Сувора культура науки, економіка й демографія: у Києві відбулися ХХІ Академічні читання пам’яті професора Віталія Стріхи

03.04.2024
Сувора культура науки, економіка й демографія: у Києві відбулися ХХІ Академічні читання пам’яті професора Віталія Стріхи

Максим Стріха. (Фото з сайту kmu.gov.ua.)

Такий унікальний за форматом науковий форум, як Академічні читання пам’яті засновника й першого президента АН вищої школи України, визначного українського фізика, професора Віталія Стріхи (1931—1999), розпочав третє десятиліття своєї історії.
 
Науковці різних напрямів з усієї України наприкінці березня вже традиційно зустрілися — хто в аудиторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, хто на онлайн-зв’язку.
 
Географічний діапазон під’єднання розтягнувся від майже знеструмленого Харкова й до благополучної Німеччини. Все товариство ділилося думками й напрацюваннями. 
 
Як наголосив, відкриваючи ці читання, відомий науковець у галузі системного аналізу, президент АН вищої школи Олександр Наконечний, сьогодні й наукові обговорення стали частиною всенародного опору російській навалі, демонструючи: українська думка жива і вбити її неможливо.

Гармонія законів природи і культур

Відомий учений-гідромеханік, академік НАН України, почесний академік АН ВШ України Віктор Грінченко виголосив доповідь на тему: «Мультидисциплінарні дослідження: формування «третьої культури», присвячену сьогоднішньому стану взаємодії природничо-наукового і гуманітарного знання.
 
У ній він відштовхнувся від назви написаної ще 1959 року резонансної статті «Дві культури» визначного англійського письменника, науковця в царині фізики та хімії й державного діяча Чарлза Персі Сноу.
 
Сам Сноу, належачи до «обох культур», констатував: «Дуже часто — не фігурально, а буквально — я проводив денні години з науковцями, а вечори — зі своїми літературними друзями... Їх поділяє стіна нерозуміння, а іноді, особливо серед молоді, — навіть антипатії та ворожнечі. Але головне, звісно, — нерозуміння».
 
При цьому обидві ці культури були для Сноу таки виразно відмінними. «Культура науки, — каже нам він, — містить багато аргументів, зазвичай набагато суворіших і майже завжди на вищому концептуальному рівні, ніж аргументи літераторів».
 
Але водночас, як наголосив доповідач, ці культури пов’язані значно сильніше, аніж прийнято думати. На підтвердження він навів фразу відомого французького гуманіста й письменника XVI століття Франсуа Рабле: «Знання без совісті — загибель душі». Адже цілісний об’єкт завджи складніший від суми його складових.
 
Недарма великий Гете (не лише славетний письменник, а й автор наукового трактату з теорії кольорів) стверджував:
Вбивають душу у речах,
Аби пізнати їх до краю;
Та в’язь, що душу в них вселяє,
Як розірвати попервах,
То й сенсу в пізнанні немає.
 
Однак, як зазначив Віктор Грінченко, коли перечитуєш лекцію Сноу сьогодні, то виникає враження, що її автор мало говорить про те, як створити інтелектуальну культуру, що може спиратися на внески з усіх галузей знань, і ще менше — про те, як освіта може сприяти такому діалогу. Не розв’язано цієї проблеми й досі. 
 
Хоча, як стверджував іще визначний британський фізхімік початку ХІХ століття, учитель Фарадея і президент Королівського товариства сер Гемфрі Деві, «сприйняття істини — майже таке ж просте почуття, як і сприйняття краси; і генії Ньютона, Шекспіра, Мікеланджело та Генделя не дуже далекі один від одного».
 
А через сто років великий француз, математик і філософ Анрі Пуанкаре доповнив цю думку: «Той, хто хоча б здалеку побачив розкішну гармонію законів природи, буде більш схильний до нехтування своїми маленькими егоїстичними інтересами… Він одержить ідеал, який любитиме більше за самого себе, і це єдиний ґрунт, на якому можна будувати мораль».

Демографія й економіка третього року повномасштабної війни

Президент УСПП, прем’єр-міністр України в 2000—2001 роках Анатолій Кінах виголосив доповідь «Третій рік «великої війни»: перспективи української економіки».
 
Він розпочав її з оцінки ситуації на 759-й день повномасштабного вторгнення: Україна втратила третину ВВП, 30-35% промисловості в цілому, 50-60% металургії та хімії зокрема. 
 
Але навіть за таких умов потрібно боротися не тільки за стійкість національної економіки, а й за її самодостатність. Адже в 2023 році 47% витрат бюджету було покрито за рахунок іноземних надходжень.
 
За рахунок міжнародної допомоги виплачено 100% зарплат держслужбовців і значну частину пенсій. А це тягне за собою великі ризики залежності від внутрішньополітичної ситуації в країнах, які нам допомагають.
 
