначити, що з 2022 року допомагаємо винятково медичним ротам та шпиталям. Зокрема, тісний контакт підтримуємо з прифронтовим госпіталем Краматорська. Маємо навіть подяку двома мовами (українською й англійською) від головного лікаря цього лікувального закладу».
Окрім усього, наша землячка доносить валлійцям правду про російську збройну агресію й важку боротьбу українців за незалежність. Кілька разів вона виступала в Уельському парламенті, дала понад 10 інтерв’ю на радіо та телебаченні.
Із напливом українських біженців у інтернаціонального подружжя додалося роботи. Світлана та Паул Філіпси поселили 37 сімей наших співвітчизників: допомогли з оформленням документів, знайшли валлійські родини, які їх прийняли. Працювали й удень, і вночі. Бо, окрім усього, мали їздити по різних населених пунктах і збирати кошти на підтримку України.
Олександра Федосова (ліворуч) та Ірина Каптур співпрацюють давно, а от зустрілися вперше.
Фото авторки.
«Як усе це відбувається? Зазвичай мені телефонують місцеві жителі й повідомляють: ми провели, мовляв, концерт хору й зібрані гроші хочемо передати на те, щоб Україна вистояла, тож покажи своє обличчя. А хтось відзначив ювілей, попросивши гостей замість подарунків пожертвувати якусь суму своїх кревних на порятунок чийогось життя. Часто переказую передані мені кошти до Благодійного фонду Ірини Каптур. А вона, закупивши на них ліки, надсилає копії чеків, фото коробок з медикаментами. Я виставляю все це на своїй сторінці у фейсбуці. Тобто за кожну копійку, яку ми збираємо, маю неодмінно відзвітуватися. І розмістити, скажімо, те ж таки відеозвернення медика, яка отримала ці лікарські засоби й щиро дякує валлійцям. Це дуже важливо — показати, що допомога від конкретного жителя Уельсу не загубилася, а знайшла адресата в охопленій полум’ям війни Україні. І якщо валлієць це побачить, він неодмінно повернеться знову й знову і скаже, що воліє пожертвувати гроші, щоб Україна вистояла в цій жорстокій неспровокованій бійні. Ці люди допомагають нашій країні 11 років і готові робити це й надалі», — запевняє пані Світлана.
Впродовж кількох тижнів жінка перебувала на Полтавщині, і протягом цього часу їй писали й телефонували організатори творчих колективів з Уельсу, інформуючи про заплановані заходи, де, знову ж таки, збиратимуть кошти на підтримку України. Таких заходів, стверджує Світлана Філіпс, дуже багато.
«А ще з групою дівчат, які, втікаючи від бойових дій, 2022-го прибули в Уельс із різних куточків України, ми створили танцювальний колектив, назва якого українською мовою звучить так: «Танцюємо для України». Мені майже 60 років, але я теж танцюю разом з молодими. Маємо свого хореографа, яка приїхала із Запорізької області (її місто нині окуповане армією рашистської федерації). Оце ми танцюємо в гольф-клубі на знак вдячності за зібрані донати, — демонструє відео на мобільному телефоні моя співрозмовниця.
— Загалом беремо участь у різних заходах — при цьому ведучі оголошують, що танок виконає танцювальна група, яка збирає кошти для захисту України. А буває, готуємо українську вечерю, організовуємо невеликий концерт, продаємо квитки, розігруємо лотерею — і так за вечір маємо приблизно 4 тисячі фунтів (це десь 200 тисяч гривень), які спрямовуємо на конкретну допомогу в Україні. Оце нам захотілося закарбувати на відео наші танцювальні номери на День Незалежності України, уривок із цього відеоролика демонструвала Британська телерадіомовна компанія ВВС. Коли влітку в нас був вуличний карнавал, мене попросили представити на ньому Україну. У підсумку наш колектив очолив карнавальну процесію: ми йшли в національному вбранні з українськими обрядовими рушниками, а також танцювали під час ходи. І, звичайно ж, збирали пожертви».
