У Харкові чиновники не видають мешканцям зруйнованої рашистами Північної Салтівки довідки про стан житла

Харківський район Північна Салтівка кацапи обстрілювали з особливою жорстокістю і з усієї наявної зброї, тому тут немає багатоповерхівок, куди б не прилетіло бодай щось руйнівне і смертоносне.

Запустити повноцінне життя на крайніх від кільцевої дороги вулицях комунальники не можуть і досі, тому будинки-примари вдруге зимуватимуть без вікон і з пробитими стінами.

Що від цього житла залишиться після чергових морозів, хуртовин і крижаних дощів — фахівці прогнозувати не беруться.

Але харківські чиновники й далі годують зневірених безхатьків байками про те, що запліснявілі крихкі руїни вони колись обов’язково відремонтують.

Повний намет відчаю

Біля розбитого будинку по вулиці Наталії Ужвій, 78 фактично все літо стояв намет із написом «Ми хочемо жити вдома». У ньому мешкала Світлана Орєхова разом із чоловіком та сином.

Родина тривалий час винаймала житло, але потім переселилася до рідного під’їзду. Свій відчайдушний крок жінка пояснює не лише втомою від поневіряння по чужих кутках, а й бажанням нагадати місцевій владі про біди таких містян, як вона сама.

Із пожитків у наметі — ковдра, простирадло і подушка. Це все, що лишилося сухим після того, як залило їхню квартиру дощем. Помешкання сусідів зверху наразі вже ремонтують, а цій родині поки що ніхто нічого не обіцяє.

«Над нами вигоріло геть усе — від четвертого до дев’ятого поверху. Усі стояки, — розповіла «Суспільному» пані Світлана. — Ми спілкувалися з будівельниками. Вони прямо кажуть, що проведений ними ремонт не дає нам жодних гарантій. Тобто вони щось зроблять, а стіни пізніше можуть скластися просто на нас. Дуже страшно. Постійно щось сиплеться зі стелі. Приберу, а наступного дня знову лежить пилюка на палець завтовшки».

У сюжеті також показали скромний обід людей, яких об’єднала війна. Хтось приніс апельсин, хтось помідор, ще хтось м’ясо і хліб. Воду беруть у крані, який вивели на вулицю з підвалу.

Гуртуються разом, аби відчути бодай якусь підтримку. А ще бояться зими, яка для салтівських безхатьків буде вже другою. Найбільше ж їх лякає невідомість, оскільки у мерії й досі не обіцяють нічого конкретного.

«Ми постійно подаємо проєктні рішення, підкріплені експертними звітами, — повідомив «5 каналу» директор департаменту ЖКГ Євген Пасенов. — Тобто це готова проєктно-кошторисна документація. І надалі, як місто Харків, ми подаємо, подаємо, подаємо, розраховуючи на те, аби руйнування і кошти, які виділяє держава у формі субвенції, були співставними. Але поки що ситуація далека від реальності».

Харків уже отримав з бюджету на відбудову 1 мільярд 364 мільйони гривень. Чиновники кажуть, що цих грошей вистачило лише на відновлення 15 будинків, 40 шкіл, дитсадочка та лікарні. Фінансові ж потреби в рази більші.

У мерії вже підрахували понесені збитки і запевняють, що для відбудови проблемної інфраструктури місту потрібно щонайменше 9,5 мільярда доларів.

І це ще дуже приблизні підрахунки. Особливо дорого коштує ремонт розбитих підземних комунікацій, оскільки йдеться про затратні приховані дефекти. Саме тому, за словами мера Ігоря Терехова, місто розраховує на багатовекторне фінансування, включно з коштами Світового банку і ЄБРР.

У свою чергу прем’єр-міністр Денис Шмигаль повідомив, що для відновлення дев’яти регіонів, які постраждали від обстрілів, держава виділила цього року 16 мільярдів 369 мільйонів гривень. Найбільшу суму — 2,5 мільярда — отримала Харківська область. Але урядовці незадоволені тим, як місцеві чиновники освоюють надані кошти.

«Увесь цей ресурс виділяється не просто так, а під конкретні проєкти та завдання, які стосуються критичної інфраструктури, соціальної сфери, підготовки до зими, відновлення життя у громадах, — прокоментував ситуацію він.

— Утім, на жаль, на місцях використання цих коштів відбувається занадто повільно. Сьогодні ми провели нараду з керівниками обласних військових адміністрацій, розглянули проблемні питання, з’ясували, що саме не дозволяє нам рухатися швидше. Вже на наступне засідання уряду очікую від Міністерства інфраструктури та Агентства з відновлення на проєкти рішень, які дозволять пришвидшити процес».

Припустімо, кошти є. Що далі?

У Харкові на сьогодні зруйновано або пошкоджено понад 5 тисяч будинків, чимало лікарень, половина шкіл та садочків. Минулого року, за словами Ігоря Терехова, змогли відновити дві сотні будівель, але цього літа ударні темпи пішли на спад. У результаті жителі тієї ж Північної Салтівки не лише не можуть повернутися до своїх квартир, а й отримати довідку про теперішній статус свого житла.

Скажімо, якби чиновники в мерії визнали той чи інший будинок зруйнованим, то люди могли б подати документи на отримання сертифікату і самі вирішували б житлові проблеми. Але у такому праві їм відмовляють.

«Хоч скільки б хто писав звернень, ніяких відповідей немає взагалі, — повідомила «5 каналу» мешканка цього мікрорайону Дар’я Караченцева. — Мовляв, планується за належного фінансування. Буде створено проєктну документацію. А коли?».

