Українське суспільство — на новій хвилі очікувань якнайшвидшого миру. Знову надія на черговий саміт миру. Вже в листопаді.
А тим часом офіційний Київ, здається, навмисно проводить лінію відходу від традиційних дипломатичних протоколів та реверансів.
Вочевидь, причиною цього є коливання Заходу щодо надання дозволу Україні бити далекобійною зброєю партнерів по військових стратегічних об’єктах росії.
І також варіанти мирних планів різних країн, котрими не вдоволений офіційний Київ. Не лише через гіпотетичне врахування значної кількості окупантських хотілок кремля, а й через те, що різні проєкти закінчення війни створюються без участі України.
Тож гостра оцінка різних мирних планів Володимиром Зеленським може бути своєрідною підготовкою до листопадового саміту, де питання російсько-української війни буде центровим.
Важка валіза ядерних страхів Джо
«Ми вже не можемо говорити про просто можливість використовувати нами ATACMS. Бо пізно. Рф пересуває літаки, щось відтягнули на 300 й більше кілометрів. Нам потрібна далекобійна зброя», — заявив президент Володимир Зеленський.
Останнім часом західна преса чомусь була впевнена, що держсекретар США Ентоні Блінкен от-от оголосить про готовність надати дозвіл далеко бити ракетами союзників по росії та окупованих територіях.
Проте держсекретар у момент, коли всі від нього очікували відповідної заяви, промовчав і тихо поїхав до Варшави.
Виходить, що президент Америки Джо Байден ще не в повній фазі рішучості. Пентагон і ЦРУ — проти. Прессекретар Пентагону Пет Райдер днями підтвердив, що міністр оборони Ллойд Остін категорично проти використання ATACMS для ударів углиб росії, бо, мовляв, результат війни не може бути визначений лише зброєю. Все вирішить фінальна зустріч американського й українського президентів.
В американського очільника на спині великий мішок страхів — ядерної, а то й Третьої світової війни, розвалу росії, розширення Китаю ближче до Уралу, виснаження запасів Пентагону, що може послабити силу США в Індо-Тихоокеанському регіоні та на Близькому Сході.
І найгірше — Білий дім досі судомно тримається згубної стратегії 2022 року, що війна має відбуватися лише на території України. Хоча Джо Байден після нещодавньої зустрічі з британським прем’єром повідомив, що не особливо переймається путіним.
«Ми перед фатальною фінішною лінією. Якщо Захід знайде в собі волю і відданість власним цінностям, то Путін програє», — зазначив очільник Білого дому перед американськими ЗМІ.
Тож президент України вимушено сів на напружений шпагат. Перемогти можна лише зброєю союзників, але вони її свідомо дають рівно стільки, щоб росія не змогла підготувати черговий наступ на Київ і дійти до кордонів з НАТО. Тобто, США і їхні союзники створили ситуацію затяжної війни на виснаження. Росії й України одночасно.
Можливо, за їхнім задумом, держава путіна має впасти першою тільки через усвідомлення, що за Україною стоять могутні ресурси її союзників.
Водночас партнери наполягають на тому, що мир має укладатись дипломатичним шляхом під час зустрічі лідерів України та росії.
Майже матом. Може, дійде
Так, українська верхівка іноді дозволяє собі не дуже дипломатичні випади, але вочевидь бувають ситуації, коли не до реверансів. Війна корегує дипломатичний протокол і чимало списує.
Але те, як нещодавно президент України Володимир Зеленський критично пройшовся по китайсько-бразильській пропозиції завершення війни з рф, загострило увагу як вітчизняних, так і міжнародних експертів.
І головне питання, котре зацікавило всіх: з чим можуть бути пов’язані різкі випади президента?
Отже, Володимир Зеленський назвав проєкт плану закінчення війни від Пекіна та Бразиліа деструктивним, заявивши, що це «просто політична заява», яка навіть не обговорювалася з офіційним Києвом.
Своє бачення китайсько-бразильського плану завершення російсько-української війни президент оприлюднив у інтерв’ю бразильському виданню Metropoles. Зазначивши, що розмови про політичне примирення з росією йому не зовсім зрозумілі.
«Що значить — просто сісти і поговорити з путіним? Він — убивця... Він повинен робити кроки, показувати, що він хоче закінчення війни. Він зайшов, убив людей, захопив територію, а тепер Лула (президент Бразилії. — Ред.) каже, давайте хай вони поговорять. Якби Лула підтримував нас, то він допоміг би зупинити війну. І ще більшою була б підтримка такої великої країни, як Бразилія, котра має окремий, дуже великий вплив», — сказав Володимир Зеленський.
Подібні заяви схожі на певну тактику, метою якої є спроба в різкій, але доступній формі донести Китаю, Індії та іншим країнам глобального Півдня, що їм необхідно корегувати позицію щодо російсько-української війни, оскільки в України немає часу на пустопорожні балачки.
А критика Володимиром Зеленським китайсько-російського мирного плану, звісно, є своєрідним політичним бомбардуванням Китаю.
