Де річка текла, там і буде? Екологи пропонують не відновлювати підірвану дамбу Оскільського водосховища

Руйнування дамби Оскільського водосховища, яке живило водою міста Донбасу, стало однією з найбільших екологічних проблем цієї війни.

Мільйони кубометрів води вивільнилися з берегів, оголивши 9 тисяч гектарів замуленого дна.

Але, попри втрати й теперішні проблеми, фахівці не радять знову заковувати Оскіл у бетонні тенета.

На думку експертки з водно-болотного напрямку Валерії Колодежної та голови «Української природоохоронної групи» Олексія Василюка, у світі дедалі більшої популярності набуває рух із повернення річок у їхні природні русла.

Тож історія лівої притоки Сіверського Донця могла б започаткувати цю практику і в Україні. Фахівці поки що не знають точно, яким результатом може завершитися подібний експеримент.

Але оскільки природа завжди мудріша за людину, їй варто надати шанс.

Двічі в одну річку не ввійдеш?

Оскільське водосховище до війни було частиною складної системи водопостачання в Донецькому та Луганському регіонах. Його збудували у формі гігантського водного банку, аби «підстраховувати» влітку канал Сіверський Донець — Донбас.

Після того як у квітні минулого року тут вибухівкою зруйнували дамбу, Слов’яногірськ пережив підтоплення, а деякі інші міста, включно з окупованим Маріуполем, навпаки, отримали порожні водогони.
    

Комунальники, природно, вдарили на сполох, вимагаючи термінового ремонту пошкодженої споруди. Натомість екологи не радять удруге заходити в одну й ту саму річку зі старим проєктом, бо час знущання над природою безповоротно минув. Вона вже не витримує грубих експериментів над собою, про що свідчить багато сумних екологічних факторів.
    

До того ж для змін тут визріли й суто технічні умови. «Якщо зважати й на те, що насосні агрегати на каналі Сіверський Донець — Донбас за весь цей час також досягли граничного терміну експлуатації, — вважають вони, — то, можливо, витік Оскільського водосховища є гарною нагодою модернізувати систему водопостачання Донбасу з допомогою сучасних технологій і віддати природі те, що їй по праву належить, — природну заплаву річки Оскіл. Тим часом природні ландшафти заплави чудово збереглися під водами вже колишнього водосховища й добре видні навіть із космосу».

Тобто шанс вижити в річки дійсно є. Відмовитися від реконструкції дамби є сенс і з суто санітарних причин. Незважаючи на солідні розміри, Оскільське водосховище було мілководним.

Ця обставина, з одного боку, сприяла нересту риби, а з іншого — призводила до замулення. Тож водне плесо тут має високий вміст фосфору, низьку прозорість і посередню якість води. Люди використовували її лише тому, що були позбавлені більш екологічної альтернативи. А тепер у них немає й цієї можливості.

Два рішення, і обидва не ідеальні

Сьогодні територія колишнього водосховища переживає класичне позачасся. Переважна більшість води звідси витекла, тому значна площа дна оголилася й потерпає від ерозії.

Рослинність, що густо вкривала береги, втратила звичний для себе гідрологічний режим і не може існувати, як раніше. Птахи, які гніздилися на мілководді, змушені були залишити цю територію.

Молоді риби більше не мають умов для відтворення колишніх популяцій, оскільки руїни дамби сповільнюють проточність річки, заважаючи їм повертатися на нерест.
    

Словом, колишньої екосистеми більше немає, а нові проєкти порятунку Осколу ще не створено.

«По завершенні війни ми опинимося на роздоріжжі, — вважають експерти «Української природоохоронної групи». — Один шлях: ремонтувати греблю, повертати воду до стоячого стану й іще пів століття переправляти її на сотні кілометрів на південь, витрачаючи при цьому електро­енергію, і головне — людський ресурс, який буде залучений до неодноразового ремонту такого водогону. Або ж дозволити природі заселити трав’яними угрупованнями заплаву Осколу, що відновить лучний ландшафт лівого, рівнинного берега річки та збереже від ерозії правий, високий берег. Якщо вже приймати таке рішення, і воно, з точки зору дикої природи, буде найбільш бажаним, слід відновити проточність річки шляхом демонтажу дамби водосховища».

Модерація майбутнього

Вирішуючи дилему, як бути далі, науковці спрогнозували обидва варіанти розвитку подій і вивчили ймовірні ризики. Скажімо, якщо повернути водосховищу колишню форму з відновленням Оскільської ГЕС, потрібно буде чимало часу, аби рукотворний резервуар заповнити водою.

Перший раз цей процес тривав із 1958-го по 1977 рік. І оскільки Сіверський Донець зі своєю лівою притокою вже далеко не ті, що були в середині минулого століття, наслідки агресивного водозабору важко навіть спрогнозувати повністю.
    

І все ж певні деталі екологи озвучили. «Хоч як затягнулося його повторне наповнення, це не пройде безслідно для річища Осколу, — кажуть вони. — У частині течії нижче від дамби, ймовірно, відбуватиметься обміління, заростання дна піонерними рослинами. Адже річкові наноси затримуватиме гребля, збільшуватиметься прозорість води нижче від неї, де розташований ландшафтний заказник «Синичинський», метою створення якого є збереження ділянки природного русла Осколу, прибережних, водних екосистем і рідкісних видів тварин і рослин. Перекриття річки або навіть відчутне зменшення стоку стане прямим знищенням природної цінності заказника».
    

