Про агресора без агресора: головні підсумки мирного саміту у Саудівській Аравії

Днями у Саудівській Аравії, в її бізнес-столиці, місті Джидда, проходив саміт щодо пошуку шляхів припинення війни в Україні. До участі в ній було запрошено 40 країн. Росії в цьому списку не було.

Консультаціями у Саудівській Аравії Україна розпочала нову дипломатичну кампанію з по­слаблення росії, вважає The New York Times.

Видання звернуло увагу, що на саміт до Джидди приїхали представники країн, які тривалий час намагалися триматися осторонь російсько-української війни.

«Перед Україною стоїть подвійне дипломатичне завдання: їй необхідно заручитися підтримкою західних союзників, однак потрібно також розширити цю підтримку за рахунок залучення країн, котрі досі не виявляли рішучості», — йдеться у виданні.

Це нелегке завдання, зауважує ЗМІ, адже боротьбу за лояльність країн, які ще не визначились зі своєю позицією, також веде й росія.

Отже, за результатами саміту — відчуття неоднозначні. Влада відбулась коментарем у своєму звичному стилі: сказати так, щоб нічого не сказати. У загальній же атмосфері особливого позитиву не відчувається.
З’явились підозри, що від нас приховують якусь істину.

Немає очевидних ознак оптимістичності для України. Не видно плану перемоги України в цій жорстокій війні. Але не будемо впадати в песимізм, треки різні є.

Вони, вочевидь, мають працювати на всіх напрямках, але з однозначним результатом: мир ми виборюємо, звільняючи свої території та політично дестабілізуючи путіна.

Хоча, відверто кажучи, не було якихось надочікувань від цього заходу. Напевне, тому що після Оману з’явилось стійке відчуття, що коли можновладці їдуть у країни Близького Сходу, то там завжди приховане якесь «надурилово».

Плюс Китай — мінус росія

Нагадаємо, перший подібний захід, де на бік України намагались залучити країни глобального Півдня, проходив у Копенгагені (Данія).

І от тепер до цієї загальносвітової проблеми неочікувано залучається Саудівська Аравія. Ініціатором використання Аравії як майданчика для цього заходу є США, а координує ці процеси радник президента Сполучених Штатів Джо Байдена — Джейк Саліван.

Але чому саме Саудівська Аравія, котра ніколи не була лідерською країною і раніше не була нашим великим другом? Усі знають: вона — друг путіна і Абрамовича. Хоча, зрозуміло, ми маємо максимально використати будь-який майданчик, щоб домовитись із країнами глобального Півдня про широку підтримку або нейтралітет.

Щоправда, у війні росії проти України Саудівська Аравія відзначилась певними миротворчими діями кілька разів. Скажімо, коли на лікувальну фільтрацію нирок у цю країну їздила частина наших «азовців».

Також країна доклалась до звільнення восени минулого року десятьох іноземців, які воювали за Україну в «Іноземному легіоні» і потрапили в російський полон.

А раніше президент України Володимир Зеленський дякував Саудівській Аравії за підтримку кримських татар, переслідуваних росією українських мусульман, чимало з яких перебувають у в’язницях окупанта.

Другий бік медалі: двоголовий орел

Цікавий для нас й інший епізод, як російський бізнесмен Роман Абрамович намагався через Саудівську Аравію запустити свій переговорний процес.

Загалом до цієї країни в України завжди було достатньо насторожене ставлення, тому що вона не вбачалась нам дружньою, братською країною, оскільки дружить із росією, має спільну з нею нафтогазову «кухню» та досить часто грає проти Сполучених Штатів, зокрема проти Демократичної партії Байдена. Наприклад, завжди, коли Байдену потрібні низькі ціни на нафту, саудити їх піднімають. І навпаки.

Та й сам король Саудівської Аравії Салман ібн Абдул-Азіз Аль Сауд відомий своїми диктаторськими, жорстокими замашками. Скажімо, його намагання в столиці СА, прекрасному місті Ер-Ріяд, розвивати туризм не монтується з тим, що саудівські офіцери безпеки вбили, а потім порізали на шматочки й розчинили в кислоті опозиційного саудівського журналіста Джамаля Хашогджі в 2018 році в Стамбулі, перед тим викликавши його до консульства Саудівської Аравії.

Дисонанс подібних історій не дає впевненості в тому, що ця людина на своїй території може заварити якусь корисну для нас політичну кашу, яка дійсно могла б нам посприяти.

Але, попри сумніви, був свій розрахунок, котрий визнавали і частина політиків у США, і самі саудити. Він полягав у тому, що Саудівська Аравія для цієї зустрічі зможе залучити Китай, котрий є одним із найближчих друзів росії. А той своєю чергою тиснутиме на росію.

Китай на заході був. І міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба назвав це суперпроривом та історичною перемогою.

Саудівська Аравія додає українського вектору?

У чому інтерес власне самої Саудівської Аравії? Найімовірніше, в амбіціях стати не лише регіональним лідером чи лідером ісламського світу, а й потужним глобальним гравцем.

