Українізація була на ділі, а не на словах: Олена Пчілка робила переклади арій з відомих опер іноземних композиторів

Уперше прозвучали солоспіви Миколи Метнера з текстами Олени Пчілки. Вони не належали до числа забутих, як комусь подумалося, тут зовсім інше: два тексти, музичний і поетичний, вдалося поєднати в гармонійне ціле, тож з’явився твір, якого, власне, раніше не існувало.

 

Дуже вдячна за копітку і натхненну працю заслуженій діячці мистецтв України, доцентці Київської муніципальної академії музики імені Рейнгольда Глієра Тамарі Коваль, її вихованкам Анастасії Іванішиній, Адель Шурубурі та концертмейстерці Ірині Махріній, лауреаткам міжнародних та всеукраїнських конкурсів.

 

Саме розуміння, що це можливо зробити, викликало неймовірне піднесення і захват! Чому? Про це — далі. А поки що передісторія. 

 

Ще десять років тому в пошуках родзинки для музейного вечора виникла ідея припасувати текст поезії Олени Пчілки «На спогад Шубертової серенади» до мелодії першоджерела, дуже відомої всім «Серенади» Франца Шуберта.

 

Одразу було знайдено ноти, поруч — на пюпітрі старовинного музейного роялю Bechstein — прилаштовано збірник творів письменниці, й розпочалось музикування.

 

Невдовзі стало зрозуміло, що слова майже ідеально єднаються з музикою (необхідно було лише зробити повтори певних фраз вірша), і почало набирати сили відчуття народження чогось нового, прекрасно знайоме тим, хто поринав у творчий процес.

 

Не вірилося, що за стільки часу ніхто не зробив версії пісні Шуберта—Пчілки, адже вірш-спогад був надрукований іще в 1886 році! Такий твір знайти не вдалося, взагалі музичних творів на слова Олени Пчілки трапилося вкрай мало.

 

Однак вразило розмаїття відео і звукозаписів виконання «Серенади» славетними співаками різних поколінь і різними мовами: німецькою, італійською, іспанською, російською, ідиш (!). Українською — жодного.

 

Дивували різнобарв’ям інструментальні обробки: від класики з мрійливою романтичністю і вишуканими тембровими сполуками до підкресленої експресії фламенко зі звуковими ефектами нашої доби. 

У мережевих пошуках виникало відчуття єднання лірики Олени Пчілки через музику Шуберта з великим світовим музичним мистецтвом. Було радісно від того, що відтепер «Серенада» Шуберта зможе звучати й українською!

 

Окрилена успіхом, я продовжила пошуки в архіві Олени Пчілки (він зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України) і натрапила на цікаві мені рукописи — українські переклади текстів трьох вокальних творів Миколи Метнера: «Вальс», «Безсоння» та Impromptu. 

 

Розшифрувала автографи, знайшла ноти, проте вже на «Вальсі» робота зупинилась, адже тільки початкові два куплети тексту Олени Пчілки органічно поєднувалися з музикою.

 

Далі переклад не відповідав музичній побудові, і довелось визнати, що він може існувати як самостійний літературний твір, але злитися з мелодією йому не судилось… 

 

Інші романси були настільки складними, що потребували значних зусиль і часу для здійснення задуму, і я вирішила тоді зупинитися на «Серенаді». 

 

Пройшов вечір у музеї з презентацією української версії твору, пощастило видати і ноти (Олена Пчілка, «На спогад Шубертової серенади», Луцьк, 2015). Принагідно з вдячністю згадаю ексдиректора Волинського краєзнавчого музею Анатолія Силюка. Волинське телебачення підготувало фільм «Українська серенада Шуберту» (автор сценарію і режисер — Марія Андрушко), тож є можливість детальніше ознайомитись із цим проєктом.

 

Повторне звернення до рукописів Олени Пчілки у 2024 році дало інші результати. Маючи значно більше можливостей попрацювати з її архівом, я знайшла потрібний варіант тексту для мелодії Метнера у чернетці!

 

Очевидно, коли тривав початковий етап роботи, музика вела перекладачку за собою. З часом складна мелодія підзабулася, а прагнення вдосконалити поетичну складову сконцентрувало всю увагу письменниці.

 

Тож з літературної точки зору твір став досконалішим, а з музичної — втратив відповідність до музичної першооснови. 

 

Рятівна чернетка дала імпульс для подальшої роботи. Дещо з’ясувала з історії творів. Вокальний цикл Миколи Метнера «П’ять віршів Тютчєва і Фета», ор. 37, до якого входять «Вальс», «Безсоння» та Impromptu, був написаний у 1918–1920 роках, відповідно, не датовані автографи перекладів були створені в останнє десятиліття життя їх авторки, а точніше, зважаючи на обставини, — у 1924–1929 роках.

 

Записи цих солоспівів у хорошому професійному виконанні (зрозуміло, мовою оригіналу) розбурхали емоції і зрештою допомогли поєднати мелодію Метнера зі словами Олени Пчілки.

 

Складна, буремна, непередбачувана, сповнена глибокого драматизму і скорботи, ця музика несла з собою дихання ХХ століття. Вона контрастувала з романтизмом «Серенади» Шуберта і не вписувалась в уявлення про Олену Пчілку як представницю старої школи, орієнтовану на класику і схильну до народництва.

