Криза, вогонь ворожнечі між Україною і Польщею розгорівся так стрімко й цілеспрямовано, що видається абсолютно спланованим.
Ми, відстежуючи конспірологічну складову нових форматів у світі, переконуємося, що й ці сліди ведуть до залаштункової наддержавної структури, котра й ініціює, і заправляє глобальними процесами для лише собі вигідного розподілу світу та його благ.
Серед їхніх інструментів історичні реалії, паралелі та вкорінені закономірності протистоянь і кривавих битв за свободу, як-от постійні посягання на наше життя злодійкуватої, заздрісної московії з моменту її заявки на болотах про своє існування.
І російсько-українська війна створює привабливу перспективу для різновекторних світових гравців-глобалістів.
Певні частини їхніх планів час від часу видаються на-гора для ознайомлення з ними «пішок» (такими вони нас вважають), можливо, аби перевірити реакцію та продумати, як реагувати на неї.
От і в 2010—2013 роках гуляла тема поділу України з новим варіантом карти Європи. На ній, окрім московитів, наші землі прихопили Польща та Угорщина. Там же був вмальований і новий Єрусалим.
Україною, за цим планом, залишались Вінницька, Черкаська та частина Кіровоградської і Хмельницької областей. Тобто чорноземні степи Поділля в межах кордону, за яким пролягло колись Дике Поле.
Реакція українців була вкрай негативною. Вони обзивали ці плани божевільними та іншими лайливими, усім відомими словами.
Тому, з огляду на нові шокуючі нас події, різку зміну поведінки Польщі — різкий конфлікт між Україною і Польщею виглядає як втілення зазначеного плану.
Бо інакше чому країна, котру з перших днів повномасштабного вторгнення ми вважали рідною сестрою, почала так різко, на радість москві й путіну, нас топити?
Та ще й устами свого президента Анджея Дуди називати «потопельницею» і «бити веслом по голові?»
«Що, синку, допомогли тобі твої ляхи?»
Водночас виникає запитання, а чи не означає це, що, на думку глобалістів, ми вже пройшли екватор війни, й не африкансько-зерновий.
Бо, здається, про «бідні» країни Африки, котрі через дії Польщі так і не отримали української сільгосппродукції, вже майже забули. А завдання щодо кошмарення України та українців виконано, тому можна й далі різати по-живому. Ділити...
То що ж може бути запрограмовано в пунктах імовірного сценарію глобалістів?
Незабаром, 15 жовтня, — вибори в Польщі. У 2024 році — вибори в Америці, й Україну в період війни також штовхають до виборів. Усе почалося із зернового скандалу.
Якраз відомо, 15 вересня сплив термін дії обмежувальних заходів, запроваджених у травні Єврокомісією щодо українського агроімпорту.
На цей крок у Брюсселі пішли, аби стабілізувати сільськогосподарські ринки Польщі, Угорщини, Румунії, Словаччини та Болгарії, що зіткнулися з напливом української агропродукції.
Після рішення Єврокомісії не продовжувати ембарго на імпорт української агропродукції Польща, Угорщина та Словаччина оголосили про односторонні обмеження.
І в умовах російської морської блокади України та загрози припинення експорту українського зерна до традиційних ринків збуту, зокрема країн Африки, ЄС скасував усі тарифи і квоти на ввезення українського зерна, щоб воно могло йти транзитом через Європу в інші регіони світу.
Головним наземним перевалочним хабом для транзиту українського зерна у треті країни виступила Польща. Але на практиці замість реекспорту до країн Африки зернові трейдери Польщі, Румунії, Болгарії, Угорщини та Словаччини почали самі скуповувати дешеве українське зерно, що призвело до суттєвого зниження ціни на цей товар і викликало протести місцевих фермерів.
Проте є ще один нюанс. Польська правляча консервативна партія «Право і справедливість» (ПіС) спирається на виборців з-поміж фермерів. Відтік навіть частини їхніх голосів може призвести до поразки на виборах до сейму.
Цікаво, невже польська влада не знала, що їхні зернотрейдери скуповують зерно, призначене для Африки? Як вони могли купувати українське зерно, вже законтрактоване країнами Африки? А якщо воно не було законтрактоване, то хто в цьому винен?
Замість визнати свою помилку «Право і справедливість» вимагає подальшої заборони імпорту та транзиту українських сільгосппродуктів.
Водночас лукавлять і польські фермери. Окрім морального аспекту, є ще й матеріальний. І він полягає в тому, що європейські агровиробники отримують від ЄС щедрі дотації. Навесні поточного року йшлося про 100 млн євро як уже другого пакета допомоги для європейських країн.
Раніше Єврокомісія виділила 56 млн євро, з яких Польща отримала 30 млн євро, Болгарія — близько 17 млн євро, а Румунія — 10 млн євро.
Повний ПіС...
За цим посипалось усе. У риториці польських очільників з’явилась тема біженців з України. Мовляв, з наступного року все скорочуємо, припиняємо й узагалі — нахіба ви нам тут здалися...