Звісно, що держава, на платформі якої може бути підписано мир між росією та Україною, отримає колосальну політичну вагу. І якщо це станеться саме тут, то Саудівська Аравія своїми новими політичним м’язами зможе грати й диктувати свої правила гри на міжнародній політичній та економічній аренах.

19 травня цього року в Саудівській Аравії — також у Джидді — був саміт Ліги арабських держав, і тоді саудівський наслідний принц Мухаммед бін Салман запросив президента України Володимира Зеленського, який представив українську формулу миру.

Візит Зеленського на цей захід став серйозним сигналом. У відповідь саудівські урядовці приїжджали до Києва з пропозиціями матеріальної допомоги й участі у звільненні українських полонених. Вони побачили, що це для них престижно, вигідно і це спосіб підвищити свій авторитет і статус у світі.

Щодо гри з росією, то вона хоч і неоднозначна, але тече своїм руслом. Вони — одночасно партнери і супротивники. Саудівська Аравія має розгалужені зв’язки з росією, подекуди вони виступають конкурентами, а подекуди й ворогують. Однак Саудівська Аравія зараз купує багато російської нафти зі знижкою, бо це вигідно.

Сум’яття політичного результату

Для України важливо, щоб просунута світова спільнота врешті вивела спільну чітку позицію миру на умовах Києва, а не кожен намагався продати свій порядок денний.

Для нас важливо, аби було виведено всі війська рф з усіх окупованих нею територій та війна завершилася на українських умовах, а не те, що увесь світ змусить нас підписувати, що кому заманеться. Тому нам треба дуже пильнувати, адже наперсточників у світі вистачає.

Отже, однозначних яскравих вражень результати цього саміту не викликають. Загалом — суміш.

Як ми вже зазначили, відчуття, що від нас щось приховують, з’явилось після того, коли всі сказали, що домовилися орієнтуватись на територіальну цілісність України та статут ООН, але це загальне твердження. Про що воно? А де зброя, ракети, літаки?..

Якщо це форум миру, то до нього ми й повинні прийти. Якщо ми не запросили туди росію, значить, її маємо намір перемагати? Чи ні?

Також незрозуміло: підтримали план Зеленського, але створили робочу групу для його обговорення. Якщо ви вже з ним погодились, то для чого робоча група? Якась дивна історія.

Тим часом Bloomberg повідомив новину, що Україна пішла на поступки щодо того, що на момент перемовин російські війська ще залишаються на території України. Це що?!

Де правда, в Bloomberg чи в тому, що коментують наші офіційні джерела? І це подається під якимось дивним соусом, що Україна пом’якшила свою позицію щодо перемовин. Як запевняє громадський діяч Карл Волох, цілком раціонально.

Отже, якщо раніше українська сторона умовою початку переговорів називала виведення російських військ, то тепер було визнано, що це все-таки не умова для початку перемовин. Це — мета.

Отже, Україна погодилася бути раціональною і сказала: о’кей, це мета переговорів, а росіяни готові на це так дивитись?

Яка в них узагалі думка — цього ми не знаємо. Судячи з масованих цілодобових ракетно-дронових обстрілів України в день початку роботи саміту в Саудівській Аравії, вони далекі від бажання зупинити свої кровожерливі наміри як щодо України, так і щодо інших держав.

Також не було обговорено, що саме має стати інструментом досягнення миру. Відсутня важлива конкретика: як перемогти агресора й розділити тушку російсько-фашистської держави. Поки що перемовини йдуть під кутом розподілу нашої території і догоджання путіну. Але нам таке не потрібно.

Якщо російські війська залишаться на нашій території, то може повторитись Чечня. Вони трохи відійдуть, зупиняться. Путін переобереться на наступний термін — і раша знову піде на нас в атаку.
Схоже, влада показує і розказує нам не все. Не іноземні ЗМІ мають нам про це розповідати, а наша влада. Тим більше, ми маємо історію, яку варто повторити.

Згадати все. Оновити стратегію

Фактор нафти у взаєминах СА та росії — доленосний. Нагадаємо, в останні роки існування СРСР Саудівська Аравія різко збільшила видобуток нафти і завалила нею світові ринки. Радянський Союз уже не міг через здешевшання нафти заробляти достатньо нафтодоларів, що й було одним з ключових економічних чинників його занепаду.

«Захід не зміг перемогти радянську імперію без арабської нафти. Саме завдяки позиції Саудівської Аравії в останні п’ять років Холодної війни, коли вона підвищила видобуток нафти до величезних обсягів і ціни на радянську покотились донизу, було покалічено радянську економіку. Це допомогло перемогти у Холодній війні», — вважає експерт з українсько-арабських відносин Мохаммад Фраджаллах.

Чи можливе зараз повторення цього сценарію? Все можливе.

Але, ймовірно, виходячи з неоднозначних результатів саміту, королівський дім перед тим, як на це піти, хоче востаннє використати шанс дипломатії — дати росії можливість пристати на мир.

Бо москва невпинно поширює свою легенду, що вона прагне миру. Ймовірно, Саудівська Аравія хоче в цьому переконатись — чи насправді для путіна важливий мир, чи, навпаки, він одержимий невпинним руйнуванням української державності?

Тим часом міжнародні аналітики стверджують, що в Азії готові знизити ціну на нафту.