Примара виборів-2025: головні виклики ідеального воєнно-політичного шторму

Сполучені Штати Америки сподіваються, що Україна проведе президентські та парламентські вибори до кінця 2025 року, якщо найближчими місяцями буде досягнуто угоди про припинення вогню з росією. 

 

Спеціальний представник президента США Дональда Трампа з питань України та росії Кіт Келлог в інтерв’ю агентству Reuters заявив, що вибори, які були призупинені через повномасштабну війну, необхідно провести, мовляв, більшість демократичних країн організовують голосування навіть у період збройних конфліктів. Він наголосив, що це є важливим для демократії.

 

«У цьому краса міцної демократії, що у вас є більше, ніж одна людина, яка потенційно може балотуватися», — так опосередковано потролив Келлог путіна.

Заява із США — не ультиматум, а сподівання. Але це не факт. 

 

І поміж усього цього санкції Дональда Трампа проти ЄС та переговори щодо України є головною геополітичною битвою сучасного світу. І це не наша війна. Це війна за те, на чиїй стороні буде ЄС. На стороні Китаю чи США? Своїми санкціями Трамп просто прискорює час.

У перші дні 2025 року президент Володимир Зеленський, беручи участь разом з дружиною Оленою в телепрограмі «Єдиного марафону», заявив, що вибори президента й парламенту можливі лише після завершення воєнного стану в Україні. 

 

У притаманному собі зарозумілому стилі він сказав, що про вибори «ніде не говорять, окрім росії й декого в Україні».

 

Однак певні нюанси свідчать, що глава держави починає підготовку до переобрання на другий термін. У згаданому телеефірі Зеленський уперше не відкинув можливість їх проведення в умовах війни. 

 

Водночас президент вважає, що суспільство проти виборів, тому що, за словами Володимира Зеленського, ми хочемо вибори, яким ми хочемо довіряти.

 

«За кордон виїхали 8,5 млн українців. Й інфраструктуру треба робити для голосування цим мільйонам людей. Мільйони людей на окупованих територіях. Я не кажу про окупацію 2014 року навіть, я кажу про окупацію ось зараз — що робити з цими людьми. І одне з найсправедливіших питань: як голосувати без мільйона військових? — обґрунтовує Володимир Зеленський. — І якщо вибори влаштовувати під час війни, то треба змінювати законодавство зі зміною системи голосування».

 

Ми бачимо, що президент глибоко в темі. Він розуміє, що підтримувати весь обсяг внутрішньої та зовнішньої легітимності лише відсилкою до дії воєнного стану вже недостатньо. Потрібні інші кроки. Звичайно, їх можна спробувати зробити, не вдаючись до ризикованих виборів. 

 

Але в глави держави немає радників достатнього інтелектуального рівня, здатних до створення нових правових ідей у системі рамок демократії й верховенства права. Його команда шукає максимально надійний і виграшний варіант для його переобрання. Як гарантію власної стабільності.

 

Президент Володимир Зеленський вважає, що в основі можливих воєнних виборів має лежати перехід від паперових інструментів до цифрових фіксацій волі виборців. Водночас він усвідомлює, що думати про онлайн-голосування всі бояться через різні кібератаки тощо, але, як вважає Зеленський, думати над цим усе одно потрібно.

 

Свій коментар Володимир Зеленський закінчив у стилі досвідченого політика, який вже ухвалив рішення, але ще не готовий його висловити максимально відверто й прямо.

 

Серед його меседжів — «є можливість закінчити війну в 2025 році»; він та його родина не замислювалася серйозно про участь у наступних виборах; чи він буде балотуватися на другий термін — залежатиме від того, як завершиться війна, від українців і від його власної сім’ї.

Отже, президент Володимир Зеленський став на виборчі лижви. Класичними прикметами є не лише соціологічні заміри довіри до президента Зеленського різними моніторинговими групами, де його рейтинг із 90% у травні 2022 року опустився до 52% у грудні 2024 року, а й нещадні удари через соцмережі по його основному опоненту Петру Порошенку.

 

Незаангажовані аналітики вважають, що політтехнологи ОП помилково перебільшують здатність Петра Порошенка до такої ж реінкарнації, яку зробив Дональд Трамп. Петро Олексійович так і не зміг стати ідеологом, прапороносцем загального українського спротиву агресії росії. Він залишився на не дуже великій і своєрідній сцені різномасних радикалів, котрі не прийняли Володимира Олександровича.

 

Його електоральна база, попри відчайдушне і надзвичайно демонстративне волонтерство, не зросла, а зменшилася. Можливо, це пов’язано і з тим, що Порошенко вважає себе гросмейстером-комбінатором.

 

На даному етапі суть політичної комбінації полягає в тому, щоб переконати ексголовкома Валерія Залужного об’єднатися з ним у боротьбі за владу. Забезпечивши собі посаду прем’єр-міністра України. Безпрограшний варіант, але за умови, якщо дійсно наступним президентом України найбільше шансів має військовий. Однак у наших реаліях і це під питанням.

 

Водночас і влада має свій апетит на Залужного. Нагадаємо, наприкінці минулого року активна громадськість смакувала історію про те, як після відвідин Вашингтона по дорозі до Києва Андрій Єрмак завернув до Лондона.

 

Аби зустрітися із Залужним та, подейкують, запропонувати йому увійти в команду президента Володимира Зеленського. В обмін чи то на посаду спікера, чи навіть прем’єр-міністра. І в цей час із Львівської політехніки потекли плітки, що в її стінах готують місце ректора для прем’єр-міністра Дениса Шмигаля.

