Гравітація інтелекту: сплеск антиутопій

Ще Обама бавився з Мєдвєдєвим у «перезавантаження», а їхні виборці вже прикипіли до екранів, ловлячи нові епізоди серіалу «Чорне дзеркало (показ розпочався 2011-го), де, як ми згодом збагнули, відбилися технології путінської гібридної війни зі світом.

 

А ще за два роки виходить роман американця Г’ю Гоуї «Бункер. Ілюзія» (український переклад — К.: BookChef, 2018), де вже відкритим текстом попереджено політиків, що по-дитинному граються сірниками: «Якщо не хочеш, щоб спалахнула чума, потрібно зробити бункеру щеплення. Знищити вірус». Це — за рік до початку російсько-української війни 2014-го.

 

У той сам час нарешті перекладають англійською роман китайця Лю Цисіня «Проблема трьох тіл», і він одразу здобуває головну фантастичну відзнаку, премію Ґ’юго (український переклад — К.: BookChef, 2017).

 

Там теж про «консервативне мислення урядів і брак жвавості уяви», які через те упритул не бачать, як диктатури «зміщують шкалу потреб і думок до рівня пересічної людини… Людини, яка нічого не боїться внаслідок свого неуцтва». Хоч ідеться передовсім про маоїстів, але ж ми знаємо, що ті від початку були «вірними лєнінцями». 

 

Обидва романи екранізовані 2023-го і стали лідерами переглядів.

 

Серіал «Таємниця бункера» (10 епізодів) зняв норвежець Мортен Тільдум, добре знаний за фільмами «Мисливці за головами» (2011) та «Гра в імітацію» (2014). У головній ролі шведка Ребекка Ферґюсон, партнерка Тома Круза у «Місіях» та героїня у «Дюні». Її гра у «Бункері» — один із двох козирів серіалу. Другий — вигадливий антураж. Тож вийшов вельми видовищний продукт.

 

До речі, антиутопійний жанр іще називають дистопією, що старогрецькою означає аномально страшне місце, і саме таке означення більше пасує «Бункеру» — і серіалу, і роману.

 

Екшн і саспенс також притаманні обом варіантам історії, візуальному і письмовому. Але природа кіна така, що залишає мало варіантів, окрім зосередження на зовнішніх діях. Не дивно, що авторські сентенції у фільмі ледь чутні, а вони не менш цікаві за стрімку фабулу, добре підсилену на екрані.

Вже на початку роману на нас чекає детективна зав’язка. Гине нетиповий мешканець 144-поверхового підземного міста, айтівець і нелегальний мисливець за давніми добункерними артефактами, друг героїні. Згідно з офіційною стратифікацією, він «був небезпечною людиною. Людиною ідей». Прямих доказів бункерна влада проти нього не має, але переконана, що його спосіб життя є виплодом «химерних вигадок письменників — класу, з яким давно скінчено за всі ті лиха, які він приносить».

 

За великим рахунком, це алюзія на роман «1984». Персонаж Гоуї ніби продовжує й осучаснює Орвеллові передбачення. «Думкозлочини» криміналізуються до крайньої межі: «Ця думка означає миттєву смерть».

 

Людські зв’язки раніше не віталися, а тепер «горизонтальні штреки заборонені». Міністерство правди, де працював Вінстон, остаточно і безмежно запанувало, і тепер «ми можемо бути де завгодно, якщо живемо у брехні». У Старшого Брата й очільників бункера спільний головний біль — «те, що практично неможливо знищити, висловлені думки». 

 

Поруч свого таємного друга героїня-Джульєтт почувається наелектризованою не лише емоційно, а й інтелектуально, бо «він часом висловлювався так похмуро, що її власні думки починали здаватися просто невиразно сірими». Одного ранку його знаходять мертвим. Єдина й «єдино правильна» версія — самогубство. Справу категорично закрито.

 

Хоч Джульєтт і стає шерифом бункера, їй забороняють поновити розслідування. Але «цікавість переважила страх. Як завжди». «Самогубства» трапляються ще і ще. Утаємничений помічник шерифині запитує: «Думаєш, вони вбили Скотті?». Й отримує відповідь: «Я думаю, все набагато гірше… Я думаю, вони вбивають всіх».

Далі — підпільна консолідація опозиції, повстання і його зрада через «мирні переговори». Ідея «змусити всіх припинити бої» нам добре відома: від Мінських «перемир’їв» до нинішнього китайського (і не тільки) формату «врегулювання». Закінчується це завжди погано. Гірше за саму війну. Джульєтт каже спільникові, одному з керівників революції, який повівся на облуду й пішов на сепаратну угоду: «Ти горітимеш у пеклі». 

