Окупація мозку: як рашисти на захоплених територіях намагаються «зліпити» з українців росіян

Болючу статистику озвучив днями начальник Куп’янської міської військової адміністрації Андрій Беседін. До повномасштабного вторгнення у місцевій раді було 187 депутатів.

Прихильність виборців вони завойовували під різними гаслами, які навряд чи видавали їхню потаємну любов до росії.

Але тільки-но сюди ступив чобіт окупанта, фактично вся ця братія кинулася наввипередки прислужувати ворогу.

«На Куп’янській громаді лишилася чорна пляма, оскільки її не окупували, а фактично здали, — каже пан Беседін. — Тобто здала влада, яку обирали люди на демократичних виборах. Колаборанти буквально показали загарбникам зручні напрямки руху».

А згодом стали головними провідниками рашистської пропаганди, переконуючи земляків у тому, що альтернативи росії не було, немає і не буде.

«Після звільнення району всі вони кудись зникли, тому довелося заново створювати владну вертикаль, — каже пан Андрій. — Не співпрацювали з окупантами лише 5 депутатів, які зараз допомагають нам налагодити нормальне життя».

Дешевий ілюзіон

У розпал окупації Харківщини рашистські пропагандисти підготували і зняли серію роликів, де молодь руйнує українську державну символіку, аби замінити її на російську. У Куп’янську цю роль зіграв з товаришем 18-річний студент місцевого медичного коледжу Ілля Гаманін.

Акція явно була організована дорослими, оскільки парубки, аби збити ліпнину з гербом України, піднялися під дах Будинку культури не драбиною, а за допомогою автомобіля з краном. У тому ж сюжеті подружки вандалів скинули вниз зірваний синьо-жовтий прапор.

«Молодь Харківської області нещадно трощить символ нацистської України, оскільки більше не бажає бачити його у себе в місті», — прокоментувала сюжет блогерка, яка зняла подію на відео і поширила її в соціальних мережах.

Пізніше з’ясувалося, що Ілля почав виступати рашистською зіркою ще раніше. В інстаграмі, наприклад, він розмістив фото, де «героїчно» знищує ножицями український паспорт.

«Пішли, треба різати укропів», — написав він, додавши при цьому, що таке заняття дуже небезпечне. Свій страх «герой» сповна видав і через дрібні деталі, оскільки мужньо оголив торс, але боязливо сховав обличчя в балаклаві.

У головах подібних тінейджерів пропагандистський мотлох з’являється невипадково. Як правило, його появі сприяють близькі дорослі. Причому нерідко трапляються дивовижні парадокси.

Батько Іллі — Сергій Гаманін — до гарячої фази війни служив (на хвилиночку!) начальником відділу фінансів військової частини, яка дислокувалася у Куп’янську, а також обіймав посаду завідувача господарством у місцевому інклюзивно-ресурсному центрі.

Посади чолов’яга обіймав, мабуть, досить хлібні, оскільки, за словами очевидців, щедро балував коштами та різними послугами коледж, де навчався його син.

Цією допомогою татусь намагався залагодити «шкільні» проблеми майбутньої зірки рашистського телебачення, бо хлопець полюбляв спиртне та наркотики і нерідко хизувався перед однолітками газовими балончиками, ножами і кийками.

Рашистська пропагандистка коментує відео, де тінейджери збивають герб України.
Фото KHARKIV TODAY.

До речі, Сергій Гаманін брав активну участь в останніх виборах до міської ради, але програв перегони. Отож коли до Куп’янська зайшли рашисти, добровільно пішов до них на службу, аби задовольнити свої владні амбіції.

Схоже, яблучко покотилося за яблунькою і хутко очолило молодіжне крило місцевих запроданців під назвою «Час перших». Ці піонери взяли на себе місію «доносити молоді правдиву історію», переконувати ровесників у тому, що вони «росіянє», а також обіцяли «пропагувати здоровий спосіб життя».

Образ Гаманіна-молодшого для цієї місії підходить ідеально, бо у «русскомірской» реальності все перевернуто догори дригом. Тобто показовим борцем з наркоманією може бути лише наркоман, а гонителем міфічних фашистів — показовий нацист.

Управління страхом

Рашисти називають себе визволителями і люблять прикидатися в телевізорі голубами миру. Насправді ж у зримій, а не вигаданій реальності проводять на окупованих територіях класичний геноцид.

Харків’янка Яна, яка перед війною приїхала до Куп’янська, аби провідати батьків чоловіка, розповіла «Слобідському краю», без перебільшення, жахливу історію. Каже, що невелика група місцевих жителів зустріла рашистів у місті проукраїнським мітингом.

Організатора одразу ж викрали, а в учасників антиросійського заходу провели обшуки. Кацапи також змушували людей здавати учасників АТО і патріотів до катівень, де на них чекали муки та неминуча розправа.

За словами жінки, окупанти одразу ж влаштували повну інформаційну ізоляцію, вимкнувши інтернет та електроенергію. «Правду» можна було почути лише по російських каналах і завдяки радіо «Харків Z».

«Людей переконували, що Україна капітулювала, — пригадує Яна. — Казали, що Куп’янськ — частина росії і що лише російська влада та військові зацікавлені в допомозі місцевому населенню. Мовляв, це Україна розбомбила свої ж міста, а росіяни їх не кинуть. І дехто з місцевих у це дійсно вірив. Навіть ті, хто ще на початку війни підтримував Україну. Нам пощастило, бо у нас деякий час працювало супутникове телебачення. Ми дивилися українські новини і мали розуміння, що відбувається насправді».