Отже, сьогодні перед нами стоїть завдання не лише відновлювати економіку, а й модернізувати її. Як відомо, сировинна економіка не генерує робочих місць та високого рівня життя. Так само відомо, що на інноваційну продукцію припадає лише 5% українського експорту (в США — 32%).
 
Надзвичайно складною є наша демографічна ситуація. Зараз 6,4 млн наших співвітчизників (переважно жінки та діти) перебувають за кордоном, і процеси їх асиміляції там відбуваються надзвичайно швидко. До того ж якщо в 2013 році в Україні народились 504 тис. немовлят, то у воєнному 2023-му — лише 185 тис. (падіння в 2,7 раза). Як наслідок, пенсіонерів в Україні сьогодні більше, аніж працівників, які сплачують податки...
 
Викликає велике занепокоєння й стан суспільства. Якщо в перші дні вторгнення під ТЦК стояли кілометрові черги, то сьогодні ЗМІ говорять здебільшого про «ухилянтів». Тому вирішального значення набуває ефективність системи влади, з якою безпосередньо пов’язано питання обороноздатності
 
. Адже наші вороги добре вчаться, і сьогодні вони вже здатні виробляти 2,7 млн гарматних набоїв на рік, пустили в «серію» виробництво різних типів безпілотників та КАБів. Водночас в Україні досі немає жодного патронного заводу.
 
На думку Анатолія Кінаха, держава повинна терміново відновити той втрачений у минулі роки важіль, що називається промисловою політикою. Ця політика повинна забезпечувати міжнародну конкурентоспроможність української продукції, експортну експансію та розумний сучасний протекціонізм.

Пропозиція надавати українське громадянство дітям, народженим українками за кордоном

Академік АН ВШ України, відома громадська діячка Ольга Богомолець відклала заявлену в програмі тему фахової доповіді «Раннє виявлення і лікування раків шкіри та меланоми: основи самодіагностики» до кращих часів і натомість розвинула тему демографічної кризи, окреслену в доповіді Анатолія Кінаха.
 
Вона наголосила: лінійна екстраполяція навіть показників передвоєнного десятиліття показує, що рано чи пізно за збереження таких тенденцій українці просто зникнуть як нація.
 
Причому Сумщина такими темпами збезлюдніла б приблизно за 100 років, Волинь — за 869, показники інших областей лежать посередині (кращі — на заході, гірші — на південному сході). Зрозуміло, що війна значно скоротила наведені вище терміни.
 
Ці процеси накладаються на глобальні процеси кліматичних змін, які, за оцінками експертів, можуть призвести до появи до 400 млн «кліматичних мігрантів». Зрозуміло, що збезлюднілі землі України стануть одним із перших об’єктів інтересу для тих, кого спека вижене з рідних домівок.
 
Тому доповідачка наголосила на необхідності рішучих кроків для збереження української нації як такої. З урахуванням реалій, які склалися, серед першочергових дій вона назвала надання українського громадянства дітям, народженим українками за кордоном від іноземців (щоб принаймні частина з них у майбутньому повернулася в Україну), та створення в середовищі переселенців, особливо в сусідніх країнах, кластерів, які у різних сферах працювали б на нашу державу.
 
Академік АН ВШ України, відома клітинна біологиня Ірина Сметанська, яка посідає зараз професорську позицію в Німеччині, так само замінила заявлену тему фахової доповіді «Клітинні культури рослин: біофабрики для виробництва біологічно активних сполук» на емоційні роздуми про те, чим саме наукова діаспора може зараз допомогти Україні.

Національна безпека і протидія корупції

Академік АН ВШ України, колишній перший заступник голови СБУ за каденції президента Віктора Ющенка, генерал-лейтенант Володимир Тимошенко присвятив доповідь нерепресивним шляхам запобігання та протидії корупції.
 
Він наголосив: Україна створила рекордну кількість репресивних антикорупційних органів, ефективність яких залишається низькою. Натомість західні демократичні держави дієво використовують тут різні нерепресивні важелі: від жорсткого обмеження монополізму до не менш жорсткого обмеження сфер, де чиновник може діяти на власний розсуд.
 
Академік АН ВШ України Микола Шилін у доповіді коротко проаналізував законодавство України як визначальний чинник формування та реалізації державної політики в сфері національної безпеки, виокремивши тут конкретні проблеми та шляхи їх вирішення.
 
Зокрема, він показав, як невдале визначення поняття «контррозвідувальний режим» на законодавчому рівні створює реальні проблеми для тих, хто займається контррозвідкою. 
У пам’ять про Віталія Стріху відбулися ХХІ читання.
Фото «України молодої».
 
Доктор історичних наук Микола Литвин зробив доповідь «Українсько-польські відносини новітньої доби: археографічні проблеми і перспективи досліджень».
 
