Кейс Порошенка — тягар ЗЕвлади: йдемо до чи від Євросоюзу?

Реальність витає над Україною, контролює кожен крок відповідальних осіб, котрі покликані вивести державу спочатку зі стану, а потім з руїн війни.

Іноді б’є фактами й бере гору, іноді знесилюється від чергових зашкварів чинної влади.

І від останнього Україну ще більше поглинає темрява невизначеності.

Здавалося б, скандальна історія річної давнини про те, як Петра Порошенка не пускали за кордон і отримали за це чергові кпини від українців та знак питання від союзників, мала б залишитись у минулому.

Але ж ні, тема стихла, бо тривав пошук нового приводу.

І от днями п’ятого президента України Петра Порошенка знову на кордоні не випустили з України.

Пояснення української влади на офіційному сайті СБУ щодо заборони на виїзд Порошенка за кордон, схоже, розраховане на недалеких громадян.

Отже, за офіційною інформацією, Петро Порошенко нібито планував зустрітися з чинним главою уряду Угорщини Віктором Орбаном!

І зважаючи на те, що Віктор Орбан займає антиукраїнську позицію, ця зустріч, на думку СБУ, могла б бути використана російськими спецслужбами й пропагандистами з власною метою.

Зокрема, для заклику до перемовин з Україною та демонстрації того, що Київ готовий схилятись до таких перемовин.

Легенда тріщить по швах

Але як тоді розцінювати те, що, перебуваючи з останнім візитом у Брюсселі, президент Зеленський сам запрошував прем’єра Угорщини Орбана відвідати Україну? Фото їхнього рукостискання облетіло чимало іноземних ЗМІ.

Однак ми не знаємо, чи насправді народний депутат України Петро Порошенко та прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан мали зустрічатись.

Але ми знаємо, що Порошенко отримав запрошення зі США виступити на форумі Міжнародного демократичного союзу, про що офіційно оприлюднено на сайті організації.

Однак саме скасування виїзду лідера опозиційної партії «ЄС» Порошенка з подальшим оприлюдненням кострубатих причин і їх обґрунтування вже може бути використано будь-якою пропагандою — як угорською, так і російською — з метою дискредитації України. Що саме по собі є ще одним ударом по репутації нашої держави.

Власне, офіційна угорська сторона відреагувала миттєво.

Член уряду Угорщини Золтан Ковач заявив: «У відповідь на заяву, опубліковану на сайті СБУ, зазначимо: Угорщина не бажає відігравати жодної ролі у внутрішньополітичній боротьбі президента Зеленського. Такі новини й такі політичні чистки — ще одне свідчення того, що Україна ще не готова до членства в Європейському Союзі».

Отже, зелені зі своїми регентами так дискредитують Україну, що й ворогів не потрібно.

Мова логіки, а не ірраціональні фантазії, запитує: про які такі перемовини чи схиляння до них може йтися, якщо сама російська федерація не хоче жодних перемовин з Україною? І президент путін націлений лише на багаторічну війну на виснаження нашої держави!

Звісно, наше завдання — протистояти цим планам. Чималою мірою і дипломатією.

Скажімо, міністр закордонних справ перед черговою поїздкою на засідання ООН повинен був не впадати в істерику, як панянка, мовляв, не поїду, бо там страшний лавров буде, а навпаки, — сказати щось на кшталт: «Добре, що там буде кремлівське чудовисько з мзс, привселюдно порву аргументами ту сумну коняку на фашистський хрест!».

Кроки помилок

Наступне важливе питання: чи повинні представники владних структур визначати, з ким зустрічатися тим чи іншим українським політикам? Адже апріорі завдання політика полягає у взаємодії з різноманітними впливовими персонажами.

Він зобов’язаний спілкуватись із різними людьми, шукати й знаходити в цих контактах найкраще для своєї країни. І в період цієї жорстокої війни влада й політики усіх партій мають дивитись в один бік.

Так, Орбан виступає з антиукраїнськими меседжами. Однак саме від Угорщини зараз залежить, як розвиватиметься ситуація з європейською та євроатлантичною інтеграцією України.

І Орбан має вплив на те, чи буде наша країна отримувати допомогу від Євросоюзу. Якщо її не буде, це стане серйозною проблемою на тлі відсутності підтримки від США.

До речі, важливо, щоб з американськими конгресменами також розмовляли представники різних політичних партій України, а не лише представники монобільшості.Адже в часи війни має значення лише спільна легітимність патріотичних сил. Тільки так ми маємо виглядати в очах тих, хто сьогодні хоче допомагати Україні.

Ми маємо визнати, що Петро Порошенко має талант дипломата.

І хоча в нас є чимало претензій і до нього, але, оцінюючи об’єктивно і з позицій безпеки держави: якби він виграв вибори вдруге, чи наважився б путін на повномасштабне вторгнення — ще те питання.

Від Віктора Орбана залежить не лише допомога від ЄС, а й те, чи буде винесено рішення саміту НАТО у Вашингтоні щодо України.

Тому, якщо є хоча б невеликий шанс знайти спільну мову з угорським прем’єр-міністром, треба було ним скористатись.

Водночас, нагадаємо, ми не знаємо, чи справді мала бути зустріч Порошенка та Орбана, чи ця історія повністю вигадана.