Далі — більше. Останнім часом на сході України літо стало дуже спекотним і посушливим. Площі мілководь у відновленому водосховищі стануть іще масштабнішими, тому період цвітіння синьо-зелених водоростей помітно збільшиться в часі. За таких умов тут не можна буде ні відпочивати на узбережжі, ні ловити рибу. До речі, кількість останньої через зміну клімату рекордно впала в 2020 році. Тобто ще до руйнування дамби.
    

Малоперспективним фахів­ці називають і факт відновлення Оскільської ГЕС, потужність якої, умовно кажучи, не перевищує силу сучасного вітряка.

Повністю забезпечити електроенергією роботу дамби вона не зможе, тому доведеться використовувати інші потужності. Кошти ж, які потрібні для ремонту і модернізації всіх технічних складових цього об’єкта, знайти буде вкрай непросто. А головне, навіщо?

За словами екологів, це водосховище до руйнування дамби було вкрай неефективним, адже при транспортуванні каналом втрачалося близько 69 відсотків води. Сьогодні ж, коли дефіцит водних ресурсів став планетарною проблемою, нехтувати цією статистикою вкрай нерозумно.
    

Остаточний висновок в екологів виявився не надто райдужним. «Якщо буде обрано шлях відновлення, — кажуть вони, — це буде відновлення неефективної, екологічно проблемної та економічно збиткової споруди».

Дайте річці спокій

Якщо ж пофантазувати на тему вільного Осколу, то тут справді вимальовується втішна перспектива. Насамперед сюди повернуться риби, які не можуть жити в перегородженому річищі. Вони стануть гарною кормовою базою для птахів, що гніздувалися в очеретяних заростях колишнього водосховища, або ж тих, які повернуться у відновлені заплавні ландшафти. Збільшиться тут і чисельність тварин, серед яких багато червонокнижних видів.
    

Після демонтажу дамби поступово почне оживати і загублене нею прибережне довкілля.

«На жаль, згубний вплив водосховища позначився не лише на представниках живої природи, — кажуть науковці «Української природоохоронної групи». — Правий, високий берег річки, вкритий мальовничими крейдяними оголеннями, за період існування водосховища зазнавав значних руйнувань від штормових хвиль. Роздамбування річки допоможе зберегти унікальний рельєф прибережжя від масивних зсувів (іноді понад 100 метрів у довжину) й глибоких тріщин. Після повернення проточності води підвищиться і її якість — кількість фосфатів регулюватиметься природним чином. Це дозволить викорінити проблему евтрофікації, адже такі органічні домішки, як фосфати (кількість яких у пробах із водосховища була значно більша за норму), слугували своєрідними добривами для зростання фотосинтезуючих водоростей».
    

Звернули увагу екологи й на таку деталь. Сьогодні Харківщина посідає останнє місце за темпами створення нових заповідників і пасе задніх за їх кількістю.

Охоронні природні зони тут становлять лише 2,38 відсотка від загальної площі, хоча до 2021 року цей показник мав зрости більш ніж утричі.

«Площу ПЗФ Харківщини можна буде поповнити за рахунок звільнених від води територій, — вважають фахівці. — Утім частину водойми вже включено до площі деяких природоохоронних об’єктів. Зокрема, 4 тисячі гектарів заповідається в Червонооскільському регіональному ландшафтному парку. Ще понад 10 тисяч гектарів належить до Смарагдової мережі Європи. Проте реального охоронного статусу смарагдові території поки не мають, і традиційно охорона їх здійснюється шляхом оголошення територій природно-заповідного фонду».

Тобто звільнення Осколу від дамби надає шанс воскресити тут загублене раніше довкілля, якщо організувати процес відтворення під науковим наглядом.
    

Екологічний моніторинг буде потрібен і тому, що після спуску водосховища місцеві громади кинуться освоювати раніше недоступні для них території. Вільні землі можуть, наприклад, розорати під посіви або забудувати. Якщо ж люди залишать у спокої тимчасово оголене дно, то заплавні луки швидко відновляться і стануть красивою природною оазою для всіх.
    

До речі, процес демонтажу старих нефункціональних дамб уже давно запущено на території європейських країн і США, і він активно поширюється в наші дні. Рекордним у цьому сенсі став 2021 рік, коли в ЄС демонтували 239 таких об’єктів. Наразі по кожному з них проводять ґрунтовне дослідження, аби їхнє виведення з експлуатації було найбільш ефективним.
    

Подібні проєкти мають і більш глобальні переваги. Досвід американського штату Каліфорнія довів, що саме природні заплави, а не метод перекривання русла є досить дієвим способом боротьби зі змінами клімату.

Для цього достатньо після звільнення річки від дамби спорудити нові системи очищення стічних вод і водовідведення. Цей підхід є реформаційним для України й раніше не застосовувався, але в США та Європі є достатня кількість успішно завершених проєктів, а також людей, готових ділитися досвідом.