Він наголосив, що, попри численні проблеми минулого й нашого часу, мали місце численні приклади успішної взаємодії двох народів: за княжих часів їхні правителі родичалися, за козацьких — вони спільно ходили на москву, у ХІХ столітті українці (хоч, може, й не надто активно) підтримували польські повстання проти імперської влади.
 
На сьогодні, на думку науковця, є чимало актуальних проблем для досліджень. До них належать польський внесок в українську революцію, спільний похід на Київ та оборона Замостя в 1920 році, гуманітарна взаємодія тощо. До них належить і трагічна сторінка протистояння на Волині у 1943-му, коли, за польськими даними, загинуло близько 100 тис. поляків, за українськими — 20-30 тис. 
 
Історик наголосив: не виключено, що бачення окремих подій минулого в українців і поляків назавжди залишиться різним. Але, щоб це минуле не тяжіло над майбутнім, ми повинні відмовитися від узагальнених термінів «поляки» та «українці» і говорити натомість про цілком конкретні соціальні групи чи політичні утворення, які стояли за тією або цією акцією.
 
Адже ми приречені залишатися й надалі партнерами і, попри блокування кордону польськими селянами й перевізниками, ми не повинні забувати й про ту масштабну підтримку, яку Польща надала і надає нам після початку «великої війни».

Скоропадський і Сковорода 

Академік АН ВШ України, відомий учений-джерелознавець Георгій Папакін виголосив доповідь: «Гетьман Павло Скоропадський і українська наука». Торік виповнилося 150 років від дня народження останнього українського гетьмана, який, попри поширене ставлення до нього як до насамперед військового, був людиною освіченою, начитаною і врослою корінням в українську історію (серед його предків було троє гетьманів України, його тітка підтримала власними коштами заснування Наукового товариства імені Шевченка у Львові, а дід заклав дендропарк у Тростянці).
 
Тому ще до приходу в політику в 1917 році Павло Скоропадський був особисто знайомий з багатьма тогочасними провідними істориками, причетними до проєкту «Архів Скоропадських».
 
Загальновідомо, що саме він підписав 14 листопада 1918 р. закон про заснування Української академії наук (хоч ініціатором створення УАН був історик Микола Василенко). Менш відомо те, що на чолі УАН гетьман бачив Михайла Грушевського, а не дещо міфологізованого в нас, на думку доповідача, Володимира Вернадського.
 
Але те, що Грушевський як колишній голова Центральної Ради став у принципову опозицію до гетьманського режиму, призвело до обрання першим президентом УАН саме Вернадського, який пам’ятав про своє українське коріння, але належав до партії «кадетів», сповідував «загальноросійську» ідентичність і Українську академію розглядав як територіальну структуру Російської академії в Петрограді.
 
Саме таку УАН він захищав під час зустрічі з «правителем півдня Росії» Антоном Денікіним (про цей епізод в офіційних хроніках НАН воліють сьогодні не згадувати).
 
Натомість для Павла Скоропадського (на відміну від Денікіна) ані Україна, ані світ науки не були чужими, і він, безумовно, вбачав в УАН саме національну українську наукову установу. 
 
Академік АН ВШ України Наталія Левченко свою доповідь «Шляхи осмислення біблійних сенсів творчості Григорія Сковороди в контексті воєнних викликів» дивом зуміла зробити з майже позбавленого електрики після російських ракетних ударів Харкова.
 
Вона нагадала: великий український філософ був містиком, але водночас його основним філософським концептом був концепт свободи. Викарбувана на його надгробку фраза «Світ ловив мене, але не спіймав» є, на думку довголітнього колеги доповідачки у Харківському національному педагогічному університеті покійного професора Леоніда Ушкалова, радикальним маніфестом цієї свободи.
 
На емоційному рівні для слухачів доповіді багато значив слайд зруйнованих російськими ракетами музею в Сковородинівці та корпусу ХНПУ імені Григорія Сковороди, де в епіцентрі вибуху незбагненним чином вціліли статуї мандрівного філософа. А вся доповідь Наталії Левченко прозвучала ще і як реквієм по тих, хто поліг, захищаючи рідну землю від навали російських варварів; серед цих полеглих — і син харківської дослідниці.
 
Ще одна запланована доповідь з Харкова відомого філолога, академіка АН ВШ України Ірини Шевченко — «Війна Росії проти України в англо- та україномовних телеграм-месенджерах» — таки не відбулася, бо якраз перед її початком у тому районі зник інтернет-зв’язок.
 
Академік АН ВШ України Іван Зимомря з Ужгорода розглянув у доповіді ще одну актуальну з погляду сьогодення тему: динаміку міжкультурних взаємодій на Закарпатті та соціокультурну ситуацію в регіоні в контексті українсько-угорських відносин.
 