Отже, спільний план КНР та Бразилії складається з шести пунктів. У першому йдеться про те, що Україна і росія повинні «дотримуватися трьох принципів деескалації ситуації, а саме: не розширювати поле бою, не допускати нагнітання бойових дій і не провокувати жодну зі сторін».
Зі слів Володимира Зеленського випливає, що жодних комунікацій по цьому плану з українським керівництвом не було.
Натомість путін неодноразово схвально відгукувався щодо китайських мирних ініціатив, не уточнюючи, на якій стадії він з ними ознайомився.
Чимало вітчизняних експертів переконані, що гранично різкі випади президента Зеленського на адресу бразильської та китайської влади носять цілком конкретний політичний розрахунок. Втім, оцінки фахівців стосовно ймовірного результату даних кроків Банкової розійшлися.
Одні аналітики вважають, що критика Китаю може зіграти з Україною злий жарт.
Слід звернути увагу на те, що свою заяву стосовно китайсько-бразильського мирного плану Зеленський зробив напередодні засідання Генасамблеї ООН, що розпочалась 24 вересня. Там запланована участь лідерів Бразилії та Китаю.
Попри те, що останнім часом відносини Києва та Пекіна дещо покращилися і, більше того, ідуть розмови про ймовірну зустріч Зеленського з лідером КНР Сі Цзіньпінем, заяви українського президента можуть свідчити про наявність складнощів в організації цієї зустрічі.
Якби Банкова була переконана, що на шляху зустрічі Зеленського і Сі не залишилося жодних перешкод, то президент не критикував би китайсько-бразильський мирний план так гостро.
Інша точка зору експертів базується на тому, що не тільки Україні потрібна зустріч з Китаєм, а й Пекіну потрібен контакт із Києвом на найвищому рівні з цілої низки причин. Тому, ймовірно, Китай не образиться на заяви Зеленського, які хоч і різкі, проте цілком справедливі.
У цій точці зору враховується педантичність китайців, зважаючи на яку можна очікувати, що якщо вони не проведуть роботу над помилками, то принаймні відкоригують свою позицію з урахуванням зауважень президента України.
Перпендикулярні рухи до плану перемоги
Отже, за словами президента Володимира Зеленського, з представниками рф уже відбулися зустрічі в онлайн-форматі, також будуть зустрічі офлайн щодо підготовки мирного плану.
Саме в цей час Зеленський почав фінальні партії на двох шахових дошках і ще одну — в шашки. Вона схожа на гру в Чапаєва. В Курській області. Така собі суміш більярда, боулінгу і вишибайл.
Президент Зеленський із головкомом Сирським вибивають російські наративи про непереможну ядерну державу, тактичними клацаннями ламають червоні лінії путіна і поволі перемелюють вкорінені стереотипи страху перед його неконтрольованою соціопатією.
Їм не треба особливо продумувати ходи й прораховувати кроки суперника, а лише спритно і хитро завдавати ударів біля серця росії — москви.
Союзники хоч і в шоці, але захоплені креативним успіхом українців. Та все ж вони чекають, прислухаючись до погроз російського правителя і вираховуючи, що для нього є найдорожчим — кабаєвські сини Іван і Вова чи амбіції «великого воїтеля», в жилах якого тече кров ординців.
Зеленський, не відриваючи голови від шахових партій, — уже на Генасамблеї ООН. Там чекають його виступу на загальних дебатах у середу, 25 вересня.
Минулого року на цьому ж зібранні різних представників земної цивілізації він закликав не укладати тіньові домовленості з росією й домогтися її ядерного роззброєння.
Тепер він поїхав з двома протилежними пропозиціями: планом перемоги й планом переговорів з росією «у будь-якому форматі». Треба дограти на шахівницях Банкової ці дві партії.
Напевно, щоб знайти якусь, поза законами фізики, логіку їх об’єднання або зосередитись на тій, яку готові підтримати не лише партнери, а й глобальний Південь з Африкою.
Перша партія — план перемоги. Зеленський і союзники проти росії. Президент України вважає, що час на гру вичерпано, тому пересувати фігури потрібно в умовах цейтноту. Все має бути вирішено в жовтні й грудні цього року.
Іншого не дано.
Це все схоже на український гамбіт. Але чи все готове до нього повністю?
І хоча українці про нього дізнаються останніми, західна преса оприлюднює елементи секретних задумів. Скажімо, НАТО ухвалює рішення про запрошення до себе України, союзники надають значно більше різноманітної сучасної зброї, гарантують фінансово-економічну підтримку держави, а США дозволяють завдавати ударів по чітко визначених цілях у глибині росії.
Імовірно, далі має бути ще один креатив і несподіваний хід. У стилі Курська.
Ну недаремно ж Володимир Зеленський казав: «План перемоги є мостом до саміту миру і до будь-якого етапу закінчення війни».
Тому що від листопадового саміту миру українці очікують не лише теоретичного рішення, а й практичних дій закінчення війни. Інакше у своїй країні в Зеленського почнеться реальний електоральний «шах» і «мат».
