«Заборонити рашизм»: унікальне дослідження людиноненависницької ідеології росії

Рашистська людиноненависницька ідеологія проростала століттями. І водночас перебувала так глибоко, що її не помічали.

Вона нав’язувала рабську психологію всім, на кого мала вплив, та паразитувала на багатій історії сусідніх держав, крала і ліпила з чужих надбань свою «вєлікую страну побєдітєлєй».

Відплатою має стати справедливість

Створивши велику тюрму пригнічених народів, ця одержима ідеєю змови країна самостверджувалася, щоб одного дня дати вибухнути власному «вулканові шовінізму, ксенофобії та моральній хворобі». Сіючи цим у світ переляк і заціпеніння.

Так росія чинила, демонструючи «вєлічіє», ще із самих зародків — на етнічному Заліссі: землях десь за «дебрями». Через несприятливі умови для життя населення постійно переселялося й завойовувало нові території: не було осілим ні психологічно, ані фізично.

Так формувався войовничий психотип поведінки, а особистісне право придушувалося колективним. І так зароджувався рашизм. Відплатою за його жорстокі прояви стає справедливе знищення агресора — історична місія України й українців. Як і руйнування моксельської імперії зла.

Валентина Піскун.
Радіо Марія.

Про це мовить унікальна праця «Заборонити рашизм» — перше науково-публіцистичне видання, де подається визначення рашизму як «ідеології і практики національної винятковості й культурної зверхності росіян; практики постулювання «русского міра» як основи світогляду й національної ідентифікації та причинно-наслідкового виходу за межі власного геополітичного простору; втручання у внутрішні справи інших держав і можливості нав’язувати власні світоглядні бачення шляхом ­збройного вторгнення на межі суверенних держав».

Спротив понад усе!

Ініціював створення цієї книги світлої пам’яті Віктор Огнев’юк — український філософ, професор, академік НАПН України, фундатор і ректор Університету Грінченка. І згуртував навколо видання тринадцятьох авторів.

Серед них — ексміністр закордонних справ, а нині проректор Грінченкового університету Володимир Огризко, відомі історики Валентина Піскун, Ігор Гирич, Володимир Сергійчук. Саме вони представляли авторський колектив на презентації книжки в одній зі столичних книгарень «Є».

— Ми намагалися показати вузлові моменти, де Україна підпадала під отой російський панівний тягар, їхні наративи, — ділиться думками професорка Валентина Піскун. А далі озвучує три головні, на її думку, висновки: «Модернізація росії, з ХV століття й донині, завжди відбувалася завдяки Україні — за рахунок її соціального, економічного, релігійного тощо потенціалів.

Сучасна росія не набула би такого вигляду, якби українство не підтримувало їхній гонор: не тільки всередині країни, а й зовні. У нас багато друзів та підтримки, проте маємо пам’ятати: національні інтереси завжди переважать будь-які відносини. Не існує братніх народів. Існують лишень вічні інтереси. Тож завдання української еліти — виховувати в населення національність і готувати його до спротиву».

Ігор Гирич.
Громадське радіо.

Професор Ігор Гирич, автор енциклопедичних праць з історії України та Києва, продовжує тезу пані Валентини — на прикладі Польщі: «Попри повстання й революції, поляки очистилися від російського пригнічення, бо були виховані так, бо спроможні чинити опір. Маємо саме це закладати у свідомість українців, аби росіяни розуміли: їх тут не чекають».

Кандидат історичних наук Володимир Огризко наголошує: «Укорінена другосортність справді роз’їдає все, чого не було у поляків: вони розуміли межу, де не може бути компромісів. В Україні ж, принаймні зараз, цієї межі немає, але є важлива дискусія: припинити гойдання між «і вашим і нашим», заборонити рашизм».

За помилки розплачуємося страшною ціною

Передмова до книжки нагадує про подію 16 червня 2022 року. Тоді прем’єр-міністр Італії Маріо Драґі, канцлер Німеччини Олаф Шольц, президенти Франції Еммануель Макрон та Румунії Клаус Йогганіс прибули в Ірпінь, що на Київщині. Чимало відеоматеріалів та світлин зафіксували емоції цих впливових політиків від побачених жахіть.

«Міміка разюче нагадувала враження відвідувачів звільнених нацистських таборів: ті ж скам’янілі обличчя, відраза, смуток, німі запитання, на які не знаходяться своєчасні й правильні відповіді, але які потрібно знайти, щоб убезпечити світ від повторення у майбутньому».

Певно, атмосферу цієї зустрічі можна порівняти зі словами Елі Візель, написані на стіні Музею Голокосту: «Я ніколи не забуду того диму. Ніколи не забуду я то полум’я, що назавжди поглинуло мою віру... Ніколи не забуду я тих моментів, що вбили мого Бога і мою душу і перетворили мої мрії на пилюку. Ніколи не забуду ці речі, навіть якщо я засуджена жити стільки ж, скільки Сам Бог. Ніколи».

Стародавні греки сформулювали, по суті, нашу суспільну ситуацію: «Для корабля, що не знає, куди йде, жоден вітер не буде попутним». Тож маємо єднатися, чітко виокремлювати мету й робити все, аби її досягнути.

Володимир Огризко.
Кореспондент.net.

Маємо виховувати свідоме, гідне наших предків суспільство та впевнено йти до демократії, інтелектуального й культурного зростання. Маємо чинити опір: ідеологіям, пропаганді, рефлексіям натовпу. Маємо усвідомити важливість національного питання й не допускати, щоб «тюрма народів» посунула новою ордою вкотре нас «рятувати». За помилки минулого й досі розплачуємося страшною ціною... Життям найкращих синів і дочок України.

Заборонимо рашизм! Хай почує нас увесь світ! Говоритимемо правду — навіть у часи всепоглинаючої брехні.

Валерія МУСХАРІНА, студентка факультету журналістики  Київського університету імені Бориса Грінченка