Тактику повної інформаційної ізоляції рашисти застосовують на всіх окупованих територіях. У південних регіонах, наприклад, людям промивають мізки телеканали «Крим-24», «Херсон-24», «Заріжжя-24».

Там запевняють, що вороття назад в українців немає. Мовляв, в очах жителів вільних регіонів мешканці ТОТ заплямували себе назавжди, тому після приходу ЗСУ всіх звинуватять у колабораціонізмі, кинуть до в’язниці, а то й розстріляють.

Водночас чоловіків, що отримали паспорти з двоголовою куркою, одразу ж поженуть на фронт. Відверте шмагання батогом тут певною мірою компенсується і солодким пряником.

У Маріуполі, наприклад, рашистські ресурси не втомлюються хвалити місцевих жителів, які продовжують скніти у зруйнованих будинках, не покидаючи рідні квартали. Їх називають справжніми патріотами міста, що заслуговують на окрему нагороду.

Отримати альтернативні новини на окупованих територіях неможливо в принципі, оскільки, за даними Громадської мережі ОПОРА, вже у березні минулого року москалі заблокували доступ до 979 українських онлайн-ресурсів і 10 сайтів органів державної влади.

Ця робота тривала до повної інформаційної ізоляції загарбаних територій. Натомість агресори швидко організували заміну у формі 1 тис. 45 активних сторінок «ВКонтактє» та 645 телеграм-каналів, які обслуговують і досі саме ідею окупації.

Доброта навиворіт

За словами Яни, ціни в магазинах Куп’янська швидко зросли у три, а то й чотири рази. Втім навіть цей товар придбати було дуже складно, через відсутність доступу до банківських автоматів.

По готівку треба було їхати до населених пунктів окупованої Луганщини або купувати її у підприємливих ділків за високий відсоток.

Пізніше з’ясувалося, що ця ситуація була створена навмисно для того, аби люди шикувалися до пунктів роздачі гуманітарної допомоги. Черги фільмували приїжджі пропагандисти, щоб показати у російських новинах під вивіскою неймовірної турботи окупантів про місцеве населення.

«Черги були дуже великі, — пригадує Яна. — Спочатку стояли, щоб записатися на отримання, а потім — щоб отримати. Очікування супроводжувалося розповідями, що Україна кинула Куп’янськ напризволяще, що ніхто й не думає евакуювати населення чи хоча б забезпечити людей необхідним. Людям намагалися показати, що вони потрібні лише росії, і це все знімало телебачення. Вони навмисне створювали такі черги, аби показати картинку, а насправді населення йшло через безвихідь, адже багато людей приїздило з інших сусідніх міст».

Рашисти також постійно намагалися покращити свою катастрофічну демографію за рахунок українців. Для цього вони постійно переконували місцевих жителів у тому, що треба негайно виїжджати на росію.

Мовляв, сюди можуть зайти солдати НАТО й знищити геть-чисто все, включно з людьми. Вочевидь ці страшилки виявилися настільки переконливими, що жителі ТОТ почали масово тікати до мордору.

Були й ті, хто не піддався зомбуванню і попри все прагнув виїхати до вільних населених пунктів України. Але їм рашисти не давали «зелених коридорів», накриваючи вогнем автівки тих, хто все ж таки йшов на ризик. Повернутися додому наразі складно і тим, й іншим, адже території, які орки покинули під тиском ЗСУ, тепер вони ж нещадно обстрілюють.

Найцікавіше ж те, що серед жителів Куп’янської громади, які після деокупації нікуди не виїхали, є чимало так званих «ждунів». Вони регулярно ходять отримувати українську гуманітарну допомогу, але продовжують чекати повернення «русскіх асвабадітєлєй».

Цей феномен фахівці називають ефектом підготовленого ґрунту, коли пропаганда легко приживається серед населення, яке вже знайоме зі схожими наративами. Їхні мізки навряд чи колись стануть на місце навіть після того, як вимкнеться московський зомбоящик.

«Схильні до впливу пропаганди, на жаль, були інфіковані цим ще до повномасштабної війни, — повідомив УНІАН політолог Максим Ялі. — Це саме ті люди, які роками голосували за Партію регіонів, потім ОПЗЖ, а згодом за партію Шарія. Тож пропаганда небезпечна ще й тим, що вони й надалі ходитимуть на вибори. І знову голосуватимуть за умовних медведчуків».

І все ж, хоч яку б маячню вигадували умовні скабєєви для зомбування українців, їхнім фантазіям вірили далеко не всі жителі окупованих територій.

На думку аналітика Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Ірини Суботи, російська пропаганда не спрацювала так, як, імовірно, була задумана. Сталося так тому, що інформаційна картинка московії та України, як і всього демократичного світу, дуже відчутно відрізняється.

«Такий споживач одразу відчуває фальш та відштовхує те, що йому не резонує, не відповідає світогляду, який уже був сформований раніше, — вважає експертка, — росія, пішовши шляхом зміни картинки світу на тимчасово окупованих територіях, так би мовити, за один день, не отримала бажаного ефекту».