Це тішить слух молодих польських жінок, котрі невдоволені таким напливом українок і є електоральним полем партії «Конфедерація», яка виступає проти підтримки України. До речі, чимала частина польських фермерів також є прихильниками цієї партії.
20 вересня Верховна контрольна палата Польщі нібито провела розслідування щодо імпорту українського зерна і заявила про виявлення шкідливих речовин у продукції з України. То не їжте! Навіщо ж ви скупили те, що мало йти до Африки?
Далі депутати польського сейму виставили рахунки Україні за підтримку її в такій кривавій війні проти, як ми вважали, нашого спільного ворога. Благородно!
Окрім цього, в Польщі активно обговорюються викриття 2011 року. План захисту Посполитої, за яким, у разі російської агресії, польські війська мали відійти за Віслу. А столиця Варшава стала б прикордонним містом. Тодішня польська армія не була такою потужною, як сьогодні.
Як кажуть польські політики, план робили не з мрій, а з реалій.
Україна там, до речі, не на боці Польщі. Зрозуміло, бо в той час президентом у нас був путінський гастролер янукович.
Це був план уряду Туска, котрий наразі очолює опозиційну до ПіС партію «Громадянська платформа». Спікери «Права й справедливості» звинувачують його в намірах 12-річної давнини здати країну.
Отже, чимало експертів пояснюють усі ці незрозумілі для здорового глузду криві наїзди на нас польських спікерів саме передвиборчою кампанією правлячої партії Польщі.
Мовляв, вона зараз змушена вдаватися до такої риторики, котра переключить увагу виборців. Бо до численних корупційних скандалів додався такий, що дуже суттєво підриває довіру виборців до ПІС.
Ця партія прийшла до влади на антиеміграційній риториці, коли Європа потерпала від біженців із Сирії. Зараз вилізло шило з польського мішка, мовляв, за змовою з вищим керівництвом країни сотням тисяч нелегальних емігрантів з Азії за грубі гроші видавались польські візи.
Це набрало таких масштабів, що США змушені були офіційно звернути увагу польського уряду на гігантський потік еміграції, який через Польщу прямував до Америки. І тепер правляча партія Польщі намагається утримати свого виборця, ховаючи власні проблеми за антиукраїнською риторикою.
Однак пазли не складаються. Чомусь непереконливі ці причини політичної конкуренції і не дають вони остаточної відповіді на запитання: все-таки, чому тема здачі території Польщі оприлюднена саме сьогодні?
Невже не було раніше гострих політично-конкурентних ситуацій? І кому насправді адресоване оприлюднення плану ймовірного нападу рф — партійним конкурентам чи секті глобалістів — як демонстрація, що Варшава готова до поглинання частини України?
Підкріплюють ці підозри нинішні заяви прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького, мовляв, вони вже не будуть давати нам зброї — самим треба.
Польська пастка?
Зустріч президентів України й Польщі, що мала відбутись минулого тижня у кулуарах Генеральної Асамблеї ООН, скасували.
Президент Польщі Анджей Дуда назвав Україну «потопельницею», котра затягне на дно того, хто їй допомагатиме.
У Польщі починають говорити, що підтримка українців польським суспільством знижується.
Україна вдячна полякам за підтримку, але наразі вона вже виглядає як пастка для нас.
І якщо вся причина у виборах, то чому вже 22 вересня польські чиновники стурбувалися, що ми відмовляємося в них купувати яблука, цибулю та іншу сільгосппродукцію, котра й у нас, слава Богу, вродила, й почали дещо пом’якшувати свою риторику?
Проте є у цих нападках на Україну акценти, котрі ми не можемо спростувати. Їх озвучив міністр оборони Польщі Маріуш Блащак. Він заявив, що зернова суперечка з Україною стосується інтересів українських олігархів, які хотіли б продавати зерно на польській території, а Польща керується інтересами польських фермерів.
Може, й так. Адже, як стверджує низка експертів, усі найбільші українські виробники зерна перебувають в офшорах і нічого не платять у бюджет. Тому що в нас нульове експортне мито на зерно і зернотрейдери експортують його через фірми-прокладки, які не платять податки.
Отже, українці нічого не мають із того зерна, крім рабської копійчаної зарплати на сільгосппідприємствах. До речі, тому воно й виходить дешевим, бо аграрні рабовласники й податки не платять, і зарплати виплачують мізерні. Однак ціна хліба в нас росте як на дріжджах...
Тобто простежується вина обох сторін. Звідси нові запитання: кого захищає президент Зеленський? Інтереси офшорних зернотрейдерів? Їхня провина — в тому, що він посварився з Польщею?
І... цей конфлікт також лягає у канву задуму глобалістів?
Немає впевненості, що після всіх образливих пасажів українсько-польські взаємини зможуть бути такі ж теплі. Принаймні не зараз. Або вони нам просто видавались теплі...
Наразі можна стверджувати лише одне: Україна — не потопельниця! І Україна, на відміну від Польщі, не буде падати раніше пострілу (як збиралася Посполита за планом 2011 року), і в цьому вже переконався увесь світ.