З 50 мільйонами уявних доларів: як активісти Новоселівської громади на Полтавщині розплановують своє майбутнє

Дорослим, щоб рухатися далі в своєму професійному розвитку, іноді корисно... гратись.

Неперевершеним спеціалістом з організації ділових ігор для дорослих у Полтаві є Юліана Линник.

Вона має великий досвід державної роботи, а нині — координаторка простору «Плюс Плюс++», який відкрився наприкінці минулого літа на базі Полтавського державного педагогічного університету.

Це всеукраїнський проєкт громадської організації Veteran hub, яка діє вже понад чотири роки. Хто ще не чув, то скажемо: тут безплатно надають соціальну допомогу ветеранам, їхнім родинам, родинам загиблих військовослужбовців і зниклих безвісти. Водночас пані Юліана долучається до інших соціальних проєктів, пов’язаних з розбудовою громад.

Один з них — «Будуємо майбутнє разом», що реалізується в Україні в рамках субгранту проєкту Re: Ukraine project за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Ініціатива спрямована на налагодження партисипації (тобто вироблення стратегій, що сприяють взаємодії з суб’єктами або групою суб’єктів для створення чогось нового і спільного) в громадах. Нещодавно один з тренінгів за фасилітації (інакше кажучи, сприяння груповому спілкуванню, залученню громадян до участі у суспільному житті) Юліани Линник відбувся в Рунівщині Полтавського району.

Де можна зекономити?

Для групового спілкування у сільському Будинку культури зібралися близько двох десятків людей — всі як один інтелігенція. Директор ліцею, бібліотекарка, педагоги, представники закладів культури.

У ході активного спілкування в їхніх головах була творча «каша», яка з часом має структуризуватися й поступово оформитися у креативні ідеї, що поліпшать й урізноманітнять життя громади.

На початку здавалося, що проблем у громаді ой-ой скільки. А грошей немає, а приміщень для втілення задумів не вистачає, а мешканці пасивні...

Та поступово клубок протиріч розплутувався не лише на сцені, що фасилітатор запропонувала зробити присутнім у формі гри, а й у теорії. Насамперед вона дізналася у присутніх, що їх не влаштовує у житті громади і що вони запропонували б для його поліпшення. Просто помріяли.

Кожен свою мрію написав на листочку. «Я кладу на столик мішок з грошима, в якому 50 мільйонів доларів. Щоб вас не стримувала відсутність коштів для реалізації задуманого», — заохотила присутніх пані Юлія. Шкода, але наповнення мішечка було, звісно ж, уявним.
І ось що виявилось.

Юліана Линник.

У Рунівщині не вистачає молодіжного простору. Було б добре, якби ті, кому за 17, могли десь подивитися кіно чи потанцювати, а не збиралися на тусовку в кафе. На жаль, усе впирається у відсутність коштів.

У Божківському Будинок культури відчиняється лише в обідню пору, коли там працюють шкільні гуртки, а опісля туди не можна потрапити. Дітям старшого віку і загалом дорослим мешканцям увечері немає куди подітись. Село виграло грант на розвиток молодіжного простору, але через війну він заморожений...

У Мар’ївці всі активності тримаються на працівниках закладів культури, які завантажені основною роботою, тому мало що можуть. От якби хтось із пенсіонерів чи батьків школярів погодився щось узяти на себе...

Учасники заходу задумались над тим, як їм змінити життя.
Фото автора.

Були й крутіші мрії. Про басейн, спортивний комплекс, танцювальний зал, школу мистецтв... Слухайте, у невеликому селі! «Та щоб той басейн був хоч трохи рентабельним, треба всіх жителів громади під розписку змусити купувати абонементи в нього», — жартували зі своїх же фантазій присутні.

Тим часом пані Юліана, передивившись відповіді й згрупувавши їх тематично, виділила кілька напрямів, або кластерів, на англійський манер.

— Я вам пропоную написати свою історію, — звернулась вона до присутніх. — Насправді в Рунівщині, як я побачила, дуже чудовий громадський простір. За бюджетні кошти навпроти Будинку культури збудований спортивний майданчик із сучасними тренажерами, розпочато будівництво майданчика для великого тенісу. У самому приміщенні Будинку культури мене приємно вразила чистота в туалеті (це, знаєте, такий маркер, за яким я насамперед скрізь визначаю рівень культури господарів).

Тут чудова бібліотека, в якій ми зараз перебуваємо: технічно оснащена, у ній зібрано новинки відомих сучасних авторів й українських класиків, усі меблі підібрано й розставлено зі смаком. Сюди приємно приходити — працювати, спілкуватися.

