Черкаська письменниця Валентина Коваленко видала збірку поезій війни «Вишіптування мокшанської бешихи»

У  Черкасах вийшла у світ збірка поезії війни української письменниці Валентини Коваленко «Вишіптування мокшанської бешихи». Вона на чорно-білих сторінках.

«На чорних сторінках постає наш спільний біль; на білих – наше українське буття, історія душі і духу українського – все  те, що відвойовуємо зараз. Тут також є уривки з моєї повісті «Копанка в бережині», – розповідає «Україні молодій»  Валентина Коваленко.

Як пояснює сама письменниця, таку назву для своєї нової книги, а їх у Валентини Коваленко нині понад 15,  вибрала невипадково. Адже бешиха – в українській мові відома як рожа, червона шкіра, словом, небезпечне інфекційне захворювання.

Бешишнице, бешихо
Мокшанське лихо
Наслане, навіяне
По Вкраїні насіяне,-
Тут тобі зроду, та й не буде сходу!
Тут тобі не стояти,-
Вкраїнської кості не ламати,
Нашої землі не топтати!

За словами пані Валентини схожі замовляння, які звучать нині у її поезії, колись читала її баба-знахарка Олександра Головченко.

Як зазначається у вступному слові до «Вишіптування мокшанської бешихи», у цій збірці автор талановито орудує потужною енергією слова проти сучасної російської навали, викриваючи сутність віковічної загарбницької політики  імперської росії проти України.

Поетка вправно, художньо-довершено живопише український світ, що став на прю з ворогом,  через добування помічної сили предківського Слова – замовляння, закликання, нашіптування, молитви, колискові.

У поезії Валентини Коваленко – відчуття енергії витокового вогню любови до рідної землі, пізнання себе, прозріння, усвідомлення себе як нащадка величного  українського Роду, що завжди був,  є і буде.

Наразі письменниця планує низку презентацій своєї нової збірки, зокрема, у  Черкасах та Каневі, де читачі будуть донатити для наших воїнів.

«Поезія війни тепер піде межи людей і на фронт до наших захисників. Боремося усіма засобами проти ворожої «бешихи», – підсумовує  Валентина Коваленко і  дякує черкаській  видавчині Юлії Чабаненко за справжнє людське і креативне «проживання» її слова.