Його група крові — Свобода! Його ім’я — Андрій Демиденко, Богом цілований видатний український поет, пісенна слава і гордість України, чиї твори популяризують наше рідне Слово, українську культуру в багатьох країнах.
Він — автор віршів легендарної пісні «Україночка», що звучить на всіх континентах і стала неофіційним гімном нашої держави.
Автор віршів знаменитої пісні «Звучи, рідна мово», яку українці світу називають своїм національним мовним гімном. Створив фундаментальну документальну книжку про Михайла Грушевського «Великий українець».
Вона отримала широке міжнародне визнання і була офіційним подарунком від президента та уряду України всім зарубіжним делегаціям-учасникам Першого всесвітнього конгресу українців.
Народився і виріс у мальовничому селі Мартиновичі Поліського району на Київщині, що потім було знищене чорнобильською трагедією. Був третім із чотирьох синів у родині свого мудрого батька Петра Якимовича, інваліда ІІ Світової війни, і доброї світлої матері Надії Миколаївни, яка знала безліч українських давніх народних пісень.
Закінчив з відзнакою Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка як журналіст. А перед цим — КІБІ, нині Київський національний університет будівництва і архітектури. Працював у редакціях газет, видавництві «Веселка», головним редактором Телепресреклами України та Українського рекламного агентства.
Знаний науковець, автор цілої низки досліджень з українознавства, фольклористики, літературознавства... З 2001 року — заслужений професор Українського державного університету імені Михайла Драгоманова.
Дорога до храму. Саме так можна сказати про літературний і життєвий шлях одного з найсамобутніших і найулюбленіших сучасних українських поетів — Андрія Демиденка. Своїм творчим набутком поет висвітлив духовне багатство української нації.
Поезія А. Демиденка дуже вражає, настроює душу, вона про кожного з нас. Це щемлива правда про наше життя і долю. Це дійсно щось вражаюче: рядки з його віршів і пісень можна часто бачити на плакатах пікетувальників.
Як вражає і те, що 17-річного юнака благословив у велику літературу сам Андрій Малишко. Що на його переповнених авторських вечорах у Палаці «Україна» перед сценою стоять інвалідні візки — люди прагнуть через високодуховну енергію його слова позбутися своїх недуг.
Це надзвичайно рідкісний поет-філософ, поет-лірик, поет-пісняр, поет-патріот. Поет, який сказав світові: «Я мислю, я дихаю по-українськи!».
Поет, який по-прометеївськи скликає наші серця в найліпшій поезії про Майдан і Небесну сотню — своїй знаменитій поемі «А на Хрещатику, а на Грушевського...». Це вона клекотала на його барикадах, у переаншлагованих студентських актових залах і чи не в усіх вітчизняних і не тільки ЗМІ.
Поет, якого за видатні заслуги перед українською літературою одноголосно обрано почесним академіком Національної академії мистецтв України, почесним академіком Національної академії педагогічних наук України.
Її президент, високочолий учений Василь Кремень, сказав: «Заслуги Андрія Демиденка незаперечні перед українським народом і державою. Він високий, як небо, і щедрий, як земля». Пан Андрій — дійсний член (академік) Національної академії наук вищої освіти України та дійсний член (академік) Міжнародної академії оригінальних ідей. Знаменита Міжнародна літературна фундація «Коронація слова» удостоїла його високого звання «Золотий письменник України».
Поет, про якого дозволю процитувати самого себе з моєї передмови до його книги віршів «З твого цвіту і грому»:
«Андрію Демиденку вдається творити безмежно талановито прості і в той же час дуже складні вірші та поеми про буття наше і природу, про любов і печаль, про мир і війну, і все суще на цій землі.
Багато його поезій хочеться читати і перечитувати, бо в них завжди можна знайти щось нове і влучно сказане. Це не просто слова, а дуже глибоко викладена філософська думка. Велика значущість його кожного вірша, кожного слова, кожної літери.
Велич і цінність його поезії полягає в тому, що вона людяна, мудра і самобутня, а відтак — безконечна:
У своїй метафоричній творчості поет сміливо йде на зміну ритму, на нарощення символів-образів, розширює її лексичні обрії, завдяки чому його поетична палітра набуває новизни, нових смислових значень і відтінків, непередбачуваних акцентів.
Творець багатьох книг витончених поезій, новел, перекладів та сценаріїв.
Серед них — «В ім’я життя», «Український Богоголос», «Свобода — моя група крові», «Вибухають кульбаби», «З твого цвіту і грому», «Київський зошит», «Дмитро Гнатюк очима поета», книги перекладів «Пісні народів світу. Співає хор імені Г. Верьовки», «Поле моєї Пам’яті...»
Автор сценарію єдиного Всесвітнього фестивалю українського фольклору «Берегиня».
Підготував і видав белетристичну спадщину Михайла Грушевського.
Співупорядник і редактор «Історії України в народних думах і піснях».
На прохання Олеся Гончара був редактором доповненого і переробленого видання його роману «Собор».
Пісні на хвилюючі поезії А. Демиденка — а сьогодні їх понад вісімсот — звучать більш ніж у 30 країнах і перекладені різними мовами. Ціле гроно має всенародну любов і визнання, серед них: «Душі криниця», «Місячне колесо», «Дай, Боже, радості», «Мадонно Вкраїно», «Батьківський поріг», «Моє рідне село», «І люблю, і сміюсь, і печалюсь», «Скажу вам, дочки і сини», «Жіноча доля», «Як насняться мені спориші», «Гуцулко-гуцулянко», «Хрустальные цепи», «Я твоя кровинка»...
А ще хай продовжить цей ряд пісня Андрія Демиденка та композитора Ігоря Лученка у виконанні українського незрівнянного співака Миколи Кондратюка «Відчиняй же, Київ, Золоті ворота», що визнана найкращою піснею на честь 1500-річчя Києва і цілих 20 років майже щодень лунала в ефірах телебачення і радіо.
А яке зоряне міжнародне коло видатних композиторів і легендарних виконавців випало на долю уславленого поета, на творчості якого виросло не одне покоління українців!
В Андрія Демиденка багато дуже шанованих і авторитетних звань та нагород. Але є у нього найвище звання, яке не дається ні указами, ні наказами: він — визнаний народний поет України! Та обійти хоч би деякі з них — просто гріх: лауреат Народної премії України імені Тараса Шевченка і багатьох міжнародних літературних премій, багатьох нагород.
Дмитро СТЕПОВИК, доктор філософії, доктор мистецтвознавства, доктор теології, професор, академік,член-кореспондент Національної академії наук України
