Візантійський корінь московської тиранії. Провідні українські науковці й митці презентували «Диктаторів ХХ—ХХІ століть»

Московити ніколи не погодяться зі своєю непрестижною ідентичністю — монголо-татарським корінням — і постійно прагнутимуть притулитися до європейськості.

Власне, про ненависть московитів до українців та інших народів, котрі «заважають» їм жити, у контексті існування і проявів тиранії йшлося на презентації збірника «Диктатори ХХ—ХХІ століть: тоталітарні режими та наслідки для суспільства».

Захід проходив на інформаційному майданчику «Укрінформу».

Лідери думок про тиранію

Організаторами виступили  Національна академія правових наук України, Навчально-науковий інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національна асоціація дослідників Голодомору-геноциду українців, Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка.
    

Серед низки запрошених достойників, відомих в Україні учасників, більшість з яких є авторами книги, були: Микола Жулинський — доктор філологічних наук, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України; Семен Глузман — політв’язень, президент Асоціації психіатрів України; Володимир Сергійчук — доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка; Павло Мовчан — голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка; Ігор Зоц — головний редактор газети «Слово «Просвіти», член Національної спілки журналістів; Влади­слава Батиргареєва — директор Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса Національної академії правових наук України; Валерій Шепітько — академік Національної академії правових наук, завідувач кафедри криміналістики Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого; Юрій Бондар — ННІЖ КНУ ім. Т. Шевченка, доктор філософії; Олеся Стасюк — доктор історичних наук, голова Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців; Павло Смовж — журналіст, редактор Іванківської райгазети; Петро Чернега —  доктор історичних наук, професор, заступник голови Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду; Ганна Капустян — доктор історичних наук, професор Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського; Валерій Франчук — художник, член Спілки художників України; Владислав Дутчак — кандидат філологічних наук, представник Національної гвардії України, та інші.
    

Модерував захід доктор юридичних наук, професор Національної академії правових наук України Анатолій Колодій.
    

Ініціатором видання такого глибокого історико-юридичного дослідження «Диктатори ХХ—ХХІ століть: тоталітарні режими та наслідки для суспільства» є політв’язень, президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман.
    

В основу збірника лягли доопрацьовані авторами виступи, доповіді, статті учасників конференції — правників, істориків, журналістів, лікарів, слідчих, військових, які досліджують злочини, вчинені диктаторами XX—XXI століть, і розкривають причини та наслідки Голодомору-геноциду 1932—1933 рр. і геноциду українців 2022 р.
    

Матеріали конференції доповнено висновками комплексних судових експертиз.

Голодомору — 90

Тема обумовленості приходу до влади тиранів розкривалась здебільшого на основі досліджень Голодомору-геноциду українців. У цьому році ми вшановуємо 90-і роковини від часу Голодомору-геноциду українців.
    

«Що спільного між геноцидом, тоталітаризмом, диктаторством? Спільний смисловий корінь. Адже будь-який геноцид починається з паростків тоталітаризму. І зараз російська федерація чинить геноцид українського народу», — зазначила Владислава Батиргареєва.
    

Чимало з виступаючих піддали критиці оприлюднені фальшиві дані щодо применшення кількості жертв Голодомору — до 3,5 мільйона осіб проти понад 10 мільйонів жертв, котрі підтвер­джують вітчизняні й іноземні дослі­дження.

Зокрема, доктор історичних наук Володимир Сергійчук зазначив, що значно применшене число загиблих від Голодомору українців — 3,5 мільйона осіб — це та цифра, котру свого часу для розмиття великих втрат України від рук москви спускав для оприлюднення ЦК Компартії.
    

Академік Валерій Шепітько сказав, що застосування сучасних наукових даних та проведення судових експертиз дозволило встановити, що в 1932-1933 роках було знищено 10,5 мільйонів українців, визначити масштаби, загибелі певних груп населення, причин настання смерті, матеріальних збитків, створення тяжких життєвих умов, скорочення дітонародження тощо. Встановлення історичної правди є кроком до відновлення справедливості.
    

Загалом учасники зібрання зійшлися на думці, що презентоване видання дуже потужне, це — блискуча праця, й вона необхідна не лише сучасникам, а й нащадкам, а тому є потреба в наступних подібних виданнях.
    

«Цю роботу потрібно продовжувати, постійно документувати. Ця робота важлива для всіх поколінь. Особливо для майбутніх, котрі повинні знати все те, що ми бачили та пережили», — зазначив редактор іванківської райгазети Павло Смовж.
    

Кандидат філологічних наук, представник Національної гвардії України Владислав Дутчак розвинув думку журналіста. Він сказав, що потреба в продовженні цієї роботи зумовлена ще й тим, що диктатори залишаються і чинять злочини, не менші, ніж чинили їхні попередники. Розмиття кількості жертв Голодомору розпочалося у період президента-втікача януковича.
    