З іншого боку, якщо вважати, що таких домовленостей може досягати лише одна політична сила або лише один-два конкретні лідери і що Україна існує заради того, щоб такі успіхи були лише в них, тоді все ясно.

Це позиція незрілих людей. І якщо відмовляти всім, хто не працює на майбутні електоральні можливості правлячої партії або її сателітів, але має чималий переговірний потенціал, нічого доброго з цього не вийде.
Хоча, може, на те й розрахунок?

Який референдум?

Трохи раніше голова фракції партії «Слуга народу» Давид Арахамія сказав, що в Україні може бути референдум про завершення війни. Мовляв, будемо питати у співвітчизників.

Чому влада про це заговорила? Адже для того, щоб був якийсь референдум, потрібні відповідні рішення внаслідок переговорного процесу між Україною та росією.

Але поки що немає жодної ознаки того, що рф збирається закінчувати війну. Росія зацікавлена в багаторічній, тривалій війні на виснаження.

Тому, гадаємо, сьогодні росія може погодитися на перемовини лише за однієї прийнятної для неї умови — капітуляції України.

Тож доки не дозріють умови, що дозволять хоча б попередньо обговорювати можливості закінчення війни, про це навряд чи варто дискутувати і починати жити ще й ілюзорним референдумом.

Ми силою і самотужки ерефію переламати на ці перемовини не можемо. Нагадаємо, на росії приблизно мільйон військовослужбовців і два мільйони резерву. В України — близько 200 тисяч військових і 900 тисяч резерву.

Реальність така, що наразі одного лише військового вирішення питання війни не існує. Ми увесь час говоримо про мобілізацію, про необхідність збільшення потенціалу, про оборону.

Але це різні підходи до того, що має відбуватись далі. Бо навіть вихід української армії на кордони 1991 року не буде завершенням війни, якщо росія продовжуватиме намагатися знищити українську критичну інфраструктуру та населення ракетами й дронами.

Тому має бути пошук політичних рішень, а не лише військових. Адже жодні дії армії не можуть наблизити політичне рішення, якщо його в принципі не існує як платформи і якщо Україна не знайде зі своїми союзниками реальної платформи для політичного вирішення проблеми російсько-української війни.

Так, втрата контролю на майже 20% території України — це велика проблема, але вона менша, ніж втрата держави загалом, зникнення України з політичної мапи світу. Ось головна арифметика цієї війни. А не те, як завадити Порошенку відвідати Сполучені Штати, бо раптом він там затьмарить сонцесяйний образ Зеленського...

Ні, недаремно конгресмени США наполягають на виборах в Україні під час війни. У таких умовах війну потрібно віддати тим, хто вміє приймати рішення з управління нею і застосовувати стратегії, тактики, які не дозволять владіміру путіну відновити ініціативу.

Варто зосередитися на зброї, резервах, ВПК, а не рухатись одночасно у двох протилежних напрямках — перемоги та миру.

Люстерко The Economist

І ця заява Арахамії, й усі інші незрозумілі процеси у верхівці української влади відбуваються на тлі неприємного для президента Зеленського політичного сміття, що розлетілось з української хати по всьому світу завдяки британському журналу The Economist. А потім — теплої ванни, що її створило американське видання Politico.

Нагадаємо, The Economist опублікував гучне есе щодо ситуації на російсько-українській війні та необхідності змінити військово-технічний потенціал ЗСУ. Водночас цього разу йшлося і про серйозну політичну сварку, котра охопила офіційний Київ.

Маються на увазі не лише розбіжності між політиками, а й гризня на виживання, котру ініціювало оточення президента України Володимира Зеленського з головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним.

Буквально через декілька днів після того, коли градус нападок на Залужного дійшов до точки кипіння, американське видання Politico опублікувало міжнародний рейтинг провідних діячів у різних галузях та напрямках. Президент України Володимир Зеленський став у ньому «видатним лідером війни».

І, о диво! Тепер Зеленський об’їжджає фронт і закликає будувати міцні оборонні фортифікації.

Президент уже діє за планом Залужного й продовжує устами всіх безумних вигризати головнокомандувача ЗСУ.

Зеленський нарешті визнав, що контрнаступ не дав «бажаних результатів, але ми не опустимо руки й не здамося», та продовжує відстоювати перемогу як єдину стратегію виживання України.

Реальність прийшла до нього, і він повторює слова головкома. Можливо, розуміючи, що ситуація може бути й глибшою за патову.

У Politico були зрозумілі підстави віддати Зеленському першість й у категорії мрійників. Щоб ми могли краще оцінити його зв’язок з реальністю, видання другим номером назвало Навального, ув’язненого на термін царювання путіна і позбавленого будь-якої можливості впливати на політику росії.

Але головне сховано в категорії «руйнівники». Їх очолює голова центробанку рф ельвіра набіулліна, яка практично обнулила світові санкції й «утримує російську економіку на плаву». І жодного слова про путіна.

Бути на обгортках іноземних журналів, у міжнародних рейтингах, зважаючи на те, що влада політично витворяє усередині країни, це все ще аванс, що його видали прихильні до Києва західні партнери.

Ймовірно, щоб показати нашим ворогам, що Україна йде правильним курсом. Але водночас і заспокоїти вередливого нарцисичного «короля», котрому політичне люстерко показало, що він не один наймиліший.