Слуги кешу: як депутати узаконюють вілли, придбані за час жорстоких боїв за Україну

Історія про те, як народні обранці та інші високопосадовці всіх гілок влади використовують лише для себе — як можуть і наскільки вистачає фантазії — свій тимчасовий клондайк посад, не була б такою сумною й обурливою, якби в Україні десятий рік не тривала війна. До того ж наша ситуація погіршилась фазою повномасштабного вторгнення.

Проте ми намагаємось іти вперед, туди, куди силою зброї і страхом смертей нас намагається не допустити кремлівський агресор.

Ми прагнемо реформ в Україні. Справжніх, а не шаманських ритуальних танців із бубнами, чи вже модніше — з барабанами й традиційною риторикою.

Недодекларовані

На цей раз шаманиться це в середовищі все ще чинних народних депутатів від колиш­ньої московської партії ОПЗЖ.

Отже, колишній ОПЗЖист, нардеп Григорій Мамка старанно пропихає у Верховній Раді правки, котрими намагаються списати всі найгучніші корупційні справи з моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Особливо це стосується законопроєктів, без котрих неможливе торування нашого шляху до членства в ЄС та НАТО.

До кінця липня Україна обіцяла колективному Байдену відновити електронне декларування, котре було відмінене 16 місяців тому. Народні депутати узгоджували його з МВФ і мали за нього проголосувати.

Саме під цю обіцянку Україні дали гроші. Уже минула середина липня, а декларування так і не відновлено. Імовірно, зроблять це в останню ніч цього місяця.

Бо, як повідомляв ще місяць тому заступник голови НАЗК Андрій Вишневський, законопроєкт Давида Арахамії, котрий був написаний восени минулого року й наполегливо рекомендований президентом до голосування, успішно поховали в парламенті, а про новий ніхто й не згадував. Значить, нового не було? Гадали пропетляти?

І, як зазначив Андрій Вишневський, причина цього прихованого саботажу — в небажанні народних депутатів відновлювати електронне декларування.

Що ж там такого треба буде декларувати в час війни, що навіть перед загрозою бути відшмаганими президентськими різками депутати так впираються?

Мамкіна локшина

Отже, нардеп Мамкін із групою колег вписали в законопроєкт норму, що дозволяє протягом воєнного стану не декларувати місце проживання в Україні та за кордоном.

А це означає, що вілла одеського воєнкома, маєток слуги народу Халімона в Києві на Печерську, квартира іншого слуги народу Торохтія в Болгарії — не підлягатимуть декларуванню.

І куплені в смогові війни вілли і квартири за гроші непояснюваного походження можна не декларувати. Але з такою нормою сам процес декларування взагалі повністю втрачає сенс.

Отже, після валу підозр, вручених депутатам за незадекларовані орендовані ними квартири, тепер парламентарії придумали, як зробити так, щоб ці «підозрілі» наймані квартири не треба було декларувати взагалі.

За цією правкою, якщо депутат винаймає житло менш як три  місяці і загальна вартість його нижча, ніж три тисячі доларів, то таке помешкання декларувати не потрібно. І тепер теоретично це може бути не лише шпариною, щоб не декларувати, а й щоб ховати набуте житло, вдаючи, що ти його орендуєш у когось наїздами на один день менше ніж три місяці.

Також реєстр декларацій, за цим новим законом, так і залишиться закритим до кінця війни.

Однак маленькою правкою туди вписали норму, що лише Кабінет Міністрів може відкрити декотрі декларації. І, знаючи наші реалії, можна припустити, що прем’єр-міністр це буде робити не для того, щоб стежити, чи не брали хабарі його заступники, члени Кабміну та інші високопосадовці.

Скажімо, чи не оббріхують, бува, заступника міністра інфраструктури Лозинського, котрий нібито приторговував генераторами, коли росіяни взимку громили нашу енергетичну інфраструктуру?

А ще, можливо, голова уряду матиме доступ до декларацій чиновників усіх високих рівнів для того, щоб вибірково відкривати електронні звіти посадовців, з котрими воюють ті, хто має вплив або взагалі «тримає» уряд.

Наприклад, під пильне око прем’єр-міністра можуть не потрапити декларації нардепів, але його може дуже зацікавити електронна звітність мерів, котрі з якихось причин потрапили в немилість до центральної — і виконавчої, і законодавчої — влади.

І дуже прикро, що під цю норму наші законодавці знайшли відповідну локшину на вуха західним партнерам. Мовляв, війна, і вони себе відчуватимуть у небезпеці, якщо ворог завдяки деклараціям знатиме їхнє місце проживання.

І МВФ, якого неважко налякати війною, нібито погодився на таку версію. Тому нам на Міжнародний валютний фонд розраховувати не доводиться. Лише на розголос, бо з такими нормами декларуванням офіційно перевіряти там буде нікого й нічого. Політики намагаються приховати від людського ока все, що для них дуже цінне й важливе.

Слуги кешу

Водночас у тому, що представників чинної влади викривають на корупції, немає нічого дивного, і тут навіть є свої плюси. Наприклад, це означає, що недоторканних немає і відповідальність рано чи пізно чекатиме на кожного, хто бере чи дає хабарі.

