Улюблені іграшки дорослих дівчаток. Майстриня з Решетилівки знайшла віддушину у виготовленні ляльок

Рюшечки й мережива на сукні, один бантик на голові, інший — на блузі, сумочка в руці, а волосся — пишні кучері... Якщо випадково побачите десь таких милих «принцес», обов’язково усміхнетесь їм. Та ось вони на фото. Самі вам усміхаються. Червоними губками-ниточками, чорними очима-намистинами.

 

«У кожної моєї ляльки є душа, — запевняє Світлана Гаринець із Решетилівки. — Я передаю їм частинку своєї. Ніколи не сідаю за роботу без натхнення. Кожна — особлива, плід моєї уяви й великої любові». 

 

Майструвати ляльки 50-річна Світлана взялася кілька років тому. Пригадує, захотілось подарувати подрузі на день народження щось незвичайне. Але те «щось» так і не вийшло з дому — жінка його посоромилась. Тепер ця недосконала лялька — лише її.

 

«Та це не зупинило мій запал, — каже Світлана. — Друга лялька мені вдалася. А потім донька, хоч уже й була немаленькою, попросила для неї зробити. Зараз у мене їх ціла колекція. Щоправда, лише на фотографіях. Вдома мої «дівчатка» не засиджуються. Я із задоволенням дарую їх родичам і друзям. Інколи роблю на замовлення».

Світлана за роботою.

 

За фахом жінка є швачкою. «Голку з ниткою тримати вмію», — усміхається. Хоча професія її давно не годує, бо сьогодні рідко хто шиє собі одяг, хіба що підганяють чи перешивають куплений.

 

Хобі теж не приносить зиску — Світлана не продає саморобних ляльок. Це просто її віддушина. Зізнається: коли береться за нову роботу, не має уявлення, що з того вийде. 

 

«Моя творча уява включається в ході процесу. Хоча не завжди виходить те, що хочу. Якось починала робити принцесу, а вийшов козак», — знов усміхається. — Загалом усе починається з вибору тканин. Основа — трикотаж або будь-яка інша матерія, яка добре тягнеться. З неї роблю викрійку, зшиваю й набиваю синтепоном».

 

Далі — «хірургічне втручання»: пришивання голови та ручок-ніжок з використанням ґудзиків. Це доволі тонка операція, адже треба витримати симетрію, зробити так, щоб кінцівки ворушилися і водночас не бовталися, щоб лялька міцно трималася на ніжках і щоб її можна було посадити.

 

На верхній одяг майстриня рідко пускає обрізки, частіше обирає дорогі матеріали, які оздоблює різноманітними аксесуарами — мереживом, бантиками. Все це купує в місцевому магазині, де продаються товари для творчості.

Образ доповнює оригінальним саморобним взуттям у тон сукні.

Нарешті, зачіска. 

 

«Штучне волосся для ляльок — треси — обходиться чи не найдорожче, — пояснює Світлана. — Я замовляю його через інтернет із запасом — різне за структурою, кольором і довжиною. Шевелюру закріплюю клеєм».

В інтернеті майстриня часто знаходить й ідеї своїх робіт, освоює нові уроки створення ляльок. Каже, хочеться все спробувати, багато чого втілити в життя. Тому кожна її наступна лялька стає досконалішою.

 

Наразі вона більше почала працювати над рисами обличчя, аби зробити його виразнішим.

 

Творіння однієї ляльки займає у Світлани кілька днів. Часто так захоплюється цією справою, що засиджується до опівночі. Особливо на завершальному етапі, коли хочеться якомога швидше побачити результат.

 

І дуже радіє, коли чує від поціновувачів своєї творчості схвальні відгуки. Найперше показує свої ляльки рідним та знайомим. Вони щось, буває, радять додати до образу. Майстриня дослухається до їхніх порад.

Лялечка з бантиком.

 

«Ти могла б на цьому заробляти» — часто чує Світлана звідусіль. Але вона не ставить собі це за мету. Навіть не знає, скільки коштують подібні ляльки ручної роботи. Але дуже раділа, коли на благодійному ярмарку передану нею «українку» хтось придбав за 300 гривень.

 

Запитую Світлану, чи не пов’язане, бува, її захоплення з тим, що вона в дитинстві не награлась ляльками.

 

«Та ні, — відповідає. — У дитинстві мала чимало іграшок. Просто, гадаю, через багато років у мене прокинулось бажання займатися творчою майстерністю. Колись, іще в молодших класах, брала участь у шкільному конкурсі саморобок. Тоді зшита мною з допомогою мами мишка була визнана найкращою роботою. Але чомусь далі не розвивала в собі цю здібність».

 

Зате 18-річна донька Світлани Гаринець, Оксана, яка вчиться на фінансиста в Кременчуці, вже доволі вправно в’яже гачком іграшки-звірята. Всередині вони також синтепонові, але тут зроблено все навпаки: спочатку вона вив’язує суцільну зовнішність, а потім надає їй об’єму.

 

Особливий акцент дівчина робить на деталі в образі ляльки — очі, вуса, вуха, хвостики... Частину кумедних звірят Оксана дарує близьким, а щось залишає у своїй колекції.

 

Мама щиро радіє успіхам доньки і мріє перейняти в неї досвід виготовлення в’язаної ляльки.