Діє також музейна кімната, встановлено столи для настільного тенісу. Це серце культурно-ділового офісу. А що вам заважає наповнювати інші зали цього простору? Хіба було б раціонально витрачати мільйони бюджетних коштів на будівництво нового приміщення? Достатньо грамотно розпорядитися тим, що є.

Якщо на вулиці не горить ліхтар, то його хтось повинен замінити. Питання: хто?

На думку фасилітатора, люди (рунівчани — не виняток) часто зациклені на перешкодах, і це заважає їхньому прогресу. Насправді все може бути простіше, аніж видається, треба лише трішки подумати. Навіть той же басейн можна встановити. Надувний, на майданчику, на літній період.

А хіба важко змінити режим роботи Будинку культури, щоб організувати там вечірнє дозвілля? Треба знайти лише зацікавлену відповідальну людину (і така є!), котра виконуватиме функції офіс-менеджера, може, спочатку на волонтерських засадах.

А людей старшого віку можна запросити до цього громадського простору для спілкування з дітьми. Це цікавий, але не поширений у нас досвід. Батьки могли б залишати на бабусь своїх дітлахів і в цей час їхати в місто, щоб вирішити якісь нагальні справи тощо.

Або організувати хоровий колектив з людей старшого покоління, влаштовувати вечорниці. Члени громади можуть бути дотичними одне до одного через хоровий спів, до речі. Це взагалі не потребує коштів, це все для задоволення.

Учасники фасилітованої зустрічі багато говорили про започаткування зеленого туризму, створення технічного напряму гуртків для школярів, розвиток спорту, проведення тренінгів для фахівців та концертних заходів за участі запрошених артистів. Словом, народжували й проговорювали цілком реальні ідеї.

У грі з’являється відчуття плеча партнера.

А директор Рунівщинської загальносвітньої школи Вадим Забільський навіть оголосив новий проєкт з гуртування вчителів, школярів та їхніх батьків і назвав його «Принеси петунію». Він упевнений, що разом вони зроблять село гарнішим, висадивши на клумбах розсаду цих красивих квітів.

Якщо раптом керівництво громади не буде прислухатися до голосу громадян, Юліана Линник дає лайфхак: «Треба виявляти власну відповідальність. Не горить, скажімо, ліхтар на стовпі. Йдете до голови громади, просите замінити. Не зробив — скинулись грошима, купили, замінили, розповіли іншим про це у соцмережах. Це досить дієвий механізм партисипації — участі в житті громади».

— Все починається з маленьких сіл, міст, громад. Люди можуть впливати на місце, в якому живуть. Головне — вміти домовлятись, поважати одне одного, бути толерантними, не боятися брати на себе відповідальність, дбати про спільний простір разом. Тобто не ламати, не псувати, прибирати... Елементарні речі, які, одначе, так багато важать. Щоб працювала команда за порухом думки, треба відчувати одне одного. А щоб запрацювала держава, вона має опиратися на громаду. Треба починати з чогось маленького, щоб з часом побачити велике, — переконана Юліана Линник.

На майбутнє не чекаємо, його будуємо разом

Реалізувати проєкт «Будуємо майбутнє разом» стало можливим завдяки громадській організації «Платформа сталого розвитку «Перспектива», яку очолює Юлія Попова, за сумісництвом директорка комунальної установи «Агенція місцевого розвитку територіальних громад Полтавського району». Отримані кошти дозволили придбати канцелярські товари, оплатити роботу двох фасилітаторів і загалом провести вісім тренінгів у двох громадах — Новоселівській та Нехворощанській.
За словами пані Юлії, це комплексний проєкт, який покликаний навчити жителів громад не просто вимагати чогось від влади, а й самим створювати для себе комфортні, цікаві умови життя.

Мішок з уявними 50 мільйонами.

— Моє завдання як фахівця з економічного розвитку і представника громадського сектору — зробити громаду процвітаючою. За рахунок залучення інвестицій, грамотного стратегічного планування, а також активізації й згуртування самих мешканців, включно з ВПО, яким тут жити, — говорить Юлія Попова.

— Тож з початку року ми беремо участь одразу в кількох проєктах. Один із них — «Будуємо майбутнє разом». Уже зараз можемо говорити про позитивні результати: спільно з місцевими жителями нам удалося скласти перелік проблемних питань і узагальнити пропозиції щодо подальшого розвитку громад. Переконана, що ці пропозиції отримають підтримку з боку органів місцевого самоврядування, адже всі зацікавлені в тому, щоб життя в українських громад стало кращим.