У 2023 році граблі, які неодноразово влада прив’язувала тоді до своїх ніг, боляче вдарили українців по голові в 2024 році й, схоже, битимуть і надалі в 2025-му.
«Виявилось, що, поки ми воюємо з росією на фронті, наша влада побудувала росію в нас у тилу: ганебна мобілізація, тотальна корупція, наїзди правоохоронців на бізнес, знищена свобода слова, — усе це ознаки нашого сьогоднішнього життя, — заявив журналіст, офіцер ЗСУ Дмитро Гнап. — Путіну не треба нав’язувати «русскій мір» в Україні, бо він уже тут. Просто «русскій мір» сьогодні одягнутий у вишиванки та світшоти з тризубцями».
Точка неопори
Тож іще раз: президент та його оточення вперто шукали перемоги. У цих пошуках звільнили головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного і весь його Генштаб. Фундаментальна помилка.
Але більшість повірила президенту, і він узяв на себе відповідальність за наступний розвиток подій.
Пізніше ми оцінили цей непродуманий крок Верховного головнокомандувача як стратегічну помилку. Вона запустила ланцюжок подій, які докорінно змінили політику управління війною.
Валерій Залужний та його команда виконували роль останньої системи стримування і противаг команди Банкової.
Водночас президент Володимир Зеленський займався зовнішньою політикою підтримки України. Чи це його заслуга, чи ні, але було створено західну воєнну коаліцію союзників, «Рамштайн» на чолі з міністром оборони США, планувальні штаби й навчальні центри в країнах НАТО, де пройшли підготовку понад 100 тисяч українських солдатів та офіцерів.
Американський Конгрес і європейські союзники нарощували й вкладали кошти у війну проти росії та надавали гарантовану підтримку державному бюджету. При падінні національного ВВП у 28-30% у 2022 році ця підтримка нівелювала внутрішню економічну і соціальну кризу.
А НАТО поміняло свою стратегічну функцію. Провладні аналітики приписують цю заслугу Володимиру Зеленському. Мовляв, завдяки його безперервним штурмам Альянс провів блискавичну реінкарнацію та з напівсонного паперового тигра, політико-бюрократичного клубу він почав трансформуватись у центр воєнного планування, який усе більше втягується у війну в Україні.
Щоправда, ми бачимо, що цей процес пробудження досі йде повільно: недостатньо, слабо, озираючись на кремль і налякано нюхаючи повітря. І сьогодні вже не має значення, чи розумів Зеленський нереальність здатності НАТО з Байденом на включення на мінімальному рівні України в його структуру. Тобто хоча б надати запрошення.
Контрнаступ невдалої політики
Доки Валерій Залужний і його Генштаб стояли біля пульту планування та управління бойовими діями, за традицією певний час в Україні існували два лідери — президент і головком.
Його рейтинг зрівнявся з рейтингом ЗСУ, а рівень довіри до глави держави не виходив за межі минулих виборчих цифр.
Однак, можливо, непідготовлений контрнаступ 2023 року був політичним рішенням, тому й став воєнним провалом. Президента переконали, що це помилка Залужного і його генералів. Зручна позиція.
Ексголовком узяв на себе відповідальність. Виступив із новими стратегією і тактикою маневрової, високотехнологічної, віддаленої війни в умовах виснаження ворога. Але це було вже пізно.
Якесь невідоме нам оточення президента переконало останнього, що окопна війна, затяжний глухий кут у ній є ледь не зрадою, бо Україна здатна завдати росії серйозної воєнної поразки.
І, неодноразово занурюваний у теплу ванну недостовірної інформації, президент Зеленський після звільнення Залужного знову вимагав наступати, наступати, наступати…
Також ми не виключаємо, що найефективніші менеджери президента і військово-політичні радники переконали його в необхідності управління війною з єдиного центру. З Банкової.
На той час усі інструменти управління війною — зброя, фінанси, переговори, контакти із західними політиками й військовими, фінансові потоки і ще сотні важливих і вкрай необхідних армії позицій — повністю контролював офіс президента. Або Міністерство оборони як своєрідна філія Банкової.
Президент України був переконаний, що російські збройні сили втратили наступальний потенціал і не здатні витримати контрударів ЗСУ, вишколених у НАТО з кращим озброєнням.
Це була помилка людей, які надто стрімко стали політиками волею випадку і зненацька виявилися вмонтованими в континентальну війну з ядерною державою і бувалим російським авантюристом.
А ще вони абсолютно не розуміють того, що найкращі інструктори Америки та Європи не мають досвіду такої страшної і важкої війни. Це був другий невдалий хід.
І третій, котрий уже неможливо виправити, — повне зосередження стратегії управління війни в політичному офісі президента. Людьми, які одночасно стали своєрідними воєначальниками й використовують Ставку Верховного головнокомандувача для просування власних, часто ризикованих або й неправильних, рішень.
Водночас вони, по суті, монополізували зовнішньополітичну діяльність, суттєво усунувши МЗС від перетворення українського дипломатичного корпусу на воюючу проти росії дипломатію. З використанням існуючих безпекових та інших механізмів політико-дипломатичної ізоляції росії. І це можна вважати повним провалом.