Почав дослідник із неспростовного твердження: Українські Карпати формувалися як цілісна структура, що ніколи впродовж століть не втрачала свого українського характеру. Водночас тут здавна селилися й представники інших народів. Сьогодні тут проживають 130 тис. угорців — це становить 12% загального населення Закарпаття.
 
Попри етноцентризм цієї меншини, її відносини з українцями ніколи не були конфронтаційними. Але для теперішнього уряду в Будапешті, якому досі болять фантомні болі Тріанонського договору 1919 р., що визначив сучасні кордони Угорщини, центральним пунктом відносин з Україною є захист прав цієї меншини (які в Україні ніколи не були загроженими).
 
Висновок дослідника полягає в тому, що, попри всі проблеми й комплекси, слід і надалі розвивати інтенсивний українсько-угорський діалог.

«Гамлет» у перекладі Михайла Старицького і Панька Куліша 

Академік АН ВШ України, відома дослідниця в галузі літературознавства Наталя Торкут (Запоріжжя—Тернопіль) презентувала віртуальний музей, який називається «# Hamlet_UA: Act 1, scene1943» (див.).
 
Ідея такого музею з’явилася торік під час зустрічі в Стретфорді на Ейвоні самої доповідачки, відомої української театрознавиці Майї Гарбузяк (на жаль, торік талановита львівська дослідниця передчасно пішла з життя) та відомого англійського шекспірознавця, почесного академіка АН вищої школи України Майкла Добсона.
 
Цей музей дає вичерпне уявлення про формування ранньої української «гамлетіани» — в наборі суспільних ситуацій, імен перекладачів, перших сценічних втілень. Адже до 1905 року в російській імперії заборона лежала на всіх українських перекладах, і тому, перекладаючи «Гамлета», Михайло Старицький і Панько Куліш кидали відкритий виклик імперській владі.
 
Формально кінцевою точкою експозиції віртуального музею є легендарна постановка «Гамлета» в окупованому Львові в 1943 році, коли українського Гамлета волею неймовірно жорстоких обставин було поставлено перед вибором між двома нелюдськими імперіями — німецькою та російською.
 
Але реально ця історія має продовження і в наші дні, коли виставу Руслана Держипільського на 16-й день «великої війни» виконували в підвалі Івано-Франківського театру для біженців зі сходу України, а режисер справді провидчої луганської постановки «Гамлета» 2013 року, де в пролозі падали будинки, Олексій Кравчук боронить сьогодні рідну землю в лавах ЗСУ.
 
Академік АН ВШ України Оксана Яблонська розповіла про наукову школу її батька, академіка Валентина Яблонського (1930—2022). Валентин Андрійович був яскравим ученим у царині імунології репродукції сільськогосподарських тварин; його створена в Кам’янці-Подільському наукова школа об’єднує 7 докторів та понад 25 кандидатів наук і досі інтенсивно розвивається.
 
Окрім наукових праць і першого україномовного підручника з ветеринарного акушерства, учений залишив ще й п’ять монографічних краєзнавчих досліджень з історії рідної Волині. Він брав активну участь у громадському житті: був обраний народним депутатом України ІІ скликання, а в 1992 році став одним із 50 перших академіків-засновників АН ВШ України.
 
На завершення читань автор цих рядків, академік АН ВШ України Максим Стріха коротко розповів про те, як українська мова прийшла у фізику. На прикладі історії україномовних фізичних статей та видань 1877—1940 років показав: починаючи від першої статті про радіометр Крукса авторства Івана Пулюя написання таких робіт було насамперед інструментом націєтворення, підняття української мови та культури на рівень мов і культур тих провідних європейських націй, які розвивалися, не зазнаючи обмежень імперської влади.
 
Академік АН ВШ України, засновник спецпідрозділу «альфа» генерал-лейтенант Василь Крутов розповів про роботу, яку здійснює очолюване ним академічне відділення для реабілітації ветеранів та інших громадян, які потерпають від тяжких наслідків посттравматичного стресового розладу (навіть після завершення війни проблема ПТСР залишиться з нами на довгі роки). 
 
Академік АН ВШ України Анатолій Павко поділився загальними міркуваннями з проблем науково-організаційного життя. Академік АН ВШ України Станіслав Аржевітін передав для бібліотеки Академії видані ним фундаментальні три томи матеріалів з історії Закарпаття. Завершувалися читання з незламною вірою в Перемогу. 
 
Нагадаємо, 8 лютого цього року виповнилося 25 літ відтоді, як пішов з життя визначний український учений-фізик і педагог, доктор фізико-математичних наук, професор, лауреат Державної премії України, засновник і перший президент АН вищої школи України Віталій Іларіонович Стріха. 
 
Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, професор, дійсний член АН ВШ України