Бажання чиновників саме відремонтувати, а не знести вкрай пошкоджені багатоповерхівки, викликає занепокоєння не лише у власників квартир, а й у багатьох фахівців будівельної галузі. Їх дивує той факт, що в мерії не виносять на загальне обговорення альтернативні варіанти. А вони справді є.

За словами архітекторки Ольги Клейтман, перед війною житловий фонд Харкова був досить суттєвим, оскільки на кожного жителя припадало по 20 квадратних метрів. Це добрий показник навіть за світовим рівнем.

«Наша держава і наш муніципалітет повинні працювати над тим, щоб викупити порожнє житло і дати людям, — вважає вона. — Нам треба затримати тих 300 тисяч переселенців, які до нас приїхали. Вони ж вибрали Україну, то ми маємо дати їм змогу тут жити. У нас же немає фондового ринку. Люди вкладали гроші, щоб якось їх зберігати. От вони зберігали це в цеглі. Будівлі порожні стоять, там немає нікого».

Відновлений трестом «Житлобуд-1» будинок на вул. Холодногірській, 3
уже дав тріщини.
Фото Дмитра Кузубова.

Вчинити саме так варто й тому, що Харкову через близькість до біснуватого сусіда і ризик повторної війни буде досить складно повернути з-за кордону людей, які втратили житло. І тут немає нічого дивного. Перспектива поселитися в будинках із підпертими стінами і наспіх полатаними перекриттями влаштовує далеко не всіх.

Кваліфіковані спеціалісти, що наразі вкрай потрібні місту, краще знайдуть собі роботу на чужині, аніж житимуть з думкою про аварійні конструкції. Ба більше, будівельники, які проводять у зруйнованих «висот­ках» ремонт, кажуть, що їхнє завдання — полагодити загальні площі.

Що ж стосується самих квартир, то власники змушені будуть наводити лад там самі, включно з проведенням внутрішніх комунікацій. Чи під силу впоратися з такою проблемою людям, які через війну втратили колишню стабільність, наразі нікого не цікавить.

Через це демографічна ситуація у місті, на відміну від довоєнного часу, дуже невтішна. На думку Ольги Клейтман, якщо мерія не оговтається й не запропонує безхатькам прийнятний варіант вирішення їхніх житлових проблем, то Харків може перетворитися на конгломерацію, де мешкає 80 відсотків пенсіонерів, а решта — військові.

«Треба думати про те, як тут втримати людей і як повернути їх сюди, — переконана вона. — Інакше ризикуємо втратити ці території. Я бачу, що слово «відбудова» наразі використовується тільки в сенсі заробити гроші під час війни».

Політ небесних журавлів

Більшість проєктів з відновлення зруйнованого житла реалізовує в Харкові трест «Житлобуд-1», але не всі «ощасливлені» містяни залишилися вдоволені виконаною роботою.

Як повідомив Харківський антикорупційний центр, під час дослі­дження полагоджених будинків з’ясувалося, що кінцевий результат часом викликає немало запитань. Навіть на багатоповерхівці в Холодногірському районі, де красується банер згаданої організації та Ігоря Терехова, вже почала відлущуватися штукатурка.

Але, незважаючи на реальну прозу життя, Харків продовжує жити в основному глобальними ідеями. На зміну розпіареному генплану міста, який брався створити фонд відомого британського архітектора Нормана Фостера (наразі роботу нібито тимчасово припинили), з’явилася захоплива гра під назвою «Конкурс проєктів з відбудови Північної Салтівки».

У заході, організованому канадським архітектурним бюро WZMH Architects, взяли участь 369 учасників. Серед них — як студенти, так і досвідчені архітектори.

«Перші три місяці війни я прожив в одному зі сховищ Салтівського району Харкова, — розповідає у пресрелізі конкурсу один із його учасників Яро­слав Лебединець. — Я відчув тут абсолютно новий стан життя, нові правила та нову естетику. Всі ці правила нового буття я виразив у своєму проєкті. Салтівка в майбутньому для мене – це не тільки про комфорт, це про сенс, який виник у жителів цього району, про їхні враження та спогади, які мають не травмувати, а стати сенсом жити далі».

На противагу цій красивій історії в реальному вимірі знайти життєздатний сенс мешканцям Північної Салтівки сьогодні досить непросто. Скажімо, зараз до Світлани Орєхової постійно ходять журналісти, аби поцікавитися її досвідом виживання в наметі. З незмінною постійністю вона всім показує свою квартиру на третьому поверсі, у якій будівельники відмовилися ремонтувати тріщини на стелі.

«Сказали, що це вони робити не будуть, бо в них у плані такого немає, — бідкається жінка. — Є тільки дві стіни з чотирьох у плані. Також нам відмовили в ремонті спальні та кухні. Пробачте, як можна відновлювати квартиру так? Дві кімнати, де все в тріщинах, відновлюють, а інше не треба? Як це?».

А ось іще одна історія, яку виданню DW переповіла мешканка цього мікрорайону пані Тетяна.

«У нашому будинку розбито всі вікна й двері, розійшлися стіни, — каже вона. — Нам обіцяли відновити все, кран працював, навіть поверхи поставили, але основні комунікації поки не підключено тому що немає фінансування. Ми просимо допомогти мешканцям нашого будинку, адже йде друга зима. У нас не забиті вікна, у нас не вмикається опалення, у нас немає води і в половині будинку немає газу. Фактично в будинку, куди вже повернулося понад десять сімей, із комунікацій є лише світло».