Нещодавно студентам-журналістам Київського столичного університету імені Бориса Грінченка викладач-письменник Микола Гриценко разом з кадровим прикордонником Валерієм Суботіним — генерал-майором, повним кавалером орденів Богдана Хмельницького — презентував нову документальну книжку «Кривава межа».
Валерій Олександрович, без перебільшення, є натхненником цієї книжки, саме з його розповідей виник її задум.
Напередодні з «Кривавою межею» знайомили відвідувачів й учасників «Книжкового Арсеналу» — найбільшого книжкового форуму України.
А цього разу про героїку і трагедію початків новітнього російського військового вторгнення в Україну довідалися майбутні літописці з уст самовидця.
Про те, як десять років тому російські спецслужби організовували і забезпечували перші збройні атаки бойовиків на наші прикордонні застави в Луганській та Донецькій областях.
Ця книжка була готова ще 2019 року, але через пандемію та повномасштабне вторгнення росії прийшла до читача лише тепер, у сумне десятиріччя початку нинішньої російсько-української війни.
«Про це написано і сказано дуже мало, тому якоюсь мірою ця книжка розкриває багато білих плям у нашій новітній історії», — зауважив Микола Гриценко.
Події, про які йдеться, на перший погляд, локальні у просторі й часі: весна–осінь 2014-го, окремі ділянки довжелезного українсько-російського кордону.
— Скажу відверто: спочатку мені здавалося, що події, які розгорнулися після широкомасштабного вторгнення росіян по всьому фронту, відтінили те, що відбувалося на початку, — зазначив Валерій Суботін. — Але згодом переконався, що про це треба писати. В історії мають бути відображені всі без винятку епізоди. А саме тоді, 2014 року, загинуло близько 70 прикордонників. Це були наші перші численні бойові втрати у цій війні.
Творці книжки розповіли про їхню спільну поїздку 2018 року до українських прикордонників у міста Щастя, Станиця Луганська, Лисичанськ Луганської області.
Микола Гриценко акцентує: було важливо побувати на території, де прикордонники героїчно відбивали ворожі штурми прикордонних застав, зокрема в Станиці Луганській, яку оскаженіло атакували бойовики, озброєні та керовані російськими спецслужбами. Заставу розбили вщент.
Саме там, прибувши з підкріпленням, генерал Суботін уперше відкрив прицільний вогонь по ворогу. Його рішучість і самовідданість вселили бойовий дух у місцевих прикордонників.
Генерал узяв на себе керування боєм, і злагодженими діями вони тоді відтіснили ворога від застави, вберегли життя прикордонників. Ошелешені таким потужним опором, побиті бойовики тоді зняли облогу і ганебно ретирувалися.
Книжка вмістила інтерв’ю з учасниками тих подій. Істина проливає світло на ті «темні плями», які зазвичай породжували фейки про нібито небоєздатність наших тодішніх підрозділів Прикордонної служби.
Насправді терористичне вторгнення військових підрозділів росії та її сателітів-бойовиків примушувало наші прикордонні застави міняти, як мовиться, «у бойовому порядку» своє призначення — з традиційних охоронців кордону ставати його оборонцями, фактично не маючи для цього відповідного арсеналу.
Книжка документально свідчить, якими підступними методами діяли росіяни: накривали позиції українських прикордонників «градами», гатили ракетами зі своєї території, а то й відверто захоплювали плацдарми для ракетно-артилерійських ударів на наших теренах.
Творці книжки зустрілися з «грінченківцями» в День журналіста. І, звісно ж, не оминули теми інформаційної війни.
— Якби не було вдалої роботи наших медійників, то, можливо, світ не так би оцінював цю агресію, — наголосив Валерій Суботін. — Однак, хоч як це печально, а на нашому сході ми інформаційну війну програли задовго до початку російського військового вторгнення. Наші державники дали можливість росіянам роками безперешкодно і масовано зомбувати населення східних і південних областей України, включно з Кримом, агресивною кремлівською пропагандою.
Журналістика свого часу познайомила і заприязнила творців книжки.
— Я очолював Благодійний фонд сприяння ініціативам газети «День», — згадує Микола Гриценко. — Коли почалася тривожна ситуація на кордоні, друзі-волонтери запропонували до гуманітарної допомоги прикордонникам додавати номери нашої газети та історичну літературу, видану в серії «Бібліотека «Дня». Ми знаходили спонсорів, які викуповували частину тиражів. Газету й книги розповсюджували як серед прикордонників, так і серед місцевих жителів прилеглих до росії територій Луганщини та Донеччини, а також в інших прикордонних регіонах. Там ми і познайомилися: Валерій Олександрович тоді був серед командування Прикордонної служби й активно сприяв нашій волонтерській місії.
Коли ж генерал-майор Валерій Суботін після отриманих у бою поранень був звільнений у запас за станом здоров’я, він долучився до волонтерської мистецької організації «Музичний батальйон», а згодом і очолив її.
Цей проєкт знають в Україні: в його активі — організація благодійної матеріальної допомоги, концертні бригади, які виступають перед бійцями у фронтових умовах, у шпиталях.
У таких мистецьких поїздках на фронт, організованих «Батальйоном», брали участь гурти «Гайдамаки», «Тінь Сонця», «Хорея Козацька», бандурист Василь Нечепа, інші майстри сцени.
Під завісу зустрічі майбутні журналісти запитали думку бойового генерала, які шанси в України перемогти в інформаційній війні з росією. Валерій Суботін відповів чітко і недвозначно: вирішальні, адже успіх на полі бою формує дипломатію, позицію за столом перемовин і в підсумку визначає переможців на інформаційному полі.
Анастасія ЖАБРОВЕЦЬ, студентка Київського столичного університету імені Бориса Грінченка
