«Як усе почалося? Після повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ в Україну до мене зверталися знайомі військові, і я допомагав, чим міг. Згодом до мене приєдналися друзі, однодумці», — пригадує приватний підприємець із міста Кременчук Полтавської області Сергій Каптан.
Спочатку, за його словами, було багато звернень стосовно «буржуйок». Відтак кременчуцькі волонтери почали робити їх із балонів з-під фреону й передавати на фронт.
Ці пічки дуже компактні, мобільні, мають добру тепловіддачу — можуть нагріватися від горіння як окопних свічок, так і дров.
«За весь час виготовили понад 2 тисячі «буржуйок». Коли військові самі забирали їх, то скаржилися, що різних речей, які треба якось перевозити, в них багато, а автомашин обмаль. І оскільки автівок ми фінансово не потягнемо, то взялися за причепи. Зверталися до земляків через соцмережі, місцеве радіо. У мене рекламний бізнес, тож я розміщував оголошення на своїх білбордах. У підсумку люди відгукнулися: більшість віддавала нам свої старі причепи, а хто хитріший, той примудрився їх продати. Із того мотлоху ми відновили десь 70 вантажних візків і передали нашим оборонцям», — зазначає пан Сергій.
Віддають причепи бійцям безкоштовно або за собівартістю
Коли ж це джерело вичерпалося, з 2023 року волонтерам довелося створювати нові причепи. Сергій Каптан констатує, що за цей час у них сформувалася ефективна волонтерська команда однодумців.
Так, Валерій Мазур забезпечує технічну й моральну підтримку. Віталій Гринбаум та Микола Бубнов виконують роботи зі зварювання металу. Шинами, дисками й усім, що крутиться, займається Віталій Яровенко. На різних етапах робіт долучається й багато інших небайдужих людей.
«Я ж ходжу з простягнутою рукою, — напівжартома-напівсерйозно говорить пан Сергій, — тобто моїм завданням є збір благодійних коштів. Не секрет, на третьому році повномасштабного вторгнення москалів і 11-му році російсько-української війни зібрати пожертви не так легко.
В основному донатять одні й ті самі свідомі люди, хоч і в них «худне» запас фінансових ресурсів. Є бізнес-друзі, які, надаючи допомогу, просять цього не афішувати, бо не вважають це якимось геройством. Вони говорять: якщо ми, мовляв, не воюємо, то мусимо допомагати фронту гривнею.
І я цілком поділяю їхню думку. Раніше й сам так чинив: жертвував власні кошти, не вихваляючись цим у соцмережах. Коли ж мій бізнес постраждав унаслідок прильоту ворожої ракети, що суттєво позначилося на доходах, мусив звертатися по допомогу до інших містян.
Варто зазначити, що окремі люди сприяють забезпеченню матеріалами. Хоч загалом із цим великі складнощі. Як правило, допомогу надають представники малого бізнесу. Натомість жодне з великих підприємств Кременчука, куди я звертався, не відгукнулося.
Виняток становить хіба що ПрАТ «Кременчукгаз» — із певною періодичністю це товариство перераховує кошти до нашого благодійного фонду «Спільно пліч-о-пліч», на які закуповуємо матеріали на причепи, «буржуйки», а також маскувальні сітки.
До речі, ніхто з працівників створеної нами некомерційної організації не отримує зарплатні. Повторюю: це фонд, який на зарплати працівників не спрямував жодної копійки. І ще одне: я завжди звітую про те, як витрачені зібрані кошти, — це для нас принципово».
Сергій Каптан (крайній праворуч) із Валерієм Мазуром (крайній ліворуч) та військовим на тлі вантажного візка для артилеристів.
Тепер уже багато хто знає про кременчуцьких умільців: за словами мого співрозмовника, відіграє свою роль «сарафанне радіо», а ще цьому сприяють соціальні мережі. За можливості волонтерська команда надає свої причепи всім, хто до неї звертається. Це можуть бути як військові, так і волонтери, які курсують на передову.
Усередині причепа-спальника.
«Ми не опікуємося якимись окремими бригадами, вважаємо, що всі бійці — наші, — наголошує Сергій Каптан. — Обов’язкова умова — виготовлені нами причепи мають їхати на фронт. Хоча чимало причепів зробили й для підрозділів протиповітряної оборони, які захищають наше небо, зокрема й над Кременчуком. Нещодавно, наприклад, зустрів хлопців, котрі під’їхали на автомобілі з нашим причепом, на якому була встановлена турель. Вони повідомили, що тільки-но з нічного чергування».
Виробами з найвищою собівартістю є великі двовісні лафети.
За словами пана Сергія, коли їхня команда має бодай якусь фінансову «подушку», в такому разі причепи нашим воїнам дістаються безкоштовно. Коли ж немає ні грошей, ні металу, як-от зараз, після свят, Сергій Каптан просить бійців зробити відеозвернення до людей, яке він виставляє в соцмережах.