Нацгвардієць також зазначив: «Військові запитують, чому 100 років тому маленька Фінляндія змогла вистояти проти московії, а Україна — ні. Але сьогодні ми, суспільство й наша держава, зробили висновки, винесли уроки — й наразі українська армія робить усе, щоб такого більше ніколи не повторилось на нашій українській землі».

За брехню про Голодомор — за ґрати!

Офіцер Національної гвардії, доктор історичних наук, професор Костянтин Колесников переконаний: щоб здобути перемогу на фронті, потрібно перемогти ворога у свідомості.
    

«Голодомор став формою помсти українцям, котрі, за моїми спостереженнями, перестали серйозно опиратись натиску москви з 1922 року, — зазначив Колесников. — А щодо маніпуляцій довкола кількості замордованих голодом, то я пропоную звернутись до парламенту, аби народні депутати ухвалили закон про кримінальну відповідальність за зменшення, нівелювання чи розмивання числа жертв Голодомору в Україні».
    

Кандидат соціальних наук, член бригади «Азов» Нацгвардії України Володимир Вернигора слушно зауважив, що проблему Голодомору необхідно вирішувати в контексті стратегічних комунікацій.
    

«Це потрібно робити без серця, прагматично, стратегічними комунікаціями вирішувати цю проблему на трьох рівнях. Це — формування стратегічного наративу щодо нашого ідентитету з включенням туди теми Голодомору, це по-перше. Формування наративу з точки зору міжнародної системи. Тобто виписати те, як Україна має поводитися в міжнародній системі. Це може бути й через НАТО, бо Альянс — не лише військова, а й політична організація. Це по-друге. І по-третє, необхідно формувати стратегічний наратив щодо політики. Й коли ми все це системно пов’яжемо, ця наша історія резонуватиме в міжнародній спільноті. Тоді світ це краще зрозуміє. Інакше ми будемо варитися у своєму академічному колі, називатимемо абсолютно правильні цифри, розповідатимемо про правильні методи підрахунків, наводитимемо реальні факти, але так нічого й не досягнемо в контексті сприйняття і участі світового співтовариства в нашій темі. І, навпаки, за умови виконання цих трьох пунктів ми отримаємо від міжнародної спільноти ті участь і реакцію, які нам необхідні».

Московія візантійська

На запитання «України молодої» про природу, закономірність диктатури та тиранії як явища голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, письменник Павло Мовчан сказав: «Ця тема дійсно потребує поглиблення. Її змістове розкриття веде нас у глибину часу. На презентації було названо декілька історичних фактів. Додам, свого часу я зробив фільм, який стосується сьогоднішнього ідеологічного стану росії.

Він називається «Пекельні обійми» і розкриває сам термін «рашизм», що за своєю суттю значно глибший і старший, ніж стверджують наші декотрі науковці й дипломати. Той, хто сформулював сентенцію «Москва — третій Рим! Іншому не бувать!», — це чернець із псковського монастиря, який, коли висватали у московське «князіще» для царя Івана ІІІ другу дружину, візантійку Софію Палеолог, обґрунтував перейняття естафети від Візантії до москви.

І він обґрунтував і віддав це обґрунтування Івану ІІІ, той — Івану ІV, а цей уже зробив росію такою, якою вона є сьогодні. Й саме звідти йде генеза всіх принципів. А ми кажемо: лише Сталін, Ленін винні. Ні, коріння московської тиранії — значно глибше.
    

Ці всі персони переймали формулу імперії, яка була сформована за ініціативи українця — богослова, письменника, філософа, математика Феофана Прокоповича. Це він запропонував їм таку формулу й подарував «росію» замість «московії».

Носії християнства великою мірою причетні до формули, яка сьогодні нас гнобить. Вони, як за часів Феофана Прокоповича, перетворили окрему духовну інституцію — церкву — на державний інструмент. І він зі свого боку зробив дуже багато біди в сьогоднішній Україні.

Але, як я вже сказав, він має попередні витоки. І єдиний спосіб позбутися цього тирана — розчленувати. Інакше ніяк. Бо оце московське чудовисько стало знаком, месійністю, на цьому була побудована вся російська філософія, спершу панславістична, а потім — із претензією на світове панування та вплив.
    

І московити сьогодні «рятують» світ від демократії, лібералізму, незважаючи на те, що вони нищили самих себе.
    

Проте ця ідеологема дуже живуча. Чому вони не розлучаються із сатаною? Він «стоїть твердо на грудях» у Леніна. Який досі лежить у мавзолеї. Вони перетворили цю постать зла, що на грудях у пролетарського вождя, яка вкоротила йому віку, на сакральність. На обожнювання».