 

Звісно, Валерій Залужний має потенціал стратега, який тільки-но почав розвивати в собі. Повернення його тепер уже в стратегічну політику України прем’єр-міністром чи міністром оборони могло б позитивно вплинути на лідерство Володимира Зеленського і створити шанс хоча б на якісь зміни, що вже перезріли. 

 

Однак Валерій Залужний, окрім оприлюднення веселих картинок із собою, дружиною і талановитими дітьми, про все інше мовчить. Ніби кепкує, незважаючи на те, що соціальні мережі розганяють погрози на його адресу відкрити кримінальні провадження нібито за невдалий початок повномасштабної війни.

 

Проте коли вибори стартують, це вже не матиме жодного значення. Імовірно, за президентство боротиметься певна кількість молодих, нікому ще не відомих політиків і різномасних героїв. У конкуренції з політичними мастодонтами. 

 

На сцену також виходить лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко. Найближчим часом ми побачимо й головного радикала, майора чи вже полковника, комбата безпілотної авіації 63-ї механізованої бригади ЗСУ Олега Ляшка.

Отже, останні соціологічні заміри зображають певну картину тих, кого готові підтримати українці на наступних виборах президента.

 

Якби вони відбулися найближчим часом, 36,1% українців проголосували б за колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Про це свідчать результати опитування Socis за грудень 2024 року.

 

Чинний президент Володимир Зеленський посідає другу позицію в рейтингу з підтримкою 24,3% виборців. Менш ніж 10% респондентів готові віддати голос за колишнього президента Петра Порошенка, такий же показник і в позафракційного народного депутата Дмитра Разумкова.

 

Дещо нижчі відсотки довіри в лідерки партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко, волонтера та політичного діяча Сергія Притули, очільника Головного управління розвідки Кирила Буданова, засновника та першого командира полку «Азов» Андрія Білецького, мера Києва Віталія Кличка та депутата від «Європейської Солідарності» Олексія Гончаренка.

 

Якщо Залужний не братиме участі у виборах, то в другому турі між Зеленським і Порошенком 66,7% опитаних підтримали б чинного президента, а 33,3% — лідера «Європейської Солідарності».

Водночас у гіпотетичному другому турі виборів Залужний здобув би переконливу перемогу над Зеленським — 68,4% проти 32,6%.

 

Чи так може бути насправді на виборах президента, чи цей показник — проста вдячність українців за те, що Валерій Залужний у 2022 році втримав Україну, — питання. І реальні результати виборів можуть достатньо відрізнятись від сьогоднішніх висновків соціологів.

Судячи з усього, нас таки змусять провести вибори якнайшвидше. Ідеальна, з точки зору Вашингтона (хоча насправді сумнівався, бо виборче протиборство тільки розділятиме суспільство, що на руку путіну), опція — призупинка війни, потім вибори, потім переговори — існує, хоча наразі вона виглядає все ж примарною.

 

Але, здається, США не виключають і план Б — вибори в час війни. Схоже, США визначилися з двома головними стартовими вимогами для переговорів — це невступ до НАТО і вибори.

 

Вашингтон розуміє, що зараз провести швидкі переговори без виборів, які є вимогою росіян, не вдасться. І в цій грі, котру прийняв Трамп, усе виглядає так, що США вважають, що підписувати переговорні рішення і втілювати їх у життя має новообране керівництво.

 

Водночас дозволимо собі певні відступи — помітки на полях. Чи можна буде вважати тверезомислячими політиками тих, котрі балотуватимуться на посаду президента, знаючи, що незабаром потрібно буде підписувати певну угоду з росією?

 

А за цим можуть слідувати дуже швидкі нові оргвисновки. Тому за таких умов балотуватись може або абсолютно випадкова людина, або персонаж із проросійського табору, зручний обом — і путіну, і Трампу. Ми чомусь вирішили, що Юрій Бойко зробив фальстарт зі своїми заявами, котрі здійняли певний галас у суспільстві. Хоча це не так. Усе було за планом.

 

Тож, зважаючи на ці обставини, може, нехай залишається надалі президентом «для підпису» Володимир Зеленський? Адже, якщо правду каже дипломат Дмитро Чекалкін, що після візиту Зеленського в Оман в Україні згорнулись декотрі ракетні програми, то нехай уже й цей підпис ставить. І з того, що проглядається, спершу офіс президента планує провести парламентські вибори, хоч би що там хотів Кіт Келлог.

 

Отже, вибори стають якоюсь мірою реалістичними з усіма відповідними наслідками для внутрішньої дестабілізації і проблемами з правилами гри. Звісно, нам у результаті виборів потрібен уряд єдності. 

 

«Цього не хоче жодна політична сила. Зрештою, як ніхто не хоче й обговорення переговорних позицій. І всі говоритимуть у категоріях зрад, — вважає політичний аналітик Вадим Денисенко. — Наш головний виклик — стабілізація лінії фронту. Це альфа і омега всього».

 

Карусель виборів безперервно крутиться не тільки в країнах союзників, а й у диктатур. У росії цього і наступного року очікуються вибори до держдуми й губернаторів. Їхня енергія, незалежно від нашого бажання, затягуватиме Україну у вир політичної боротьби і змагань, у яких ми можемо перемогти і піднятись вище сходами демократії. Або впасти, розбитися на уламки, які знову доведеться склеювати наступним поколінням.