Мовчазна згода і злочинна забудькуватість: рецензія на книжку ексдиректора ФБР Джеймса Комі

Якщо у цій книжці замінити всі географічні назви й імена персонажів на українські та прибрати з обкладинки авторське прізвище — наш читач може подумати, що це похмура пародія на залаштункове буття вітчизняної влади.

Навіть закінчується, як у нас зазвичай, — звільненням чесного правоохоронця. Ба більше: складається враження, ніби в тій Америці демократії менше, ніж в Україні.

Приміром, директор ФБР підпорядкований заступникові генерального прокурора, а сама генпрокуратура перебуває у структурі міністерства юстиції. Як тут бути самостійним у прийнятті рішень?

Автор ще й підливає вряди-годи олії: «Якби міністерство дізналося про наші плани, то ми втратили б навіть теоретичний шанс їх здійснити».

Авжеж, демократія ніколи не буває цілковитою — міркуючи про неї, ми завжди потрапляємо у пастку філософського виверту: склянка напівповна чи напівпорожня?

Колишній директор ФБР Джеймс Комі у книжці «Вища вірність. Правда, брехня і лідерство» пропонує розв’язку через аналіз інгредієнтів: якщо ті пів склянки заповнені переважно правдою — вона напівповна, коли ж здебільшого брехнею — напівпорожня.

Особливої потреби представляти описану в книжці історію немає — напевне, багато хто ще до виходу українського перекладу встиг подивитися фільм відомого режисера «політичного» кіна Біллі Рея «Правило Комі» (2020) — якісну стрічку з двома акторськими номінаціями на «Золотий глобус».

Утім, кіно зазвичай бере від книжок хіба зовнішній блиск оповіді — внутрішня напруга, боротьба рефлексій та мотивацій залишається читачеві. Але подієва кульмінація що на екрані, що на сторінках — спільна: «Президент звільнив мене через розслідування проти росіян».

Причому звільнив якось дуже по-українському: директор ФБР дізнався про це з телевізора, перебуваючи у відрядженні. А пізніше того ж дня Трамп ще й «наказав провести розслідування того, як мені дозволили повернутися з Каліфорнії відомчим літаком... і наказав ніколи більше не пускати мене в установи ФБР».

То була помста у чистому вигляді. На той час американці вже були добре поінформовані про масштабне скоординоване втручання Росії у виборчу кампанію США, і більшість кремлівських прихильників з Трампової команди змушені були подати у відставку — президент лишався єдиним мешканцем Білого дому, що наважувався публічно озвучувати пропутінські месиджі.

Президентові не вдалося змусити директора ФБР припинити розслідування — за це, насамперед, Трамп і помстився Комі.

Для Америки Джеймс Комі — не просто сьомий директор Федерального бюро розслідувань. Він — виразний сповідник теорії моральної політики, сформульованої ще батьками-засновниками Сполучених Штатів.

Неотеоретик і сучасний практик традиції, яку можна описати формулою «правда проти брехні». Комі вважає, що каталізатором збільшення/зменшення співвідношення між правдою і брехнею у будь-яких соціальних утвореннях є лідер.

«Етичне лідерство допомагає створити робоче середовище з високими стандартами та низьким рівнем страху, — зазначає він і водночас окреслює альтернативу: — Погані керівники, які на очах у працівників поводяться нечесно, непорядно та підступно, так само можуть створити культуру».

Наочним посібником з «культури брехні» для Комі править історія мафії: «Опинившись на орбіті Трампа, я повсякчас згадував свою кар’єру прокурора, коли боровся з мафіозі. Коло мовчазної згоди. На чолі всього бос. Клятви вірности. Війна ідеологій. Велика й мала брехня заради кодексу чести, який ставив організацію вище моралі та вище правди».

Ось як описує Кові першу нараду нового президента з силовиками: «Стиль спілкування президента не передбачав висловлювань із боку співрозмовників... Стрімкий і незв’язний монолог... Трамп утягував учасників наради у коло мовчазної згоди. Він торочить без угаву і не дає нікому вставити бодай слова, тому інші несамохіть перетворюються на прихильників уподобаних ним фактів та ілюзій».

Аж раптом до Овального кабінету заходить група керівників президентської адміністрації, й починається обговорення PR-кампанії з питання, щодо якого присутні так і не змогли висловитися: «Мені сяйнула думка: «Дідько, вони намагаються зробити нас amica nostra — «нашими друзями». Уплутати нас».

Але то був не останній шок від «наради»: наприкінці конфіденційної за своєю суттю зустрічі ще й завалюється пресслужба. «Якщо мене побачать на фото та відео з новим президентом, це навряд чи допоможе ФБР... ФБР має лишатися «чужим», інакше нам кінець», — мало не панікує Кові.

