Війна вимагає швидко виправляти помилки

Важка доля випала моєму поколінню, народженому в 30-х роках минулого століття.

Переживши війну й Голодомор, ми відбудовували Україну, що входила тоді до складу СРСР, мало дбали про себе, більше — про державу.

Однак історія не лише мого, а й більш молодого покоління не оцінена належно державою.

Бо, на жаль, здебільшого у владі було занадто тих, хто живе за принципом «своя сорочка ближче до тіла», а не тих, кому по-справжньому боліла національна та державницька міць України.

Упродовж усієї нашої сучасної історії націоналістів-бандерівців бояться не лише зовнішні вороги, а й внутрішні манкурти.

Пригадую президентські вибори Віктора Ющенка. У другому турі ми, офіцери, були спостерігачами в Донецькій області.

Ми бачили, в якому сяйві показували тупу посмішку януковича і як у формі нациста, з надписом «Ющенко — бандерівець» зображували колажі з Віктором Ющенком, намагаючись нагнати страху на виборців Донбасу.

Ось і отримали: усміхнений янукович, обікравши націю, шикує у путіна, а той вибо­рець, котрий був проти Ющенка-бандерівця, вимушений просити захисту від варвара-путіна в краях Бандери.

Сьогоднішній трагічний історичний період ще раз підтверджує істину: якби в 1991 році нація проголосувала за націоналістів, то зараз москаль не топтав би нашу землю.

Потужна духовна національна складова непересічних постатей Степана Бандери та Романа Шухевича досі наганяють страх на кремлівських окупантів. Уже пів століття, як немає Степана Бандери, але мікроб-путін здригається щоразу при згадці про нього.

Сьогодні наші героїчні захисники-націоналісти, сповідуючи ідею бандерівського опору, є справжніми героями. Успіхи нащадків Бандери на полях битв лякають не лише безхребетних москалят, а й ординських державних мужів та керманичів інших держав, котрі є злочинними поплічниками кремля.

Для справжнього націоналіста кожне людське життя — найвища цінність. І це ще одна світоглядна, глибинна відмінність українців від московитських правителів, котрі своїх солдатів сотнями тисяч відправляють на вірну погибель на нашій землі. Окупантів лише така чекає доля.

Однак є у нас і внутрішня серйозна проблема: на жаль, наша влада намагається закрити рота незалежним ЗМІ за допомогою об’єднаного медійного провладного утворення, а це не дає змоги повноцінно вирішувати внутрішні проблеми й ініціювати зміни, незважаючи на війну, але котрі швидше приведуть до миру.

Окрім того, обурює, що «єдині телевізійні новини» на телеканалах Ахметова, Фірташа, Пінчука, Коломойського висвітлюють ті журналісти, котрі рік тому віддавали ефіри політикам «п’ятої колони» в Україні, співали рашистських пісень та гиготіли над кпинами «95 кварталу» на адресу всього національного.

Чи може бути довіра в народу до таких телеведучих і журналістів?

Антон КАДЕНЮК, ветеран Збройних сил
Житомир