Смерть Навального: чи скористається Захід шансом на невизнання легітимності путіна

У «чахлика невмирущого», котрий сидить на найвищому троні ерефії, тобто владіміра путіна, чимало «заслуг», завдяки яким він іще, очевидно, залишиться там на чергових шість років. І виборцям на росії байдуже, що вся історія приходу до влади путіна всіяна трупами.

Війна стає все більш інтенсивною, кількість озброєнь зростає ледь не в геометричній прогресії. 

Світ заколисаний у стривоженості, але, хоч Мюнхенська безпекова конференція, як і економічна в Давосі, закінчилася розмовами й фуршетами, компроміс був зламаний Олексієм Навальним.

Водночас його смерть дає зелене світло цивілізованому Заходу заявити про нелегітимність президентства путіна.

Стривоженість Навальним

16 лютого в колонії особливого режиму «Полярний вовк», розташованій за полярним колом, за інформаціією федеральної служби виконання покарань, під час прогулянки раптово помер в’язень Олексій Навальний. Негайно, щоб почули в Мюнхені, було заявлено, що у нього відірвався тромб. Усе було підготовлено. Його смерті чекали. Поряд були лікарі медсанчастини, півгодинні спроби яких реанімувати Навального нічого не дали. 

На Заході Навальний міг стати єдиним і радикальним центром опозиції й альтернативою путіну. Його рішучість і готовність до інформаційної ескалації та вміння завдавати дошкульних ударів по лідеру кремля могли б підірвати диктатуру владіміра путіна і прискорити її падіння. Тож убити Навального стало для диктатора природним рішенням. 

Президент США Джо Байден миттєво звинуватив у смерті «головного і єдиного опонента путіна» главу російської держави і пригрозив росії новими санкціями. Його спіч сприймався так, що Джо не бачить можливості будь-якого компромісу з кремлівським лідером.

Шарль Мішель від імені ЄС поклав винятково на «російський режим» особисту відповідальність за цю трагічну смерть. Глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн назвала смерть Олексія «похмурим нагадуванням про те, що таке путін та його режим».

Генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив: «Росія має відповісти на всі питання смерті Навального». Канцлер ФРН Олаф Шольц сказав про Навального: «Він заплатив життям за свою хоробрість».

Президент Франції Еммануель Макрон скромно віддав «данину пам’яті Олексію Навальному, його самовідданості та мужності». Решта, хто шукав компромісу і розраховував на путіна, були розчаровані, розгублені й невпевнені. 

Путіністи пішли в асиметричну атаку: «Смерть Олексія Навального якраз вигідна Заходу і Зеленському». Так заявив спікер держдуми в’ячеслав володін, який змагається в ідіотизмі з дмітрієм мєдвєдєвим.

Дипломат марія захарова «з бодуна» взагалі назвала «моментальну реакцію лідерів країн НАТО саморозвінчувальною, що демонструє їхнє лицемірство, цинізм та безпринципність».

З-поміж вус пєскова від імені архітектора масових убивств на росії та за її межами висловлювання західних політиків прозвучали як «абсолютно недприпустимі».

В українців заява Заходу і США запровадити санкції щодо росії через смерть Навального викликає щонайменше іронію. Адже російський диктатор продемонстрував усім, що йому байдуже до їхніх заяв. Бо хто ж йому може заборонити робити що завгодно? Путін упевнений у своїй безкарності, мовляв, Захід не може навіть снарядами забезпечити Україну, то на що він, окрім заяв, узагалі здатний? 

Отже, те, що США затримують чи вже й передумали надавати допомогу Україні, неабияк надихає путіна на будь-які злочини.

Байдена, здається, на якусь коротку мить осяяло усвідомлення цього, принаймні він пов’язав уседозволеність путіна, звірства в Україні, з убивством Навального.

Щоправда, не все так безнадійно в середовищі російських опозиціонерів. Скажімо, донька Бориса Нємцова Жанна давно зрозуміла цей взаємозв’язок. Вона сказала, що не санкції на словах запроваджувати треба, а допомагати Україні зброєю та літаки передавати.

«Якщо хочете змін у росії — допоможіть Україні», — закликала неодноразово Жанна Нємцова.

Граблі України по чолу рф

Продовжувати справу Олексія Навального пообіцяла його дружина. Вона сказала, що домагатиметься знищення диктаторського режиму путіна. 

Так, з одного боку, будь-які зміни на росії дають бодай мінімальний шанс на припинення війни в Україні. А з іншого, шанси на повернення на росію опозиціонерів з-за кордону можливі лише в разі успіху Збройних сил України. Інших варіантів у них немає. 

Владімір путін розуміє: якщо Юлія Навальна доб’ється перевезення тіла свого чоловіка Олексія на Захід для поховання, то може бути встановлений факт його вбивства. 

До того ж, поховання його в москві перед виборами путіна може викликати стихійні масові заворушення з наступними акціями протесту та зіткненням із силовиками. Тож, за логікою, ситуація непередбачувана. Щоб понизити в російському суспільстві градус емоційності через смерть Навального, його тіло довго не передавали рідним під різними абсурдними приводами. 

Попри відчуття нереальності, все виглядає так, що Навального свідомо стратили під час Мюнхенської безпекової конференції, де зібралися 150 лідерів іншого світу. Показово. Росія сама, виходячи тільки з власних інтересів, тобто владіміра путіна, ухвалюватиме рішення і діятиме за своїми правилами.