Також у цей політичний центр президента перетекли функції й можливості українського парламенту з монобільшістю. Замість створення єдиної антиросійської коаліції опору путіну з природними союзниками — проукраїнською опозицією — партія президента вступила у змову з антиукраїнською ОПЗЖ — залишками регіоналів, не афішуючи таку співпрацю, але зберігаючи потенціал «консерв» для наступних політичних процесів.
Ще гірше — серйозно були видозмінені функції уряду. Замість єдиної команди, яка бере на себе політичну відповідальність затвердженою парламентом Програмою, — уряд розшарувався на окремі фракції, котрі часто діють урозріз із викликами та загрозами.
Інформаційні бульбашки
Економіка, попри бравурні заяви, без переважних ін’єкцій союзників, які й підтримують досить помірне зростання ВВП, не в змозі забезпечити навіть мінімальні потреби війни й внутрішнього розвитку.
Через це понад сотню мільярдів гривень бюджетних витрат на закупівлю зброї та воєнного обладнання так і не було використано в цьому році або було розподілено на корупційні «премії» між чиновниками й особами, близькими до вищих політичних кіл.
Призначення головкомом генерала Олександра Сирського — несамостійного, без серйозного воєнного кабінету Генштабу — дозволяло ухвалювати будь-які політичні рішення і діяти з огляду на власний креатив та своєрідну логіку, швидше, як людей цивільних, аніж воєнних.
Усе це супроводжувалося інформаційною підтримкою неминучої перемоги, розповідями про грандіозне виготовлення власних балістичних ракет, нових високотехнологічних і далекобійних видів безпілотників, власних ОТРК, РСЗВ і САУ. Одночасно президент скаржився, що з 10 бригад, підготовлених на фронт, лише 2 були озброєні союзниками.
Втрата Авдіївки не змусила Верховного головнокомандувача переглянути стратегію війни з путіним, війська якого суттєво змінили стратегію прорізання української оборони й тактику виснаження ЗСУ на 5-7 напрямках.
Курськ як короткострокова перемога
У другій половині 2024 року президент Зеленський став менше говорити про контрнаступ і воєнну перемогу над росією. Проте продовжував ухвалювати рішення в цьому напрямку.
Непроста і важка проблема — Курська операція. Ми несемо там значні втрати, відтягуємо від захисту споконвічно українських земель значні воєнні ресурси, не забезпечуємо захист, наприклад, Сумської області й ніяк не впливаємо курською операцією на наступ росії на сході України. А вони дедалі розширюються.
Ця операція спонукала путіна створити 50-60-тисячне воєнне угруповання, залучити 12 тисяч північнокорейських військових. І тепер це все рухається до кордонів України.
Так, Курське вторгнення ЗСУ завдало удару по амбіціях путіна, показало слабкість воєнної машини росії й певний час гартувало патріотичну свідомість воєнних і цивільних. Чи варті ті короткі емоції того стану, який є зараз, питання риторичне?
Зараз ЗСУ під тиском переважаючих сил противника, який використовує велику кількість артилерії, авіації та дронів, уже понад місяць відкочується назад. Втративши 40% захопленої території. І здавалося, що зміна ситуації на свою користь — під питанням.
Стратегія пасивної оборони й слабкі спроби стабілізувати лінію Курського фронту фактично перетворювали сценарій воєнних дій на глухий кут для головкома Сирського. Чи офісу президента, який, найшвидше, і був головним ініціатором та розробником плану нападу на путіна і його території.
Військові експерти вважають, що залишати такий розвиток подій, у політичному воєнному плані, було б небезпечно. Було тільки два варіанти: відступити на лінію кордону і там глибоко заритися у фортифікації, щільно замінувавши 2-3 км території росії. Розуміючи, що створене путіним курське угруповання, яке вже загартувалося в боях із ЗСУ, може стати серйозною воєнною загрозою для прориву на Сумщину—Харківщину.
Невідомо, чи були плани в ОП-Головкома завдати воєнної поразки путіну в Курській області, для якої ледве знаходиться надто мало аргументів.
Недопідготовка непідготовлених
Щодо всього фронту, то треба зрозуміти, що через безпілотники й супутники фронт абсолютно прозорий.
Натомість, як виявляється, президент, головком і «дружно призначений» міністр оборони замовили в НАТО 14 нових бригад. Мовляв, Україна надає людей, а союзники їх озброюють до зубів.
Вартість однієї бригади — близько 1 млрд євро. 80% вартості — танки, бронетехніка й артилерія партнерів. Французи та Польща погодились. Інші — відмовились. Водночас президент Франції Макрон з вересня по жовтень 2024 року, як йому дозволили обставини, озброїв українських бійців для фронту.
Тривалий час нам розповідали про неймовірний успіх. Результат виявився жахливим. Ще до Франції з бригади втекло 935 нібито добровольців. Уже у Франції — ще 50. «Анну Київську» практично без дронів і навчених операторів одразу кинули в м’ясорубку під Покровськ.
Ми неодноразово запитували, чи є стратегія ведення війни у нашого Верховного головнокомандувача і Генштабу. На «Рамштайні» він її виклав несподівано: «Я роблю все можливе, щоб цього року ця війна гідно могла завершитися для України й усієї Європи. І я знаю, що я можу розраховувати на вашу підтримку».
Однак чи є об’єктивні шанси закінчити війну вже в цьому році і яким чином, коли, окрім популістичної бульбашки Трампа, жодних серйозних дискусій, обговорень умов завершення війни в Україні у публічному просторі немає?
