Приховані «генерали піщаних кар’єрів»

Потреба створення національного меморіального комплексу-кладовища для загиблих Героїв України апріорі навіть не має обговорюватись. З цією метою за усталеною процедурою було оголошено тендер для будівництва першої черги. На початку серпня система Prozorro визначила переможця. Ним став консорціум «Білдінг ЮА» з Києва з пропозицією на суму 1,75 млрд грн, який створили наступного дня після оголошення торгів. Саме ця обставина й спричинила новий скандал, що був підігрітий публічними підозрами влади в корупції довкола визначення переможця тендера для відбудови зруйнованого російською армією найбільшого в Європі дитячого медичного закладу «Охматдит».

Отже, засновниками консорціуму «Білдінг ЮА» є три підприємства: «Євроелітбуд» (Одеса), «Акам» (Дніпро), ПАТ «Броварське шляхово-будівельне управління № 50» (Київська область).

«Єдиним учасником і переможцем тендера на будівництво першої черги Національного військового меморіального кладовища стала компанія, яка була готова виконати всі вимоги такого масштабного проєкту, — наголосив заступник директора ДУ «НВМК» Ярослав Старущенко на пресконференції, коментуючи перемогу консорціуму «Білдінг ЮА» у конкурсі. — Тендер був відкритим і тривав досить довго. В результаті, на тендер подалася одна компанія, а точніше група компаній, увесь сукупний досвід яких може використовуватись у реалізації даного проєкту. Вимогами, зокрема, були наявність асфальтових заводів, фінансова спроможність і проведення аналогічних будівельних робіт національного значення за попередні три роки. Також з огляду на те, що в нашому проєкті використано багато природного каменю — граніту, однією з умов була наявність договору з кар’єром на безперебійне постачання граніту. Після оголошення таких вимог було створено цей консорціум». 

Представник «Білдінг ЮА» Олександр Ісаєв розповів, що одна з компаній консорціуму, «Євроелітбуд», має досвід будівництва національного масштабу.

«У нашої компанії був досвід аналогічних робіт на об’єкті Національний музей жертв Голодомору України. Я працював як керівник проєкту в 2019—22 роках на цьому об’єкті. У компанії є досвід у будівництві й виготовленні конструкцій у таких масштабних проєктах. І розуміючи, що одній компанії це буде зробити складно або неможливо, було вирішено звернутися до однодумців і взяти участь у цьому проєкті», — сказав Ісаєв.

Замовник також пояснює, що це — поширена практика, про що йдеться у заяві на сайті державної установи «Національне меморіальне військове кладовище».

І в Міністерстві ветеранів зазначили, що консорціум — це тимчасове об’єднання компаній для реалізації конкретного проєкту.

«Це є розповсюдженою практикою, яка не суперечить законодавству. І в цьому випадку бізнес об’єднався для участі в такому масштабному проєкті, як створення Національного військового меморіального кладовища», — йдеться у заяві відомства.

В установі запевнили, що компанії, що увійшли до консорціуму, раніше вже мали досвід реалізації інших подібних проєктів. Зокрема, Меморіального комплексу пам’яті жертв Голодоморів в Україні та ремонту дороги на Миколаївщині.

Отже, всі причетні пояснюють усе так, ніби читають з однієї методички. 

Водночас Міністерство ветеранів звернулося до компанії з проханням надати пояснення щодо ймовірного російського громадянства в одного зі співвласників консорціуму, про що також повідомляли ЗМІ.

В установі наголосили, що договір із компанією ще не підписали. Укласти його планували 6 серпня.

Отже, з одного боку, ми бачимо, що Мінветеранів заступається і пояснює, чому фірму створили за день після оголошення тендера, а з іншого — ми простежуємо доволі підозрілі ланцюжки в цьому тендері. І головне, найганебніше, — йдеться про загиблих за Україну Героїв. 

 

Нагадаємо, з’ясування стосунків довкола будівництва Національного військово-меморіального кладовища тривають уже три роки.

А Верховна Рада лише 8 грудня 2023 року ухвалила закон щодо забезпечення створення та експлуатації Національного військово-меморіального кладовища.

Спочатку для кладовища не могли визначити локацію: пропонували Лису гору, але потім цей варіант відкинули. Рідні захисників, зокрема загиблих захисників Маріуполя, просили побудувати кладовище в Києві.

Потім сім’ї погодилися на поховання в Биківні, що затвердила Рада, але й ця локація не підійшла. Це викликало обурення в родин, адже багато хто не міг поховати своїх загиблих.

Інститут нацпам’яті пропонував збудувати НМВК біля Південного цвинтаря на Київщині, неподалік Віти Поштової та Мархалівки.

У березні 2024 року уряд остаточно вирішив, що цвинтар побудують на Київщині, але мешканці села Мархалівка вийшли на протест і закликали обрати інше місце. Селяни заявляли, що будівництво меморіалу спричинить масову вирубку дерев та зникнення води з криниць через імовірне глибоке зрушення ґрунтових шарів.

