Коти й собаки на війні: дитяча література — топвидань за версією рейтингу «Книжка року»

Пригадую, як рік тому нервово реагував на інтерв’ю Алена Делона і Володимира Зеленського.

Український президент розповідав про злочини окупантів проти людяности, а метр французького кіна усе переймався котами й собаками: це ж і тварин скільки загинуло!

Хоч ніде й не висловлювався з того приводу, а все одно прикро, що не зрозумів тоді великого актора — він-бо звертав увагу саме на осердя людяности, на відповідальну любов людини до приручених братів/сестер менших. Цілком у дусі воєнного льотчика Сент-Екзюпері.

Алюзій на «Маленького принца» у сьогоднішній «літературі біженців» чимало. Ось і один з кращих дитячих поетів Григорій Фалькович написав книжку «Руді і Чумацький Шлях» з дарчим написом на першій сторінці: «Домашнім тваринам-переселенцям і тваринам, що загинули у війні, — присвячується».

На початку вторгнення поет зі своїм улюбленцем опинився у Карпатах. Вірш із бомбосховища має примітку: «Написано в ніч на 01.03.2022, після другої поспіль повітряної тривоги. Коломия. Собака — реальний, київський, звуть Руді» (книжкова «реальність» рудого собаки, до речі, — ще й заслуга щемливої акварельної графіки Ірини Потапенко).

Оповідь, звісно, веде сам Руді — йому є з ким спілкуватися на новому місці: «Наших дуже тут багато: / Де не глянеш — лапа й хвіст, / З різних областей і міст».

Вірші цієї книжки — попри високий професійний стандарт — не назвеш типовими для пана Фальковича. Шок минулого лютого витіснив із цих рядків головну поетову фішку — безтурботні веселощі.

Фалькович — виразно «мирний» поет, його гумор уповні іскрить лише там, де поруч немає Зла. У цьому легко пересвідчитися, гортаючи так само минулорічну книжку «Фарбобарвокольори» — збірку вибраних довоєнних поезій, проілюстрованих гуртківцями дитячих художніх студій.

Ясна річ, її також населяє усіляка кумедна фауна, домашня й дика, включно з собаками і котами. Проте хрестоматійні порівняння виникають вже з іншим класиком, з Кіплінгом.

Як-от:
Запитали у кота
Про його шкільні літа.
Чесний кіт сказав нам прямо –
Так його привчила мама:
В світі й так чимало див —
Я по школах не ходив,
Сам собі навчився спати,
Їсти, пити та гуляти.

Повість Лариси Рудак «Пригоди Котлетки» також написано до російської навали. І — це теж про осердя людяности: про здатність побачити, зрозуміти і прийняти Іншого.

Добре знаний інверсійний антроморфізм, погляд на людину очима тваринки. У класиці побачимо чимало пам’ятних прикладів; найпронизливіший, можливо, — «Перетворення» Кафки.

Але у дитячій книжці пані Рудак немає, звісно, того похмурого песимізму. А от смішкуватий гумор — як у Фальковича; щенятко приглядається до своєї нової сім’ї: «Якщо чесно, я до кінця не впевнена, чи Назар — людська дитина. Пахне, як людина, а от бігає на чотирьох лапах і любить усе гризти, як я».

А от про старшу: «Іноді мені здається, що Марта гуляє не зі мною, а зі своїм телефоном. Вона може нескінченно довго з ним розмовляти».

Авторка вміє знайти несподіваний ракурс для погляду на звичні ситуації. Ось, наприклад, про одвічну конфронтацію з котами, якими чомусь втішаються дволапі: «Як таке взагалі можна казати про цих бридких створінь?! Як люди не розуміють, що це тигр, який прикидається плюшевою іграшкою?».

Або — вже геть незвично-провокативно про одягання намордника: «Це безсобачно і принижує гідність тварини».

Ще більшою мірою усі ці чесноти притаманні книжці Валентини Захабури «Лео-Фу, або Я народився собакою». Пізнання Іншого та світу Інших («великих, майже повністю лисих створінь») відбувається не лише через візуальні спостереження, а й завдяки чутливости до мовних конструкцій — дорослі кличуть своїх дітей «Банда і Що-Вже-Знову (і як їх тоді розрізнити?).

Самі цуценята кличуть одне одного Це-Все-Він і Вона-Перша-Почала». Розвинутий лінгвістичнийслух щоразу пропонує нові забави. Якось Лео-Фу (саме ім’я чого варте!) влаштував собі фуршет на постілі відсутніх господарів, наївся і заснув. «А коли прокинувся — став богом! — О боже, Лео! — волав Коханий. — Господи, за що це мені? — молилася поруч Кохана».

