Цифра розбрату: чиновники воюють з науковцями, які вивчають Голодомор не за кремлівськими лекалами

Воєнний геноцид під назвою «денацифікація України», який кремль розпочав у лютому минулого року, оживив процес визнання аналогічним злочином влаштований радянським режимом Голодомор.

Ці дві теми виявилися настільки співзвучними, що не сприймалися інакше, як вікове прагнення московії знищити українців під корінь.

У результаті після 24 лютого 11 держав ухвалили рішення на користь України, а цьогоріч до них приєдналися Болгарія, Бельгія, Ісландія, Франція, Данія та Великобританія.  

Здавалося, процес нарешті зрушив з мертвої точки і його вже не загальмують проплачені кремлем пропагандисти. Ба більше, Володимир Зеленський під час зарубіжних поїздок в одному «пакеті» зі зброєю для деокупації просить світ ви­знати ще й геноцид столітньої давності.

Але Україна не була б собою, якби і в цій святій справі не влаштувала традиційний розбрат. Днями брюссельська інформаційна служба EU Today опублікувала матеріал під назвою «Війна з пам’яттю: хто і навіщо в Україні переслідує дослідників Голодомору-геноциду?». Як з’ясувалося, питання справді болюче і надзвичайно актуальне, оскільки напряму стосується сьогодення.

Автори матеріалу теж пов’язують теперішню «денацифікацію і демілітаризацію» українців із тодішнім голодним терором. Причому йдеться не лише про більш відомі 1932—1933 роки.

«Це хоч і найстрашніший, але лише епізод в історії спроб москви знищити українців як націю, — пишуть вони. — До цього був масовий штучний голод 1921—1923 років, невдовзі після — голод 1946—1947 років, жорстоке придушення національного руху на заході України. Загалом же ця історія налічує сотні років: повномасштабна військова агресія Росії, що розпочалась у 2022 році, — закономірне продовження політики Кремля щодо України».

Але в самій Україні несподівано зчинився скандал через трагічну статистику. У жовтні 2019 року директорка Національного музею Голодомору-геноциду Олеся Стасюк ініціювала розслідування  проти виконавців цього злочину.

У рамках справи було призначено низку комплексних судових експертиз із залученням різних державних установ та 25 різних фахівців. Тоді було встановлено, що жертвами геноциду 1932—1933 років стали не 3 мільйони 941 тисяча осіб, як вважалося раніше, а 10,5 мільйона українців. З них 9,1 мільйона мешкали на теренах  УРСР, ще 1,4 мільйона — на Північному Кавказі, де українці становили більшість населення.

Але проти нових даних категорично виступив очільник Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович. 17 грудня 2021 року було опубліковано його інтерв’ю, в якому він фактично погрожував, що «не залишить каменя на камені» від репутації вчених, причетних до дослідження. Там же Дробович назвав оприлюднені дані сфальшованими.

З критикою дослідження виступили і кілька науковців в Інституті історії України, серед яких був в. о. головного наукового співробітника Станіслав Кульчицький. Саме цей історик у 1989 році був делегований радянським режимом визнати факт масового голоду в Україні, але за кремлівськими лекалами. Тоді й була названа цифра 3 мільйони 941 тисяча.

«Донедавна він працював заступником директора інституту з наукової роботи, а отже, був не просто істориком, а людиною, що весь період незалежності продовжувала визначати тенденції розвитку української історичної науки, — йдеться у згаданому матеріалі. — Свої погляди щодо Голодомору професор залишив на тих же позиціях, що і понад 30 років тому».

Далі більше. Олесі Стасюк чинні функціонери спочатку вставляють палиці в колеса у період захисту нею докторської дисертації з теми геноциду. А коли фокус не вдався, міністр культури Олександр Ткаченко 24 червня 2022 року звільнив її з посади керівниці музею Голодомору. У квітні цього року суд першої інстанції визнав це рішення незаконним та негайно поновив на посаді. Рішення міністр не виконав донині.

Зараз справу розглядає апеляційний суд. Під час засідання представники міністерства прямо заявляли, що причиною звільнення Стасюк стала встановлена її колегами цифра у «понад 10 мільйонів жертв».

А 1 січня 2023 року був ліквідований Інститут дослідження Голодомору — філіал однойменного музею, яким нині керує призначена паном Ткаченком Леся Гасиджак.  

І ще одна цікава деталь. «Олеся Стасюк таки здобула науковий ступінь доктора історичних наук, але кампанія проти неї розгорнулася ще за місяць до самого захисту, — йдеться у матеріалі. — У листопаді торік стало відомо, що Національне агентство України із забезпечення якості вищої освіти взяло до розгляду скаргу на дисертацію вченої. Головний підписант скарги — заступник директора Інституту історії України Геннадій Боряк. Він відомий, з-поміж іншого, зв’язками з проросійським політиком Дмитром Табачником, що був міністром освіти України за часів президентства Віктора Януковича. Наразі Табачник є чиновником російської окупаційної адміністрації в окупованій частині Запорізької області».

І все це відбувається саме зараз, коли майже 400-літній геноцид триває у своїй найкривавішій формі.