Давида «понесло». На Єрмака. Знецінена Верховна Рада шукає нові орієнтири

Чимала хвиля зневірених парламентських «слуг» сформувалася ще рік тому, коли на столі у віцеспікера Олександра Корнієнка лежали 60 заяв про складання мандатів.

 

Тоді натиск «слуг народу», які прозріли, вдалося стримати. Однак це не зупинило тихий повзучий саботаж. Втрати є, хоча вони не такі великі, як вбачалось на початку цього прихованого бунту. 

 

Водночас чим далі, тим частіше звучать плани про переформатування та перейменування СН. Для багатьох це не буде втратою. У переносному й прямому сенсах.

 

Адже гроші перестали бути ключовою мотивацією для голосувань «слуг», та й пропозицій через обмеженість ресурсів Банкової стало на порядок менше. Проте жодної стимуляції не потрібно, коли перед депутатом постає питання його особистого майбутнього.

 

Фракція, яка так і не навчилася служити народу й виборювати свою суб’єктність, розчиняється в договорняках, чварах і конфліктах. На сьогодні заблоковано два ключові парламентські комітети.

 

Крім Комітету з питань правоохоронної діяльності на чолі з Сергієм Іонушасом (близький до заступника голови ОПУ Олега Татарова), з жовтня минулого року не функціонує Комітет із питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, яким керує голова партії «Слуга народу» Олена Шуляк.

 

Її очевидний політичний дрейф до команди ексвіцепрем’єра Олександра Кубракова спричинив дискомфорт у партії СН. 

 

Сама Шуляк, кажуть, готова була подати у відставку (не чекаючи на голосування в залі за процедурою), але за умови складання депутатського мандата. Хоча це навряд чи. Бо хто ж їй дасть красиво піти до команди Кубракова? Навіть незважаючи на те, що Банкова про всяк випадок зробила його радником міністра оборони.

 

Сателіти — «Довіра» та «За майбутнє!» взагалі не хвилюються. Їм вигідне як нинішнє становище, так і розвал більшості.

 

Для президента ж логічно зберегти в парламенті наявний розклад і таким чином економити внутрішні ресурси. І легкий та договороздатний Давид Арахамія дуже влаштовував президента. До певного часу.

 

Однак чутки про можливе протистояння між Андрієм Єрмаком на початку його головування в ОП та главою провладної фракції Давидом Арахамією прорвали шви й вийшли на поверхню. І їхні взаємини чимдалі лише загострюються.

Водночас немає Арахамії — немає Шмигаля. Нагадаємо, у довгому списку яскравих претендентів від Банкової на заміну Дениса Шмигаля, котрий у якийсь дивний спосіб приріс до крісла на Грушевського, були Вітренко, Федоров, Чернишов, Кубраков, Свириденко... Однак нікому з них прорватись не вдалося. І певний час прем’єрські прогнози крутяться довкола віцепрем’єр-міністра з питань відновлення України Олексія Кулеби.

 

Віцепрем’єр уже зробив чимало потрібних заяв, організував команду в ключовому міністерстві розвитку громад і територій та «провів» своїх людей у податкову, фінмоніторинг і КДВА. Усе це з прицілом на вибори, які все-таки колись відбудуться. 

 

Навіть більше, можемо припустити, що ініціатором першого удару по фінансовій конструкції Арахамії був саме Кулеба, який і мав отримати інструменти для виконання поставленого Банковою завдання.

 

Отже, далі на тлі крісла, що розхитують під Давидом Арахамією, — бій між Денисом Шмигалем та Олексієм Кулебою. Хоча зрозуміло, що в ході цієї п’єси на подіумах влади можливі збої та зміни в сценарії.

 

Однак Давид Арахамія хоч в опалі, але ще в ресурсі. Як виявилось, його голими руками не так просто взяти. Керівник провладної фракції має свій вплив на її членів та сателітів.

Наразі настрій Давида Арахамії відповідний. Він прагне втримати владу, а отже, контроль над необхідною кількістю «кнопок».

 

Однак, як ми зазначили спочатку, «кнопки» давно й глибоко западають. Із цієї обставини й виросло партнерство верхівки «слуг» із парламентськими групами-сателітами («Довіра» та «За майбутнє!»).

 

Саме вони підперли колись потужну монобільшість, але цього виявилось недостатньо, тому доводиться користуватися послугами не лише опозиції, а й залишків ОПЗЖ.

 

Це виявилось не так обтяжливо для СН, адже з чужими не потрібно няньчитися, а можна просто домовлятися на взаємовигідних умовах.

 

Як ми вже неодноразово зазначали, президент Володимир Зеленський та глава провладної фракції Давид Арахамія тривалий час перебували на одній хвилі, що не тільки заощаджувало час для вирішення питань, а й забезпечувало психологічний комфорт гаранту.

 

Але в певний момент, вочевидь, Давид захопився. Його економічний інтерес почав переважати здоровий глузд. Подейкують, Арахамія відкусив від бюджетного пирога скрізь, де тільки міг, включно з контролем над сигаретним та іншими ринками.