«І коли бачу, що збір просувається не так швидко, як треба, раджу військовим звернутися по допомогу ще до якихось волонтерів, бо нам важко тягнути все самим. Відтак буває й таке, що віддаємо причіп за собівартістю або ж нижче собівартості. Втім, навіть у такому разі бійці зауважували, що деінде їм продали подібний вантажний візок у 2-2,5 раза дорожче», — розказує пан Сергій.
«Двохсотого причепа в нас не було і трьохсотого не буде»
Кременчуцькі волонтери виготовляють причепи різних видів. Причому сам процес відбувається у звичайному гаражному приміщенні. Сергій Каптан уточнює: в них не серійне виробництво, вони роблять такі вантажні візки, які потрібні нашим військовим на війні. Скажімо, задовольняючи запити захисників, майстри з Кременчука продукують лафети для перевезення автомобілів.
«Це дуже потрібна річ, — акцентує мій співрозмовник. — Ви ж уявляєте, скільки автомашин у зоні бойових дій потрапляють під ворожі обстріли, ламаються. Чим їх доправити до СТО? Звичайно ж, лафетом. Ми зробили 20 одновісних лафетів, які вирізняються чудовою маневреністю, і 2 великих двовісних (на такі повністю заїжджає автомобіль). Останні — найдорожчі з усіх наших виробів, їхня собівартість становить приблизно 80 тисяч гривень, бо для виготовлення їх потрібно багато металу, запчастин».
На замовлення бійців кременчуцькі умільці виготовляли й причепи для транспортування квадроциклів.
Окрім усього, виготовляли причепи для транспортування квадроциклів, великих генераторів, що важать майже тонну. У директора одного з місцевих підприємств завалялися шасі для вантажних візків, і він віддав їх волонтерам.
Тож ті зробили причепи, які тепер використовують мінометники, ракетники для того, щоб підвозити боєкомплект на позиції. А от на замовлення бійців мобільних розрахунків протиповітряної оборони кременчуцькі умільці створили утеплені полістиролом причепи-спальники, схожі на купе потяга, де, перебуваючи на чергуванні, військові можуть по черзі відпочивати.
Піднявши полиці, у таких причепах можна за необхідності й речі перевозити. Умільці виготовляли такі спальники на колесах як з двома полицями, так і з однією. Сергій Каптан стверджує, що вони затребувані й на фронті.
А цей двоярусний вантажний візок для операторів дронів 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ майстри з Кременчука назвали причепом-сейфом.
На кожному своєму причепі волонтери вказують його порядковий номер, а також наносять фарбою напис: «Кременчук для ЗСУ».
«Зараз у роботі 204-й причіп. Утім 200-го причепа в нас не було — думаю, ви здогадуєтеся, чому. Натомість ми зробили вантажні візки з номерами 201.1 та 201.2 — обидва були призначені для одного й того ж підрозділу. Відгуки військових тільки схвальні. Узагалі наші причепи, зроблені з нуля, настільки надійні, що після перемоги хлопці в них іще картоплю возитимуть, — запевняє пан Сергій.
— Є такі, які їздять фронтовими дорогами вже 2-3 роки. Я часом упізнаю їх на фото в соцмережах. Їхня максимальна вантажопідйомність становить 1-1,2 тонни, хоч хлопці зазвичай вантажать і більше — все одно витримують. Звісно, були випадки, коли наші причепи потрапляли під ворожі обстріли, військові приганяли нам ці пошкоджені візки, і ми їх ремонтували. Що іще важливо?
Ми перестали фарбувати свої вироби в зелений колір (бо військові висловили побажання, щоб вони були менш помітними). Натомість зараз робимо сірі причепи, щоб за ними менше ганялися ворожі дрони. Забігаючи наперед, скажу, що й 300-го причепа в нас не буде, а будуть вантажні візки з номерами 301.1 і 301.2, бо ми забобонні, хочемо, щоб вони мали щасливу долю, довго слугували нашим хлопцям».
Одні з останніх виробів кременчуцької волонтерської команди.
«Чому я все це роблю? — насамкінець розмірковує вголос Сергій Каптан. — Через стан здоров’я не можу воювати. Але і стояти осторонь, коли країна в такій біді, не можу. Тому роблю все, що в моїх силах, і закликаю всіх донатити на потреби нашого війська. Бо якщо не допомагати фронту, він може наблизитися до твоєї домівки».
P. S. Для тих, хто воліє надати посильну допомогу команді кременчуцьких волонтерів у цій важливій справі, вказуємо номери банківських карток:
5375 4112 0390 3526 (Мonobank)
5169 3600 0294 2401 (ПриватБанк)