Нові біди Подунав’я

Добре відомо, що головним ворогом України є той, хто розпочав з нами війну.

Однак у кожному регіоні є свої особливості.

Це може бути стихія, але найчастіше це так звані свої.

На жаль, доволі часто природні негаразди та негативні людські прояви кооперуються, і це стає нестерпним.

Візьмемо, наприклад, випадок, коли у Причорномор’ї наприкінці листопада пронісся сильний буревій.

На метеостанції Вилкове 26 листопада було зафіксовано ураганну швидкість вітру — 35 м/с.

Невипадково, що той вітер повалив безліч дерев. Зокрема у лісовому масиві біля автошляху між с. Приморське і м. Вилкове можна нарахувати десятки тисяч повалених сосен.

Хоча з того часу минуло два місяці, повалені дерева просто лежать, поступово псуючись. Водночас у цьому регіоні паливо мало не на вагу золота. Особливо воно потрібно нині, коли зима.

Тим часом, за усталеним порядком, рішення про використання цього, навіть поваленого, лісу ухвалює комісія Південного офісу Державного підприємства «Ліси України».

Коли ж вона завітає в цей край, ніхто не знає. Проте затримка із заготівлею поваленого лісу — це не лише холод у домівках тисяч людей, а й неминуча лісова пожежа, що станеться влітку цього ж року. Тоді зачепить і здоровий ліс.

Що далі — буде легко здогадатися: має приїхати нова комісія, яка, очевидно, прибуде, коли лісу в Подунав’ї не стане зовсім.

Інша проблема стосується не менш важливого місцевого ресурсу, а саме риби.

Скільки риби можна ловити в Дунаї — нині вирішують в Агентстві меліорації та рибного господарства України.

Право на вилов вирішується на аукціоні. Хто пропонує більше за лот, той і матиме право ловити. Ніби все справедливо. Проте важливим є питання обсягу лоту.

Аби не бути дріб’язковим, цього року лот прийнято таким, що боротися за нього ніхто не буде, адже він незрівнянно більший, ніж можна тієї риби виловити.

Так, обсяг кефалі в лоті (665 т) приблизно в 100 разів більший, ніж її донедавна ловили протягом року. Додамо до цього обмеження на вихід у море, пов’язані з воєнним станом.

Далі знову зрозуміло: немає торгів — немає змоги ловити, сиди голодним.

Додамо, що таке ігнорування потреб людей відбувається в умовах занепаду туризму в регіоні та складнощів з вивезенням продукції рослинництва. І перше, і друге пов’язані з війною, зокрема руйнацією мосту в Затоці.

Як тут не згадати влучний вислів Симона Петлюри: «Нам не страшні московські воші, нам страшні українські...».

Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ, доктор географічних наук