Пізніше патронатна служба «Азова» спростувала заяви, що через будівництво НМВК в навколишніх селах зникне вода, а заступник міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Олександр Краснолуцький пояснив, що проєкт НМВК не передбачає масового вирубування дерев.

Наприкінці червня проєкт НМВК пройшов державну експертизу. В Укрдержбудекспертизі підтвердили, що проєкт кладовища відповідає чинним будівельним нормам, а згодом уряд затвердив вигляд могил.

 

За даними низки ЗМІ відомо, що в тендері фігурує особа, котра пов’язана з радником офісу президента, — Георгій Беркадзе. 

Тобто консорціум «Білдінг ЮА», який отримав право на будівництво першої черги військового кладовища, може бути пов’язаний із фігурантом «зливів» НАБУ Георгієм Біркадзе? 

Розглянемо детальніше  склад консорціуму «Білдінг ЮА». До нього входить, зокрема, Наталя Побережець, яка є власницею ще одного підприємства, «Будвіжн».

До кінця 2022 року ця компанія мала назву «БРК Трансальянс» та належала Святославу Пузняку, який у 2016—2019 роках керував ТОВ «Трансальянсгруп». Своєю чергою, засновником ТОВ «Трансальянсгруп» був, зокрема, Георгій Біркадзе, якого, як ми зазначили, підозрюють у причетності до справи про розголошення даних досудового розслідування детективом НАБУ.

Раніше було відомо, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура спільно з Національною поліцією проводить обшуки в НАБУ.

Згодом у САП прокоментували інформацію про проведення обшуку в одного зі співробітників НАБУ — детектива одного з підрозділів. При цьому наголошувалось, що жодних обшуків або слідчих дій у приміщеннях НАБУ не проводилося, вони були винятково за місцем проживання чинного співробітника НАБУ.

Водночас Антикорупційний суд дозволив САП провести обшуки й у ексголови Броварської РДА Біркадзе в рамках справи про розголошення даних досудового розслідування детективом НАБУ.

Згодом і Національне антикорупційне бюро розпочало досудове розслідування щодо можливого витоку інформації. 

 

Слід зазначити, що Беркадзе є певним чином комічним політичним персонажем. Після приходу Зе-влади його було призначено головою районної адміністрації у Броварах. Там він розгорнув велику антикорупційну діяльність, яка полягала в тому, що... незрозуміло куди пропадав пісок. Його видобували, але незрозуміло, хто це робив і куди цей пісок подівся.

І, звісно, Беркадзе як господар району про це «ні сном ні духом» не відав і, звичайно ж, не мав до цього жодного стосунку. Але його таки звільнили, однак за дуже цікавою підставою — за суміщення посад. І справді, що ж він робив безсонними ночами? Може, шив «на дому» чи випилював лобзиком? Але саме це зараз уже неважливо.

Після звільнення пан Беркадзе розгорнув активну публічну діяльність, розповідаючи з усіх прасок, який чудовий Володимир Зеленський та який прекрасний Андрій Єрмак. Однак це йому не допомогло отримати по гарячих слідах якусь іншу хлібну посаду. А нещодавно, виступаючи в телеефірі, він сказав, що великі «будівельники» сучасності «вкрали» на дорогах 37 мільярдів гривень. Щоправда, одразу виправився, мовляв, язик заплутався, і уточнив, що вони цю суму «вклали в дороги». Обмовка вийшла за Фрейдом. Але ж ми пам’ятаємо з дитинства: перше слово дорожче другого. Тому можна подякувати Георгію Беркадзе за те, що організував імовірну явку з повинною.

Словом, є біля влади люди, котрі готові виконати будь-яке її замовлення, аби їх допустили бодай  до якогось корита. 

 

Чималою мірою в подібних корупційних історіях проблема не лише у владі, а й у нас із вами. Мовчимо? Нехай, може, так і треба? Ні! Так не можна і не треба! 

Тому наша війна така складна, бо нам потрібно не лише звільнити окуповані території, а й реприватизувати державу, яка має стати «спільною справою», а не інструментом збагачення носіїв владних повноважень та наближених до них бізнесменів. Якщо ми не хочемо, щоб результатом цієї страшної війни стали реалізація відомого гасла «Україну мають грабувати українці», а також дозвіл посполитим на виокремлення іншої української ідентичності.

Бо будь-які перемоги на фронті, будь-яка технологічна революція в озброєннях, будь-яке геройство на передовій та волонтерство в тилу, будь-яка Курська офензива дають нам лише шанс на іншу Україну. На реприватизацію держави та створення справжньої Республіки — спільної справи мільйонів українців. Держави, яка служитиме нам, а не касті міністрів, губернаторів, генералів, прокурорів та інших «ефективних менеджерів».