 

Досі послаблення апетиту голови президентської фракції в обмін на стабільність монобільшості здавалося Банковій рівнозначним. Тим паче, що пиріг великий і всім є куди вгризатися. Але дистанція, на яку відсунули керівника фракції СН, не влаштовує Давида Арахамію.

Наскільки рішуче Банкова має намір «розмахувати мечем» перед дещо «підрізаним» гонщиком, стане зрозуміло незабаром. Тим паче, що в керівника фракції вже помітно відросла нова «голова», — Давид Арахамія зблизився з головою СБУ Василем Малюком.

 

Тому їхню дружбу проти глави офісу президента Андрія Єрмака, в якого на вусі сидить генерал СБУ Олександр Поклад, можна зрозуміти. Подейкують, Поклад «копає» й під Василя Малюка, й під голову ГУР Кирила Буданова.

 

Малюку чудово відомо, що зняти його з посади може тільки Рада. А парламенту без Арахамії, як наразі не крути, ніби й немає. А хто може «наздогнати» Арахамію? Ну точно не ДБР...

 

Сигнали про те, як потужно зростає бажання глави офісу президента закрити парламентські формальності (так називають питання Арахамії), рвуться назовні з усіх пробанківських ТГ-смітників.

 

Мовляв, під Арахамією захиталося так, як не хиталося ніколи, «в ідеалі потрібно забрати ті десятки мільйонів, які він заробив на війні, й віддати ЗСУ».

 

Медіакілери почали активно формувати громадську думку стосовно голови президентської фракції. І, вочевидь, це лише початок.

А про те, як може бути боляче від подібного медіабулінгу, добре відомо спікеру Русланові Стефанчуку, який свого часу пройшов «чистилище» ТГ-кілерів.

 

Однак, «ошпарившись», Стефанчук, як у відомій казці, лише помолодшав. Спікер зумів не тільки психологічно зібратися, а й так сконцентруватися на роботі, що 248 депутатів парламенту проголосували за токсичний і корупційний законопроєкт №6013.

 

Цей кейс сміливо можна вважати одним з основних політичних портфоліо спікера. Він стосується прихованої приватизації державних і комунальних підприємств, бездумного скасуваня Господарського кодексу, а також укинутої в законопроєкт, буквально перед голосуванням, поправки про скасування штрафів недобросовісним постачальникам Міністерства оборони.

 

Звісно, в медіапросторі прокотився скандал. Особливо через інструментарій спікера-лобіста. 

 

У мережі достатньо неофіційних версій, що пояснюють таку наполегливість Стефанчука, але нас у цій історії, як і Банкову, цікавить винятково результат. Якщо Стефанчук без Арахамії зміг протягнути через зал таку «смердючку», то навіщо Арахамія?

 

Однак є нюанс. Ім’я депутата, який усе-таки нейтралізував найскандальнішу поправку в законі щодо постачальників і МО (йдеться про внесення до Бюджетного кодексу поправки, вже підтриманої профільним комітетом), — Давид Арахамія. А отже, голова фракції, по суті, дав можливість президенту не бруднити рук ветуванням закону, який уже став токсичним у публічній площині, й у такий спосіб іще раз показав, наскільки тонко продовжує грати.

 

Водночас під ударом опинилися субвенції й дотації, закладені під міністерство Кулеби для «ручного» розподілу й передвиборчого торгу з громадами.

 

І, за словами джерела з депутатського корпусу, Шмигаль дав команду главі Мінфіну та його заступнику не погоджувати жодної депутатської ініціативи, що стосується виділення додаткових фінансів органу місцевого самоврядування (ОМС).

 

Ба більше, якщо вже закладені гроші не використано, то подальші рішення ухвалюватимуть Кабмін і парламент, а отже — Шмигаль і Арахамія.

 

Оцінили красу гри? Олексій Кулеба такими темпами не тільки дуже швидко може залишити список претендентів на крісло прем’єра, а й у статусі віцепрем’єра, найімовірніше, втратити будь-яку можливість гарантувати президенту виконання взятих на себе зобов’язань щодо виборів. Через глибокий конфлікт із місцевою владою. А підготовка до президентських і парламентських виборів, хоч би коли вони відбулися, в команди Зеленського — пріоритет №1.

 

З іншого боку, якщо команді ОП усе-таки вдасться вивести Давида Арахамію з великої гри «зелених», це зовсім не означає, що новим «суперклеєм» більшості в парламенті стане чинний спікер Руслан Стефанчук.

 

І найважливіше, зважаючи на недобре ставлення частини республіканців США до чинного глави офісу президента Єрмака, ймовірно, новим гравцем для майбутніх взаємин України та міжнародних партнерів і готується Давид Арахамія.

 

Це цілком може бути, недаремно ж Арахамія зав’язав свої контакти з нинішньою політичною елітою США. Також непокоїть питання: чи, бува, не узгоджена ця кандидатура з кремлем?