Навіть не заглиблюючись у філософію і деталі цього проєкту, можна гідно оцінити його масштаб.
Художнє полотно «Космогонія», що має всі шанси поповнити список Книги рекордів Гіннесса, займає 2 тисячі квадратних метрів, складається з більш ніж 500 частин та 9 фрагментів.
Народжується світоглядний шедевр у стінах колишнього картонно-руберойдного заводу, який був успішно трансформований у культурно-розважальний комплекс «Адреналін Сіті».
Багатоповерхове приміщення, яке зовні й дотепер нагадує похмуру радянську індустрію, містить чимало магазинів, ресторацій та залів для дитячих розваг.
Але маятник Фуко при вході і кілька музеїв у глибині перебудованого промислового простору викликають асоціацію із запитом на речі нематеріального, а може, й тонкого плану.
Лише під роботи сучасних українських митців тут відвели площу, яка перевищує 12 тисяч 500 квадратних метрів. Причому картини і скульптури не продають, а зберігають, демонструючи особливості почерку представників фактично усіх регіонів країни.
Спочатку була ідея
Відвідуючи у Берліні виставку сучасного мистецтва, луцький бізнесмен Віктор Корсак натрапив на досить дивний «шедевр». Посеред величезної зали лежить малесенька купка сміття, яку пильно стереже охоронець від тих, хто її раптом захоче прибрати.
«Я тоді подумав, якщо це експонат, певна теза, то має бути і антитеза, — пригадує він. — Так виник задум створити велику за розміром картину. А якщо картина велика, то й питання варто підняти масштабне».
Перебираючи варіанти, автор ідеї зупинився на наукових теоріях, міфах і філософських трактатах, що намагаються розкрити таємницю походження й еволюції Всесвіту.
Реалізувати свій задум Віктор Корсак доручив відомому українському художнику, скульптору й архітектору Петру Антипу. Роботу митець розпочав 12 листопада 2022 року і завершить її цьогорічного липня.
Вже зараз масштабний художній марафон претендує на звання найдовшого перформансу в світі, оскільки попередній міжнародний рекорд, за часовими мірками, давно лишився позаду.
Висота полотна сягає 10 метрів, ширина — 200 метрів. Кожну з 500 частин картини автор створює окремо, а потім за допомогою крана та інших пристроїв монтує з помічниками під самісінькою стелею будівлі.
Самі частини створюються як самостійні артоб’єкти, тому в майбутньому, згідно із задумом авторів, братимуть участь у різних мистецьких заходах.
Петро Антип.
Фото Суспільного.
Починається «Космогонія» із зображення моменту Великого Вибуху і завершується живописною інформацією про ноосферу, на яку покладено місію розкрити ймовірні варіанти майбутнього розвитку людства.
На думку пана Корсака, сьогодні таких моделей щонайменше п’ять, кожна з яких потенційно можлива. Найбільш вірогідний вид землян, що формується вже тепер, — це людина, якою будуть управляти через посередництво чипів і думаючих протезів.
Далі йдуть оцифровані люди і ті, що заморожують себе для того, аби «воскреснути» в запланований час. Ще одна категорія — індивідууми, які подовжують собі роки за допомогою генної інженерії й претендують на вічне життя.
І нарешті люди, які матимуть зовсім інший генотип. Для них ми будемо кимось на зразок первісних людиноподібних мавпочок.
Чи є у нас шанс витримати неприродні еволюційні процеси й залишитися традиційними Homo sapiens, наразі сказати важко. Мабуть, усе залежить від персонального вибору кожного.
Але проєкти, подібні до «Космогонії», концептуально порушують ці проблеми, змушуючи пробудитися для усвідомленого мислення.
«Тільки від нас залежить, якою буде симфонія добра і зла, — вважає Віктор Корсак. — Я за те, щоб вона була все-таки мажорна. І оскільки усі методи є неефективними, ми пропонуємо трошки інше. Ми пропонуємо мистецтво задля того, аби включити цей процес і спробувати врятувати нашу планету. Цей проєкт розрахований якраз на рефлексію, на те, щоб ми замислилися. Щоб у нас виник якийсь внутрішній конфлікт, внаслідок чого у когось зміняться цінності. Можливо, хтось викине пластикову пляшку туди, куди її треба викидати, тощо».
Метушня під вічним небом
Архітектура простору, де народжується «Космогонія», облаштована так, аби масштабне полотно асоціювалося з певним небесним планом, під яким (далеко внизу) вирує звичайне земне життя.
Роль людського мурашника виконує великий торговельний склад. Сюди доставляють провізію для магазинів, розташованих в «Адреналін Сіті». Тобто ящики з пивом, «газировкою», печивом постійно привозять та вивозять десятки вантажників, уособлюючи типову земну метушню.
«Космогонія», що нависла над ними, мабуть, покликана нагадати про вищий сенс життя, без якого буденні клопоти рано чи пізно викличуть асоціацію з горезвісним днем байбака.
Це коли життя минає на автопілоті, відтворюючи постійно одні й ті самі сюжети. У підсумку події, що можуть трапитися між життям і смертю, нагадують однотипні історії, відпрацьовані до автоматизму.