Ба більше, навіть президент свого часу казав, що жодних винятків для «своїх» при розгляді корупційних справ не буде і якщо «людина взяла хоч якийсь хабар, хоч гривню, то повинна сидіти. Мені все одно, яка це партія — «Слуга народу» чи інша партія».

Але, з іншого боку, динаміка затримань «слуг» говорить про те, що проблема є системною і хабарників у владі насправді чимало.

Чого лише варті десятки заяв до Національного антикорупційного бюро України стосовно ймовірного отримання народними депутатами зарплат у конвертах.

Загалом же за останні три роки корупційних історій, пов’язаних із провладними депутатами та чиновниками, було стільки, що частина вже починає забуватися. Тим більше, що на поверхню виринають свіжі.

Скажімо, якась заплутана історія триває у стані «Слуги народу» з двома найгучнішими розслідуваннями цього року.

Прокурора спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Олександра Омельченка, котрий вів розслідування справ щодо підозр у корупції голови Верховного Суду Всеволода Князєва; міноборонівської вартості яєць по 17 гривень за штуку та щодо генераторів згаданого заступника міністра інфраструктури Василя Лозинського — звільнили з прокуратури.

Подейкують, що йому закидають непрофесійність. Сам Омельченко заявляє про тиск і звернувся до Ради прокурорів із відповідною скаргою. Як є насправді і, головне, що це означає для цих резонансних справ, ми можемо лише здогадуватись.

Водночас наразі не вдалось замилити очі судді Олексію Тандиру, який наприкінці травня у п’яному стані кермував автомобілем і збив на смерть на блокпосту в Києві нацгвардійця Вадима Бондаренка.

Тоді ж по гарячих слідах, буквально з місця трагедії стало відомо, що Тандир намагався уникнути прохо­дження тесту на алкоголь. А судді знають, як зробити так, щоб п’яного водія можна було «відмазати» від відповідальності.

Так от, днями Державне бюро розслідувань (ДБР), що займається цією справою, офіційно заявило, що Тандир у ту ніч «був за кермом у стані сп’яніння», що він летів по трасі зі швидкістю 100 кілометрів за годину.

І знаючи, як у таких ситуаціях приховати сліди сп’яніння, саме це й збирався зробити. ДБР стверджує, що все це підтвердила судово-психологічна експертиза. Щоправда, адвокати судді назвали висновок передчасним. Подивимось. Наразі Тандир перебуває в СІЗО, йому загрожує до 10 років позбавлення волі.

Кримінальною історією обростає також надмірна любов до грошей нардепки від «Слуги народу» Людмили Марченко, котру виключили з партії на тлі оголошення їй підозри НАБУ у зловживанні впливом та отриманні неправомірної вигоди.

НАБУ і САП опублікували відео, на якому зафіксовано переговори фігурантів справи, листування нардепки з помічницею і момент, на якому нардепка намагається викинути хабар через паркан свого приватного будинку.

Марченко та її помічниці оголосили про підозру за ч. 2 ст. 28 і ч. 2 ст. 369-2 КК України (зловживання впливом), що передбачає позбавлення волі до 5 років.

Авгієві стайні депутата Київради Трубіцина

Не менш оригінальні винаходи для вирішення своїх питань знаходять і депутати-«слуги» місцевих рад. Ще в 2022 році НАБУ затримало депутата Київської міської ради від СН Владислава Трубіцина на хабарі у 1,26 млн грн.

За версією детективів, депутат та п’ять його пособників, серед яких директор комунального підприємства та два його зами, організували схему перемоги приватних компаній у тендерах на розміщення точок сезонної торгівлі у різних районах Києва.

Голова політичної партії «Слуга народу» одразу скликала позачергову конференцію київської міської організації для розгляду інциденту і прийняття відповідних рішень щодо депутата.

Владислав Трубіцин у Київраді обіймає посаду голови постійної комісії з питань підприємництва, промисловості та міського благоустрою.

В інтерв’ю він говорив, що взявся вичистити авгієві стайні стихійної торгівлі Києва: «У столиці є проблема зі стихійною торгівлею, з сірим бізнесом, так би мовити. Багато років на це закривали очі. Я ж вирішив, що ці авгієві стайні треба розгрібати. До того ж не найкраща ситуація і з проведенням ярмарків у Києві. Саме тому і було вирішено призначити одне комунальне підприємство організатором проведення сезонних ярмарків».

Тобто потрібно було позбутись одних на користь інших.

Однак на засідання судів Трубіцин не з’являється, — кажуть, утік за кордон, але, схоже, справа його живе. Бо нещодавно зі своїх усталених майданчиків нахабно повикидали в Києві кіоски «Союздруку», котрі торгували газетами й журналами. Це також боротьба з сірими зонами? І якого сезону стосується торгівля періодикою? До тотального отупіння? Цікаво, це сталося ще за авгієвою схемою Трубіцина чи це вже нові охочі розкреслюють і викреслюють торгівлю інтелектуальною продукцією зі столичного простору?