Мистецтво брехні. Теза про перемир’я з ОП — зсув політичного даху чи ґрунту?

Ну дуже в нерівній позиції сьогодні представники «різних точок зору»: одним можна все, а іншим можна й «сісти».

Звідси й відчуття, що критично мислячий, свідомий народ точно не з президентом.

А от де і з ким президент? Складне питання, яке посилюють нові каламутні й нелогічні заяви, ходи й виходи чинних при владі.

Днями «порадував» заступник глави ОП, радник президента Володимира Зеленського з питань зовнішньої політики Андрій Сибіга своїм інтерв’ю газеті Financial Times, заявивши, що Україна готова до обговорення з росією майбутньої долі Криму в разі виходу на межі окупованого півострова.

Ці слова викликали обурення як усередині українського суспільства, так і за кордоном.

Навіщо запущено інфу про перемир’я?

Отже, Андрій Сибіга в інтерв’ю Financial Times заявив: «Якщо нам вдасться досягти наших стратегічних цілей на полі бою і коли ми будемо на адміністративній межі з Кримом, ми готові відкрити дипломатичну сторінку для обговорення цього питання...»

Водночас він не виключає можливості деокупації Криму військовим шляхом.

Як зазначає газета, ці слова стали «найчіткішою заявою про зацікавленість у переговорах із рф» із квітня 2022 року. Крім того, слова Сибіги можуть заспокоїти західних чиновників, які «скептично ставляться до здатності України повернути півострів і побоюються, що будь-яка спроба зробити це військовим шляхом може підштовхнути президента рф володимира путіна до ескалації війни, можливо, із застосуванням ядерної зброї».

За словами Сибіги, президент України і його помічники нині говорять про Крим, оскільки українська армія наближається до початку контрнаступу.

Західні ЗМІ одразу ж почали запитувати: як це висловлювання корелюється із заявою Зеленського, що Україна не йтиме на будь-які перемовини з путіним аж до повного виходу окупантів з її території разом із Кримом?

Тобто то була особиста думка Володимира Зеленського, не як президента, чи це була особиста думка Сибіги, а не офіційна позиція Банкової?

Навіщо радник президента припустив можливість перемир’я, коли українські війська дійдуть до перешийка?

Уявімо, що росія попросить добу, мовляв, щоб без втрат та бою забратись із Криму. Хтось сумнівається, що вона використає цей час не на що інше, а лише на те, щоб глибше закопатись і убезпечитись там же?
Зрозуміло, що така ситуація лише на руку російським військам, адже це дасть їм можливість перепочинку.

Гіпотетичний провал поствоєнного сценарію

Крим для путіна — сакральне місце. Після дев’ятирічної окупації та ще й із сакрального для тирана московії місця отак орки тихо й мирно мають звалити? Або там, нагорі, немає розуміння, або нас продовжують мати за лохів.
Але ми точно знаємо, що московити — вони такі: збрешуть за будь-яких розкладів. Мистецтво обману і є технологією війни як такої.

Щоправда, ще один радник глави офісу президента Михайло Подоляк сказав, що висловлене Сибігою — це його дискусійна позиція. А є офіційна позиція ОП і президента Зеленського — це, безумовно, «військові дії з визволенням всіх територій, окупованих у 2014 році». Мовляв, реальний мир можливий, лише коли буде повне звільнення України. І також сказав, що ми не чекали б, доки вони там окопуються. Тобто, за логікою ОП, брехати світу — це взагалі норма? Чи війна, чи мир — байдуже?

А що насправді означають перемовини для нас у міжнародному контексті? Це означає, що якась частина України залишиться у росії. Тоді фіксується зовсім інший статус-кво, що був узгоджений із західними партнерами.

Адже та частина нашої території, що може залишитись московії, обнулить концепцію поствоєнного миру як такого. Тому що на росії не почнеться політична трансформація. Нікуди не щезне путінська еліта. Росія почне дуже швидко набухати реваншизмом і вимагати його виходу. Адже проти нас воює не путін особисто, проти нас затято воюють самі орки. І рука ні в кого з них не тремтить, коли чинять розправу над нами.

Зрозуміло, що міжнародне співтовариство ця заява занепокоїла чималою мірою. Хтось із «наших» буде рятувати честь держави хоч на одному напрямку, який заявлений і задокументований зовнішньополітичним курсом?

Бо президент відкрито каже одне, що жодних поступок і жодних перемовин-компромісів. А його радник на досить високій впливовій платформі каже інше.

А західні партнери серйозно стурбовані, бо в результаті світ може отримати набагато меншу стабільність пост­воєнної ситуації, ніж була до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну і навіть ніж вона є зараз, під час великої війни.

І загалом, ця заява через наслідки її ймовірного розвитку — сама по собі парадоксальна й нелогічна. Росіяни зроблять передишку і з новими силами підуть у наступ на світову демократію. А країни з таким же устроєм, як росія, почнуть ще агресивніше й нахабніше поводитися.

У контекст про ймовірність такого сценарію, за якого ніякого переформатування еліт на росії не передбачається, лягає ще одна загадка, щоправда, шита білими нитками.

Днями президент Зеленський сказав, що Бахмут — наразі найгарячіша точка й вони (Банкова) готові в разі ще більшого загострення, аби не втрачати бойовий склад та уникнути оточення, відійти. Добре. А фортифікаційні споруди будуються будівельниками чи всі сили йдуть на «велике крадівництво»? Чому солдати, котрі переводять подих між боями, мають самі рити прихистки у разі гіпотетичного відступу?