Путін стратив Навального і готовий це зробити з будь-яким іншим опонентом, який заважає його місії. Це не виняток. Подібне — генетична спадщина кривавих російських вождів, які будували росію на ріках крові своїх ворогів. 

Щоб посилити ефект такої середньовічної окремості кремля, дмітрій мєдвєдєв одразу написав у своєму ТГ-каналі, що «росія готова до глобальної війни із західними країнами із застосуванням усього стратегічного арсеналу нашої держави. По Києву, Берліну, Лондону та Вашингтону. По всій решті красивих історичних місць, які давно введені в польотні цілі нашої ядерної держави».

Показове вбивство Навального — своєрідна ядерна бомба. Психологічна. По моральному імперативу західної коаліції.

Ставка Заходу на Юлію Навальну 

Тепер у Заходу з’явився важіль тиску на кооператив масових убивць на чолі з путіним. Якщо ще вчора західні лідери намагалися уникнути внутрішньої дискусії про міжнародну легітимність обрання главою росії воєнного злочинця, то зараз це питання може й повинно стати основним.

Попри необхідність переговорних ліній і контролю над глобальною ядерною зброєю, ця потреба стане основним викликом для євроатлантичних еліт. І його, за задумом Заходу, має посилювати Юлія Навальна. Саме тема невизнання путіна легітимно обраним президентом росії отримала шанс перетворити її на лідера об’єднаної російської опозиції у вигнанні. 

«Фонд боротьби з корупцією» Навального зобов’язаний стати двигуном цього процесу, переключитись із розслідувань корупційних зловживань російської влади на докази нелегітимного обрання і дії російського президента. А також вимагати притягти його до відповідальності перед міжнародним трибуналом, розширити санкції проти нього, його близьких і оточення та посилити ізоляцію путінського режиму від західного світу. 

У цьому плані Юлія Навальна починає з чистого аркуша, і це нова можливість для спільних дій разом з Україною. Головне її завдання, можливо, буде в тому, щоб розбудити російську ліберальну опозицію і закликати до повстання.

Для цього їй потрібно подолати притаманне розрізненим групам і на різних континентах протиборство, особисті амбіції, скепсис і навіть суто московитський сексизм: політика — для чоловіків.

Ми не знаємо, чи вдасться Юлії провести перезавантаження надзвичайно різних опозиційних груп, перетворивши їх на одну політичну силу. Інакше шансів на відродження росії просто не існує. 

Російська опозиція на глибокому дні. У затопленому підводному човні кисню мало, але стукати вона боїться, бо путін може скинути глибинну бомбу. Навальна вже починає стукати. Захід напружив вуха.

Путін же розраховує, що, як і з Литвиненком, Нємцовим, Березовським, Захід йому все пробачить, промовчить, висловлюючи занепокоєння і оголошуючи про нові санкції. 

Путін зрозумів стратегічний задум ключових західних гравців у Вашингтоні, Лондоні, Берліні й Парижі та їхню готовність терпіти його президентом ще навіть 12 років.

Однак путін колись таки піде. Навальний міг бути його наступником. Навіть якби в кремлі вдалися до транзиту влади, передаючи її своїм дітям, коханкам і членам сім’ї.

Тож Навальний міг усе зруйнувати. Путін не хотів чекати. Він відновив силу і тримає Захід за хвіст. 

Дональд Трамп, як виявляється, дав йому на це карт-бланш. Джо Байден рішуче говорить і нерішуче діє. Європа в глибокому стресі й у стані, близькому до паніки, — через погрози Трампа покинути її. 

Іран, Північна Корея, Хезболла, хусити й інші авторитарії та диктатори підняли голови і вимагають нових правил та прав для участі в управлінні світом.

Зневага України 

Ми не будемо приховувати, що в України є глибинна образа, навіть зневага до опозиціонерів на московії, бо коли в 2014 році путін почав війну на Донбасі й віджав Крим, вони проігнорували сам факт небезпеки війни.

Вони просто хотіли вбудуватися в російську політичну систему й почати діяти за своїм планом. Але це якась ілюзорна, короткозора як для політиків державного рівня позиція: як можна було не розуміти, що той, хто вбиває мирне населення у Сирії, Грузії, Україні, — ніколи не підпустить навіть до задвірок влади бодай найслабшого опозиціонера?

Робити вигляд, що питання України не стосується московитської опозиції, що її виживання і мир в Україні — взаємопов’язані речі, — великий промах, але українців це не стосується.

Отже, смерть Навального може бути останнім аргументом для неможливості визнання владіміра путіна легітимним главою російської держави. Це прискорить його воєнну поразку, не включаючи в неї фактор ядерної зброї, який путін використовуватиме як вирішальний важіль тиску, насамперед на США. 

Тепер у союзників України з’явився привід для ультиматуму — мир з росією можливий лише без путіна і на умовах визнання нею імперативності норм міжнародного права. В іншому випадку Захід має ввести не обмежувальні, а заборонні санкції й реально блокувати можливості росії використовувати світові ринки. 

Єдина проблема: ми підозрюємо, що особливо нічого не зміниться. Усе буде, як і було. Лідери країн радитимуться, висловлюватимуть занепокоєння, погрожуватимуть, озираючись на вираз фізіономії путіна.