За три роки повномасштабної російсько-української війни волонтерська спільнота «натанцювала» близько 100 тисяч фунтів (це майже 5 мільйонів гривень). Усі ці кошти були спрямовані на порятунок життя військових та цивільних, які постраждали внаслідок воєнних дій. Зокрема — на евакуаційні автомобілі, медичне обладнання та медикаменти.
Світлана Філіпс жартує: в Уельсі вже добре знають, що вона нічого не робить задарма. При цьому, наголошує жінка, її основне завдання — не виканючити кошти, не змусити пожертвувати їх, а так налаштувати людей, щоб вони були навіть вдячні за те, що є така волонтерська спільнота «Голос України в Уельсі», яка не просто спрямує їхні пожертви туди, де ті найбільш потрібні, а й простежить, щоб вони були використані за призначенням.
Волонтерка з Полтави Зоя Воронянська подарувала Олександрі Федосовій та Світлані Філіпс власноруч розписані стяги із зображенням Спасителя й архангела Михаїла.
Фото авторки.
«Дуже важливо розуміти, що вплине на людей, зачепить їх за душу, — розмірковує вголос пані Світлана. — От, скажімо, ми організували ходу набережною, подолавши шлях довжиною 11 кілометрів, що стало нагадуванням про 11 років запеклої боротьби українців із войовничими сусідами. Під час іншої ходи, що нагадала про три роки повномасштабної війни росії проти України, подолали три милі. І щоразу, звичайно ж, збирали донати. Отак ми працюємо. Озираючись назад, бачу, як багато зроблено за ці роки. Зупинимося ж ми тільки тоді, коли буде досягнуто щось результативне на полях битв або ж за столом мирних перемовин».
Співпраця на відстані тисяч кілометрів
«У нас потужна волонтерська команда. Після основних робіт (усі ми маємо офіційну зайнятість) приходимо сюди, до штабу мого благодійного фонду, і тягаємо вантажі, розвантажуємо одні автівки й завантажуємо інші, — розказує Ірина Каптур.
— Не секрет, зібрати в Полтаві кошти на допомогу нашому війську на 11-му році російсько-української війни дуже важко. На жаль, волонтерські збори суттєво впали. Наприклад, ми збирали донати на один засіб радіоелектронної боротьби (РЕБ) аж три місяці. Тож часом саме завдяки титанічній праці Олександри Федосової та Світлани Філіпс закриваємо нагальні потреби наших оборонців. Зрозуміло, маючи більші суми донатів, можемо надати суттєвішу допомогу.
А без Олександри й Світлани таких сум просто не назбираємо. Кошти, які переказує Світлана, спрямовуємо переважно на лікувальні препарати. Буває, закуповуємо ліки майже на 100 тисяч гривень на місяць. За донати, які зібрала Світлана, у Великій Британії було придбано автомобіль для наших воїнів. До речі, переганяв його на Херсонський напрямок легендарний військовий з Полтавщини Іван Банк (посмертно удостоєний звання Героя України)».
За словами Ірини, на гроші, які зібрала Олександра, на замовлення захисників купили потужний нічний квадрокоптер з тепловізійною камерою. А взагалі їх здебільшого витрачають на автомобілі, РЕБи, гаджети для евакуаційних автомашин.
За донати, які Саша зібрала під час останнього концерту, волонтери також хочуть купити автомобіль, уже навіть шукають його. На залишок коштів планують придбати засоби радіоелектронної боротьби, які завжди потрібні на передовій (а один такий РЕБ коштує близько 100 тисяч гривень).
«Повторюю: без зусиль Олександри й Світлани така суттєва допомога нашим військовим, які на своїх плечах тримають фронт, була б неможливою, — підсумовує Ірина Каптур. — Попри те, що зазвичай нас розділяють тисячі кілометрів, ми співпрацюємо багато років. І нас уже просто неможливо роз’єднати».