І що це взагалі означає? Що трапилось? Чому такий різкий розворот? Адже не так давно президент натиснув на керівництво армії, зокрема на Залужного, — і наших захисників уже з дороги повертали назад у те пекло! Що, догодили кацапським генералам — керманичам війни Герасимову та Шойгу, — поклавши руками й життями наших героїв чимало їхніх конкурентів — пригожинських бандитів у Бахмуті?

Завищити очікування — «влупити» рейтинг Залужного

Ну і фоном цих усіх заяв стали нові оптимістичні прогнози від різних високопосадових «нострадамусів» про швидке закінчення війни.

Міністр оборони Олексій Резніков сказав, що війна точно закінчиться в 2023 році. Це точно? А що, вже з яйцями розібрався? Літню форму солдатам знайшов? Бо посеред зими Міноборони шукало зимову.

Замовлення зробили? Гроші перерахували? Фабрики вже шиють у три зміни? Зараз пішли дощі, солдатів чобітьми забезпечили?

Замглави офісу президента Михайло Подоляк сказав, що 5-7 місяців — і ми в Криму.

Той же відомий генерал-розвідник Буданов каже, що війна закінчиться у травні 2023 року.

Є подібні заяви й від інших віщунів, котрі говорили напередодні вторгнення, що історія про велику війну — це фейк, який роздмухують західні партнери.

От вони, вкидаючи в суспільство такі завищені очікування, уявляють, якою ціною це все відбувається?

Вони уявляють, скільки солдату потрібно пройти з боями з точки «А» в точку «Б», щоб перемогти?

Нашу землю топчуть іще 400 тисяч орків!

Українці розуміють, що звільнення нашої держави — це важкий щоденний ратний подвиг солдатів. Також ми усвідомлюємо, що дуже важко воювати з великою країною, котра має чимало ресурсів.

Нашим захисникам нелегко виконувати бойові завдання, бо в нас нестача всього, в тому числі «завдяки» й таким некваліфікованим «яйцеславним» керівникам оборонного відомства.

Але що, виходить, нас «гартують» втомою від війни, щоб суспільство вже само штовхало й хотіло перемовин?

Українська армія відповідатиме
ХХІ століттю

Ми всі хочемо миру. Ми усвідомлюємо ціну, яку віддаємо за нього й за перемогу, тому ми хочемо ясності й чіткого артикулювання чинної влади.

Якщо змінилась позиція президента України й він готовий сідати за стіл перемовин із кацапнею, то це вже інша історія.

І природно, що від заяв про перемовини у військових виникає гнівне запитання: а що є миром для України? Папір, підписаний путіним? Це не мир. Для нас мир — це курс України в НАТО й сам вступ до цього альянсу. Бо це є гарантією нашої безпеки.

Водночас нагадаємо, що в 10 пунктах мирного плану Зеленського немає жодної тези про НАТО.

І заступник Єрмака сказав про ймовірність перемовин. Тобто ми готові зберегти російську армію? Але якщо кацапська армія не буде розгромлена, а збережена, то орки знову полізуть, як робили це впродовж століть.

Для чого нам дають веселкові, нереальні очікування? Щоб дуже швидко прийшло розчарування суспільства. І ким? Чинним командуванням армії. Зокрема, генералом Залужним.

Ну треба ж щось робити, опускати його рейтинг! Бо ж вибори колись та й будуть. А суспільство зараз усе більше довіряє військовим.

Зрозуміло, що нинішнім у владі необхідно виграти вибори. І це одна з причин усіх цих незрозумілих заяв про перемовини-домовленості, туманних пояснень.

Бо якщо вибори «профукають», то гроші на відновлення України пройдуть повз касу.

Ну і ще один момент. Коли в обіцяний час перемога ще не настане, морально виснажене суспільство вимагатиме відповіді від владних нострадамусів за базар.

І тут на арену вийде призначений офісом президента «весь у білому» черговий остап бендер і продублює вже нам знайоме: Україна готова до перемовин із путіним, тільки-но ми вийдемо на адміністративний кордон Криму.

Ми ж бачимо, що, коли тиснуть вибори й домовленості, від можновладців можна очікувати всього.

За нормального, не «шито-критого», стану з суспільством говорять відверто. Ми не вимагаємо деталей ні маршруту, ні назв пунктів дорожньої карти Перемоги. Але незламне українське суспільство заслуговує, щоб йому пояснювали найважливішу правду також і з екранів єдиних мізкопромивних новин.

Вона полягає в розумінні й усвідомленні, що ЗСУ мають перебудувати армію під усі нові «іграшки», котрі нам дав, дає і ще даватиме колективний Захід.

Українську армію роблять армією ХХІ сторіччя. Це дуже складний процес. Але це не означає, що через переформатування якихось елементів наш наступ не може початись досить швидко.

Не ворожіть, чий через місяць буде Бахмут. Не питайте, де український наступ. А відслідковуйте ту стратегічну ситуацію, що розвивається, тому що переформатуватись, навіть прискореними темпами, саме зараз набагато важливіше, ніж потім на ходу перевдягатись-перевзуватись.

Окрім того, необхідно вирішити проблему запорізького коридору.

Для Криму, до речі, щоб винести російські бази, необхідні далекобійні ракети. Чимало ще треба для Перемоги.

І будьмо свідомими того, що фрагментарна повороткість Заходу в наш бік пов’язана з нашими успіхами на фронті. Радує те, що вони вже не залежать від поведінки й бажання оновлення курсу центральної влади. Ну, буває таке в історії.