Проти зла — поколіннями. У Музеї шістдесятництва в Києві показують виставку «Герої — діти героїв», фото

У Музеї шістдесятництва в Києві показують виставку «Герої — діти героїв», в якій розповідають про учасників українського руху опору проти радянського тоталітаризму 1970-х—1980-х років та їхніх дітей — так само дуже неординарних особистостей, які під час повномасштабної війни 2022—2023 років героїчно стали на захист України і віддали свої життя в боротьбі за кожного з нас.

Тож у строю борців Володимир Мармус — Василь Мармус, Петро Вітів — Володимир Вітів, Богдан Чорномаз — Роман Чорномаз, Андрій Мороз — Юрій Мороз, Микола Матусевич — Володимир Герасим, Станіслав Чернілевський — Ілля Чернілевський.

Про захід і щемливі історії полеглих воїнів, дітей шістдесятників, люб’язно погодилася розповісти «УМ» завідувачка Музею шістдесятництва Олена Лодзинська.

Усі хлопці — добровольці. Ба більше, двоє з них мали інвалідність — це Роман Чорномаз і Юрій Мороз, які, незважаючи на групу, пішли на фронт захищати Україну.

З Юрієм Морозом, який учився на священника за кордоном, трапилась біда: впав із дерева на паркановий стержень і пошкодив хребет, і згодом постійно був змушений носити корсет.

Незважаючи на це, Юрій правдами й неправдами таки вирвався на війну, воював, носячи під «броніком» бандаж, поки не загинув на Донбасі.

Романа Чорномаза також не брав жоден військкомат, але він усе ж через батальйон «Свобода» визначився, що буде снайпером. У цивільному житті він уміло тримав кінокамеру, працював фотокореспондентом у багатьох медіа.

У Романа Чорномаза прадід був священником, якого переслідували совєти; дід був бійцем УПА; батько — відомий шістдесятник, який був арештований та отримав трирічний термін за два дні до весілля, але наречена на знак протесту не відмінила «святкування» і згодом у таборі-тюрмі домоглася розпису з Богданом. Після ув’язнення активно вдвох включилися в загальний рух спротиву режиму.

Коли у травні цього року загинув їхній син Роман, мама написала: «Не плач, стара мати, — син героєм став, він за Україну голову поклав!».

Мама — залізна людина, зараз міцно тримається й усім говорить: «Неважливо, як у нас у сім’ї, ми би все одно всі загинули, якби їх не зупинили, а головне — щоб Україна вистояла!».

Особлива історія й талановитого поета, барда Іллі Чернілевського. Є свідчення по­братимів про те, як він загинув у бою. Але забрати воїна немає жодної можливості.

Його батько, Станіслав Чернілевський, — відомиий культурний діяч, який свого часу долучався до організації й перевезення з росії тіл загиблих у радянських тюрмах Василя Стуса, Юрія Литвина й Олекси Тихого.

На зібранні в день відкриття виставки кінорежисер і сценарист розповів, що син із раннього дитинства писав вірші та мав хист до співу. У підлітковому віці почав мріяти про кар’єру музиканта, сам опанував гру на гітарі та піаніно. Ілля — автор збірки поезії та понад 50 пісень, які сам і виконував, працював як перекладач, зокрема, пісень для дубляжу кіно й анімаційних фільмів.
 

Після повномасштабного вторгнення добровільно вступив до складу Тероборони Києва, а 8 березня — до лав ЗСУ, не маючи бойового досвіду. Служив у складі 110-ї бригади.

7 травня 2022 року в районі Кам’янки Донецької області о 5.47 ранку Ілля востаннє був на зв’язку з рідними, а о 6-й почалася атака ворога. Вдарили рашисти саме з того краю, де були Ілля з Іваном Петренком. Якийсь час рація працювала — Ілля кричав: «Сильно обстрілюють, не можу підняти голову!». Десь о 10.20 ранку прилетіла міна — Іван з Іллею загинули. Миттєво…

Виховали справжніх синів-патріотів і Володимир Мармус та Петро Вітів — члени росохатської групи. Так, Василь Мармус — талановитий хлопець, грав на багатьох інструментах, зіграв роль енкаведиста в національному неігровому фільмі про УПА «Марія». Змалку готувався бути захисником, закінчив Івано-Франківський військовий ліцей.

Варто зауважити, що Микола Матусевич своїх дітей не має, Володимир Герасим — його названий син.

«Дякуємо нашим партнерам — Національній спілці журналістів України, авторці канала «Обличчя незалежності» Дарії Гірній та сім’ям героїв за допомогу в підготовці цієї виставки й наданні фронтових фотографій хлопців», — резюмувала завідувачка Музею шістдесятництва Олена Лодзинська.