Пані Захабура володіє більшістю сміхових регістрів. Окрім жартів анекдотичного типу, — ще й іронія: «Я чесно ходжу на вулицю пісяти й какати двічі, а інколи й тричі на день. А от людиська, які весь час мені торочать, що «свої справи треба робити надворі», ще ні разу не присіли під жодне деревце! Вони замикаються вдома у білій кімнатці і думають, що я нічого не чую вухами і носом! Словом, скрізь обман!». І навіть пародія, як-от в образку подружки: «Її вуха лопочуть, наче крила, щічки стрибають вгору-вниз, слина летить навсібіч, язик метляється на вітрі — це так романтично і красиво!».

Більше за те: упродовж книжки Лео-Фу змінюється психологічно. На початку він ставиться до котів так само упереджено, як і Котлетка з попередньої повісті. Але в домі з’являється кошеня, з яким наш песик поволі здружується.

І от одного разу Лео-Фу гуляє парком разом зі знайомими собаками, й ті раптом зі злим гавканням зриваються за кицькою, що необережно проходила неподалік. А Лео — не побіг. Це було настільки несподівано, що вся зграя зупинилася й повернулася до товариша: «Ти вдарився? Тобі боляче? Що трапилося? — друзяки схвильовано торкалися мене мокрими носами. — Нічого. Коти хороші». Ось так: від моралі зграї до нонконформізму.

Ще виразніше внутрішні зміни Лео-Фу проглядають у ставленні до двох чинників, які керують поведінкою людей: «Ненавиджу роботу і школу, хто їх вигадав? Чому вони майже щодня забирають мою зграю?» — міркує собі на початку.

Та, коли починається війна, дім пустіє, а наш чотирилапий герой опиняється в лікарні, де розважає поранених. Аж так, що його, вважай, зараховують до медперсоналу на посаду «антидепресанта».

Допомагати недужим Лео подобається, і він починає ставитися до самого поняття «робота» з великою собачою повагою. Те, що робить Лео, виявляється реально помічним.

«Стільки часу змарнувала на якісь шмарклі! — каже одна з пацієнток. — Лео, дякую!».

«Лео-Фу» — вищою мірою терапевтична книжка. Вигадливо відволікає малого читача від того боку війни, на який і їхнім батькам дивитися не варто, підтримує в дитині людську «норму», показує способи противитися Злу. А ще — це працює й для дорослих.

У Андрія Куркова, який полюбляє уводити до своїх творів персонажів-тварин (від славетного пінгвіна починаючи), є роман «Нічний молочник» (2008).Там фігурує кіт надзвичайних якостей: боєць, охоронець, месник.

Слава про нього шириться настільки, що починає лякати російських прикордонників: «На котів з України тимчасово ввели заборону».

Схоже, в літературі об’явився його рідний брат — у книжці Олени Фінберг «Неймовірні історії кота Бучика».

Він устиг попартизанити у своєму окупованому селищі, втік з полону і врешті опинився там, де і належить бути усім безстрашним українським котам, — у розвідці ЗСУ.

Тямущий Бучик швидко стає повноцінною бойовою одиницею підрозділу. Його маленькі — але справжні — подвиги згадувати не буду, це чудово зробила авторка (і так само переконливо проілюструвала Валентина Єсіпова-Левіч).

Але не оминути стратегічних Бучикових міркувань: «Проблема в тому, що в армії й досі бракує перекладачів із котячої мови». Ну, так, — ідеться про незамінність котячих нюху-слуху для вивідників. Але не тільки.

Бучик потрапляє до війська разом із хазяїном, а «люди, які живуть з котами, із часом навчаються розуміти не тільки слова».

Взаєморозуміння творить ефективний бойовий тандем. Так, це знову про увагу-повагу до розуму Інших, про застарілість принципів субординації, про асиметричний спротив. І через те ця книжка корисна-цікава не лише школярам, а й, гадаю, їхнім батькам.

Після всіх згаданих книжок уже не будеш негативно дивуватися, що Ален Делон «занадто» переймається долею тварин на війні.

До мене ж це усвідомлення прийшло ще раніше, після притчі Олександра Михеда «Котик, Півник, Шафка» (Л.: Видавництво Старого Лева, 2022) — ще однієї незабутньої книжки «про війну».

КОРОТКІ СПИСКИ: ДИТЯЧЕ СВЯТО
На експертній сесії Всеукраїнського рейтингу, що тривала від Різдва до Нового року, сформовані Короткі списки у семи номінаціях. Починаємо публікацію топвидань року (всі списки – на нашому партнерському сайті «Буквоїд»). Номінантів подано за абеткою – лавреати стануть відомі наприкінці наступного місяця.