Повертаючись зрештою у засвіти, можна так і не збагнути, навіщо ця земна пригода трапилася взагалі. На думку Віктора Корсака, «Космогонія» є унікальною та новаторською в багатьох аспектах, адже поєднує у собі живопис, функціональність та філософію.
Саме інтеграція мистецтва у виробничі процеси на постійній основі створює унікальні можливості для вивчення споконвічних питань: «Для чого це все? Для чого ми є і що з цим усім буде?».
До речі, в «Адреналін Сіті» є ще один проєкт, який нагадує рівновіддалену від «Космогонії» картину. Причому на відміну від магазинного складу її важко назвати природною навіть для земної реальності.
Йдеться про хостел, де зараз безкоштовно проживають мешканці східних та південних регіонів, які змушені були тікати від рашистської орди. Тут є обладнані спальні місця, гаряча їжа, послуги сімейної медицини та психологічна підтримка.
Для дітей шкільного віку створили сучасний простір для занять. У принципі, жити можна. Але сусідство з «Космогонією» викликає бажання знайти в еволюційному ланцюжку розвитку Всесвіту той етап, який науково обґрунтовує появу явища, що отримало назву «русскій мір».
На прикладі москалів починаєш вірити в особливий підвид теперішнього людства, який добровільно законсервувався розумом на рівні Середньовіччя і хоче знищити всіх, хто рветься вперед.
Так народжується «Космогонія».
Фото — Вільне радіо.
Не вписався свого часу в їхню болотну матрицю і Петро Антип, який до весни 2014 року мешкав у Горлівці. Аби врятуватися від біснуватих «визволителів», залишив у своєму приміському «маєтку» простору майстерню, свої скульптури, розкішну бібліотеку, картини, парк на півтора гектара.
У тому житті він був (і залишається зараз) одним із найуспішніших митців України, роботи якого є у державних та приватних колекціях як в Україні, так і за кордоном. Скажімо, у Запоріжжі можна побачити його «Фонтан життя».
У Донецьку — пам’ятник Адаму Сміту і фонтан «Грошове дерево». Пан Петро був співавтором пам’ятників Тарасу Шевченку в Горлівці та Добропіллі, звів монумент Федору Єнакієву в однойменному місті, Петру Горлову в Горлівці, а в містечку Калинівка на Вінниччині — поету Степанові Руданському.
Здавалося б, цей послужний список міг стати довічною індульгенцією в очах кацапів, але не все так просто. Художник ніколи не приховував своїх проєвропейських поглядів, ідейно підтримував і фінансував українські проєкти і навіть написав крамольну для «русского міра» книгу «Московство».
У квітні 2014 року художник бачився з відомим активістом Володимиром Рибаком і радив йому якнайшвидше покинути регіон. Той вирішив залишитися. А вже за кілька днів його, на жаль, знайшли закатованим.
Петро Антип спочатку виїхав на Київщину, де прожив майже вісім років, а потім вирушив до Німеччини. Зараз він має там свою майстерню і активно пропагує сучасне українське мистецтво.
Водночас кожні два тижні місяця художник незмінно проводить у Луцьку, створюючи свою унікальну «Космогонію». Недавно він презентував завершальну частину полотна під назвою «Ноосфера». Це означає, що до відкриття проєкту лишилося небагато часу.
Простір для реалізованих ідей
Біля «Адреналін Сіті» є парк, де розташовано багато скульптур. Ті, що білого кольору, — Петра Антипа. Чимало його робіт увійшли до постійної колекції музею Корсаків.
Загалом цього художника можна сміливо назвати митцем, який постійно (з короткими перервами на сон) створює щось змістовне і вічне.
На запитання «УМ», де у нього береться стільки натхнення, відповів просто: «Якби великі живописці чекали особливої миті, то нічого не створили б. Насправді ти просто приходиш і працюєш, мов робітник-зварювальник. Це і є моя душа. Я цим живу. Заберіть у мене фарби на волі — і я буду нещасним. А посадіть до в’язниці і дайте фарби — я буду щасливим».
Ще однією своєю роботою Петро Антип вважає пропагування українського образотворчого мистецтва за кордоном. На його думку, ми вже достойно презентуємо себе у світі через спорт і пісні, а ось із живописом — просто катастрофа.
Ті ж росіяни вкладають шалені кошти, аби показати свою країну через цей вид мистецтва, створивши їй «людське обличчя». І такий «фокус» спрацьовує бездоганно.
«Вони розуміються на подібних речах, — каже пан Петро, — тому й кинули бомбу на типографію у Харкові. Вони приходять на нашу територію і одразу все руйнують — пам’ятники, музеї, бібліотеки. Навіщо? А для того, щоб потім довести — нас, українців, немає. До речі, якби у наших школах більш цікаво і ґрунтовно вивчали українських письменників, то у нас зараз була б зовсім інша країна».
«Космогонія» у цьому сенсі — унікальний проєкт, бо ще до свого завершення був успішно презентований у США та Німеччині. Цікавість до цього полотна шалена, адже йдеться не лише про культурологічну, а й про науково-освітню роботу, яка включає сотні артоб’єктів і представляє синергію різних видів мистецтва.
Вже зараз простір, який створюється навколо картини, дозволяє проводити масштабні форуми, виставки, лекції, благодійні аукціони. І це лише початок. Тут оживають теорії і міфи для того, аби розкрити справжній сенс людського життя.