Читав усе це, а в голові мимохіть поставали подібні картинки українських «звичаїв», мимовільні порівняння схиляли до несподіваних висновків — і не лише з теми «етичні лідери не просять вірности».

Комі згадує кумедний епізод: коли один з мафіозі погодився співпрацювати зі слідством, прокурор спробував «пом’якшити» громадське ставлення до нього тим, що посприяв публікації про численні злочини конкурента.

Реакція була геть несподівана, піддослідний образився: «Господи, Джиммі, через тебе я схожий на якесь шмаркате дівчисько». Тут і подумалося: а чи не є рецидивом такої ж мафіозної самопрезентації публічне хизування наших високопосадовців автівками та маєтками, що не влізають до жодної декларації?

Ще одне цікаве для порівняння мемуарне свідчення: «Ми узяли будинок в іпотеку та мали проблеми з фінансами, бо вже підходила пора нашим п’ятьом діткам вступати в коледж... Моїх заощаджень, зароблених за п’ятнадцять років державної служби, не вистачало. На посадах окружного прокурора Мангеттена, заступника генерального прокурора та пізніше директора ФБР я заробляв стільки ж, скільки юрист-початківець у нью-йоркській фірмі».

Між прокурорською та ФБРівською кар’єрами Комі викладав у Колумбійській школі права основи національної безпеки. І зар­платня університетського лектора була вищою! В українських реаліях таке скидається на ненаукову фантастику.

У вільному світі розмежування правди і брехні відбувається у вільних медіях. У згадуваному фільмі Біллі Рея це підкреслено, як і в попередніх вартих уваги його «політологічних» стрічках — «Афера Стівена Ґласса» (2003) та «Ігри влади» (2009). Спогади Комі на цьому не акцентують, бо для нього то аксіома. Натомість він застановляється на небезпеках, пов’язаних із надшвидким поширенням інформації.

«Ми почали розслідування ймовірного впливу Росії на президентські вибори, у результаті якого Клінтон зазнала поразки, а Дональд Трамп переміг». Доконана справа засвідчила відсутність криміналу в діях пані Клінтон, доведено хіба що адміністративну недбалість. Проте «поки слідчі докопалися правди, неправдива інформація встигла облетіти земну кулю».

До влади прийшла особа, що інфікувала американську політику «набором власних недоліків та унікальним різновидом хаосу». Хоч і вчинив Джеймс Комі з обов’язку перед законом, відповідно до вищої вірности, — та ситуація, схоже, й досі лишається для нього внутрішньою трагедією.

Культура правди для Комі — ніколи нічого не приховувати. Показовий приклад: відколи став директором, «наказав академії ФБР у Квантіко внести зміни в навчальний план. Я хотів, щоб усі агенти та майбутні аналітики дізналися історію про ФБР і Кінга та про те, як законна контррозвідувальна операція проти проникнення комуністів у наш уряд перетворилася на нестримні та безжалісні знущання й напади на лідерів руху за громадянські права. Я хотів, щоб вони запам’ятали, як люди, які прагнули добра, збилися зі шляху. Я хотів, щоб вони дізналися про те, що ФБР надіслало Кінгові листа, у якому шантажувало його та підштовхувало вчинити самогубство».

Спробуйте уявити, що в академії ФСБ вивчають бодай один із тисяч злочинів чекістів. Та й будь-яку іншу колізію з «Вищої вірности» — окрім, звісно, ситуації навколо Трампа — в Росії уявити годі. Авжеж, «бандитський режим Путіна», — пише дуже й дуже стриманий в оціночних судженнях Джеймс Комі.

Рецензована книжка вийшла в Нью-Йорку 2018-го, коли Трамп іще був при владі. Ось прикінцева прогностика: «У короткостроковій перспективі чинний президент заподіє чималу шкоду. Полум’я понівечить важливі норми та традиції. Але, попри всю катастрофічність, лісові пожежі приносять зростання... Президентство Трампа, яке, на перший погляд, загрожувало перетворити брехню на загальну норму, створило попит на правду й мораль».

Відколи владу перебрав Байден, здавалося, що так і буде. Аж ось Трамп вигулькує знову — і прихильників у нього не поменшало аж так, як хотілося б. Одну фразу Кові можна було би винести у постскриптум до цієї регресії: «Люди раз у раз роблять ті самі дурні та злі речі тільки тому, що забувають».

«Вища вірність» — протизабувальна книжка. Вона про те, що «без нагляду за можновладцями, без інституцій, які невтомно борються зі зловживанням владою, нашій країні не вдасться зберегти демократичний режим... Мовчання робить співучасником». Це так не лише для Америки, а й для України.