 

Ольга Петрівна Косач, маючи 75 чи навіть більше років, відгукнулася душею на таку музику, оцінила її мистецький потенціал і взялася робити переклади українською для своїх сучасників.

 

Перекладала, щоб поділитися своїми думками і почуттями, які набували особливої виразності і зачіпали потаємні струни душі завдяки силі музики. Постать Олени Пчілки набувала іншого масштабу, адже її творчість поєднувала в собі різні епохи і стилі!

Звісно, бентежило те, що першоджерело — російське, але ми не можемо переписати історію і вилучити певні факти з біографій українських діячів, вони є невід’ємною частиною історії.

 

З домінуванням російського Олена Пчілка боролася все життя і в колоніальних умовах протиставила йому вірне служіння українській ідеї. Це був її свідомий вибір.

 

Вона з радістю і властивою їй енергією зустріла жовтневий переворот, повалення царату, ці події «сповнювали Ольгу Петрівну надією на відродження Української держави», — писала її донька Ізидора Косач-Борисова.

 

Але надії у тому часі не справдилися. Олена Пчілка важко переживала безправ’я, націоналізацію, багатовладдя 1917–1919 років, тотальну руйнацію світу, в якому жила… Вона не стала на позиції совєтських митців, лишилася вірною своїм переконанням.

 

Микола Карлович Метнер (1879–1951) також не прийняв нової влади й ідеології. Його не можна вважати тільки російським композитором. Хоча він народився, здобув освіту і певний час працював у москві.

 

В 1921 році Микола Метнер емігрував до Європи, мешкав у Німеччині і Франції, гастролював як піаніст в Америці, останні роки життя провів у Великій Британії, помер у Лондоні. Батьки композитора мали скандинавське походження.

 

Вокальні композиції Метнера, написані у 1918–1920 роках, віддзеркалили його тривожний стан, розчарування й зневіру. Зрозуміло, він підібрав відповідні за настроєм вірші Фета і Тютчева. 

 

Олена Пчілка відгукнулася на суголосні її душі мистецькі твори. Беремо до уваги складені нею тексти, саме вони для нас важливі. У тих текстах відчувається підсумок її непростого життя і глибока філософічність.

 

Звертаємось до спогадів Ізидори Косач-Борисової, щоб зрозуміти, чому Олена Пчілка робила переклади слів у вокальних творах: «Мама розуміла, що офіційна українізація — це певний дипломатичний крок влади, але <…> охоче прикладала своїх зусиль, щоб українізація була на ділі, а не на словах». 

 

А далі описано випадок, «дуже характерний для Олени Пчілки». Одна з оперних співачок хотіла виконувати арії з відомих опер іноземних композиторів російською мовою, бо перекладів українською не було.

 

«Тоді мама взяла і зробила сама переклад (і, як виявилось, дуже вдалий переклад).  Отож мусила тая співачка співати українською мовою». І це був не єдиний випадок. Цілком імовірно, що і композиції Метнера звучали в ті роки українською.

Успішне втілення таких задумів було можливим завдяки музичному обдаруванню Ольги Петрівни Косач. Вона мала чудову музичну пам’ять, з дитинства любила і знала безліч українських народних пісень.

 

Відома її плідна діяльність на ниві музичної фольклористики як збирачки, дослідниці і респондентки народних мелодій. Лише нещодавно здійснено її цілісний аналіз: Мікула Ольга, «Творчість Олени Пчілки і фольклор» (Ужгород, 2011).

 

Знаний фольклорист Климент Квітка у своїх дослідженнях називав й авторські пісні Олени Пчілки, складені в стилі народних: «Без тебе, Олесю» (надрукована М. Лисенком у збірнику як українська народна пісня), «Ой там на моріжку поставлю я хижку» (записана як народна самим К. Квіткою), а також центральну мелодію до драми Лесі Українки «Лісова пісня» (№ 8) — «Як солодко грає…» (цю мелодію Олени Пчілки на слова веснянки «Розлилися води на чотири броди» Лариса Косач чула від матері з дитинства, вважала народною і включила у додаток «Мелодії до гри сопілки в драмі-феєрії «Лісова пісня»). К. Квітку вражало дивовижне злиття музичного мислення Олени Пчілки з традицією українського пісенного фольклору. 

 

Довгі роки недоступними для читача лишалися її п’єси для українського дитячого театру, в яких музичний фольклор становив солідне підґрунтя. Хто знав, що в доробку Олени Пчілки є навіть оперета? Що для дитячих п’єс вона сама придумувала мелодії? Про це детальніше можна прочитати у виданні: Олена Пчілка, «Український дитячий театр» (К.: Веселка, 2015). 

 

Тож відкриття творчого доробку Олени Пчілки продовжуються! Є сподівання, що до кінця цього ювілейного року ми ще про них дізнаємося. Будемо раді, якщо знайдуться благодійники, готові надрукувати тексти-солоспіви Олени Пчілки. Так будуть збережені пам’ятки української культури і поповниться репертуар наших музикантів.