 

Нарешті ще одна актуальна думка, «зашифрована» у розмислі літньої президентки бункера: «Мріяла повернутись у свою юність, а натомість мусила втікати від старих привидів». В суті справи, це зредукований до афоризму шлях виходу з постколоніальної свідомости. Коли ти не ототожнюєш свою щасливу молодість з тодішнім режимом.

 

І це — один з перегуків «Бункера» з «Проблемою трьох тіл». В романі Лю Цисіня є схожий персонаж — так само, сказати б, не першого, але й не другого плану, — китайська науковиця, з історії якої й починається розповідь, а відтак і завершується нею.

 

Перед Є Веньцзє (так її звуть) не стоїть завдання вичавлювати з себе рабиню — вона й не мала ілюзій щодо компартії; хунвейбіни вбили її батька. Проте спокутувати помилки юности випадає і їй. Направду проблема, заявлена в назві, лише зовні астрофізична.

 

Як вчитатися, йдеться, радше, про нестабільність людської долі, котра зазнає різноспрямованої гравітації зовнішніх потуг. Власне, підо впливом такого тиску наша науковиця і припускається фатальної помилки: працюючи на потужній антені, яка шукає в космосі інші форми життя, вона запрошує на Землю невідому цивілізацію — попри тривожне попередження тамтешнього «опозиціонера», який першим побачив сигнал. Навіть нічого не знаючи про потенційних прибульців, їй здається, що гіршого за комуністичний Китай бути не може.

І ще багато років поспіль Є Веньцзє не визнає своєї похибки й навіть очолює таємну організацію-секту, що молиться на майбутніх прибульців. Та коли ті таки рушають на Землю, з’являється чимало ознак їхніх украй агресивних намірів. Стає ясно, що зникне не лише комуністичний Китай, а й демократична Європа, в якій китаянці-змовниці так добре ведеться тепер. 

 

Отже, прозріння. Краще пізно, ніж ніколи. Але чи не занадто вже пізно? Це ми дізнаємося з подальших двох частин трилогії, які вже видані (Темний ліс; Вічне життя Смерти. — К.: BookChef, 2019; 2021). У «Проблемі трьох тіл» ставиться ж головне запитання: чи виліковні задавнені ідеологічні хвороби, які й спричинюють війни?

 

Про це писав ще Орвелл, але людство так і не визначилося: що робити, коли утопії опановують цілими державами і їхні народи радо колаборують з маніпулятивними режимами? Що, до прикладу, робити з Росією, котра ще від княжих часів перейнялася ідеєю «третього Риму» і по досі намагається диктувати світові свою волю?

 

Лю Цисінь покладає відповідальність на інтелектуалів, які завжди стоять біля колиски диктатур — продають свої небезпечні фантазії кримінальній владі. В романі є промовистий епізод про те, як китайська «культурна революція» офіційно стартувала резонансним виступом відомого університетського викладача на радіо.

 

Не заглиблюватимуся в роман, бо «УМ» його детально аналізувала в номері від 11.07.2018. Що ж стосується екранізації, то вона (серіал із 8 епізодів від Netflix), хоч і не відбиває усіх нюансів літературної основи, проте доволі адекватно використала візуальний, сказати б, потенціал книжки.

 

Так і мало статися, якщо поглянути на портфоліо творців, чотирьох режисерів з відповідною кваліфікацією. Ендрю Стентон, американський кінорежисер, продюсер, художник-аніматор і сценарист; дворазовий лавреат «Оскара» (за мультфільми «У пошуках Немо» і «ВОЛЛ-І»).

 

Дерек Цанг із Гонконгу, номінант «Оскара» за кращий міжнародний фільм («Кращі дні», 2021). Канадієць Джеремі Подесва, який раніше режисував «Гру престолів». Мінкі Спіро, колись відзначена Британською кіноакадемією як кращий новий режисер, співавторка популярного серіалу «Абатство Даунтон».

 

«Проблему трьох тіл» варто переглянути, як на мене, з трьох причин. По-перше, це якісний телевізійний продукт. По-друге, він неабияк розпалює цікавість до літературного джерела. По-третє, це нетривіальна інтерпретація роману, яка привабить і тих, хто його прочитав.

 

Продюсером-консультантом серіалу став і сам Лю Цисінь, який погодився перенести основну дію з Китаю до Лондона, чим, звісно, зробив чималу послугу неазійському глядачеві. Ще одним продюсером-консультантом виступив англомовний китайський письменник Кен Лю, який був тим самим перекладачем «Проблеми трьох тіл», що здетонував світову увагу до твору. Видавництво BookChef випустило уже дві його прикметні книжки («Паперовий звіринець», 2020; «Прихована дівчина», 2022). Але про це іншим разом.