Звитяжці минулого і сьогодення, нападник — один. Історія битви за Конотоп 1659 року

Здавна, як і нині, мої земляки мусили боронити свої землі від загарбників.

Конотоп, який розташований на перетині важливих у XVII столітті шляхів, був цінним стратегічним пунктом.

Про це свідчать неодноразові намагання чужоземців заволодіти Конотопською фортецею.

Так, 70-тисячне російське військо 20 квітня 1659 року під проводом князя Алєксєя Трубєцкого підступило до Конотопа.

На штурм фортеці пішло дев’ять стрілецьких приказів, вісім драгунських і чотири солдатські полки.

Та взяти місто штурмом не вдалось, попри масований обстріл його з гармат.

Тоді московити стали під Конотопом обозом, а навпроти, за річкою Єзуч, на валу встановили 30 гармат для регулярного обстрілу його гранатами та вогняними ядрами.

Козаки разом з містянами мужньо обороняли фортецю, обстрілюючи шанці загарбників із гармат та ручної вогнепальної зброї.

Не давали засипати рів навколо фортеці, виносили вночі насипану ворогами землю, робили вилазки та нищили московитів. Керував обороною ніжинський полковник Григорій Гуляницький. За час 70-денної облоги міста росіяни втратили 10 тисяч своїх вояків.

Завдяки героїчному опору конотопців гетьман Іван Виговський зміг накопичити сили, зібрати військо, заручившись допомогою союзників. А далі була славетна Конотопська битва, яка закінчилась нищівною поразкою московських загарбників.

А за сім років перед тим, у 1652 році, відбувся під Конотопом переможний бій, менш відомий в історичних джерелах. Про нього оповідає у своєму Літописі Самійло Величко.

На мою думку, абсолютно правдиво можна стверджувати, що козаки з Конотопа та з Підлипного (ближнього села) практично довершили розгром Богданом Хмельницьким 50-тисячного польського війська під Батогом.

Такі на той час були політичні реалії... Тоді «гетьман полний коронний» (за Самійлом Величком, козацьким літописцем) Мартин Калиновський намагався завадити одруженню Тимоша Хмельниченка з дочкою молдавського володаря Василя Лупола Розандою, ставши обозом біля Ладижина на його шляху в Молдавію, незважаючи на попередження Богдана.

Проявивши і на цей раз надзвичайну військову майстерність, Хмельницький отримав блискучу перемогу.

Загинув у кривавій січі й Калиновський, а до козацького війська потрапив багатий трофей, зокрема 57 гармат, багато полонених.

Шляхтич Домарацький зі своїм двотисячним військом, тікаючи з-під Прилук, зачувши про перемогу Хмельницького під Батогом, рушив на Конотоп, маючи намір захопити фортецю. Військо залишало за собою згарища спалених сіл.

За дослідженням краєзнавця Івана Лисого, Домарацький через свого посланця під личиною попа заручився підтримкою конотопського старости Станіслава Сосновського. Але служниця старости викрила змову, і козаки знищили змовників та всю родину Сосновського.

Підлипенська ж сотня перекрила Домарацькому шлях через своє село, кононотопці чатували на шляху до Путивля, а прорватись до Батурина завадили прилуцькі козаки Якова Сомка.

Тож оточений звідусіль загін Домарацького опинився в заболоченій місцевості: яри урочища Криничок, пойми річок Ладонки та Липки. Місця для маневру кінноти було мало, коні поляків грузли в багні, вершники ставали безпорадними і гинули від козацьких шабель.

Смерть Домарацького прискорила загибель його загону. Самійло Величко так описує цей переможний бій: «а пан Домарацкий з иншими панами, в надєждє спасєнія своєго от бєди тогдашнєй нє бєгучи в Польщу, побєг з Прилуки до Конотопу, которого по приказу Сомка, Полковника прилуцкого, Яцко Воронко, бивший полковник прилуцкий, же з козаками у Подлипного сєла нагнавши, голови им потрубувал».

Ця блискавична перемога зруйнувала плани польської шляхти закріпитись у Конотопі і частково перекрити шляхи постачання війська Богдана Хмельницького.

У 2014-му, коли московська орда знову рушила на нашу землю, конотопці стали на її захист, наслідуючи мужність та звитягу своїх предків. Ось декілька імен наших добровольців.

Анатолій Шульга «Бізон» — успішний фермер; Михайло Сусло «Слідопит», за фахом кухар, що став вправним розвідником добробату ОУН; Андрій Кривич «Даллі», студент. Усі вони загинули у кривавій борні за нашу незалежність.

Нещодавно конотопці попрощались зі своїми земляками — розвідником Віталієм Панютою, стрільцем-санітаром Григорієм Грудієм, прикордонником Юрієм Шкуматом, снайпером Іваном Голибіним, кулеметником Сергієм Коваленком, які загинули, боронячи українські землі від московських нападників.

Важливу допомогу та підтримку воюючій армії надають наші невтомні волонтерські організації: «Я — волонтер», «Бджілка», «35 квартал Конотоп» та інші.

Вдячні конотопці гідно вшановують подвиг, своїх земляків. На стелах Пантеону пам’яті Конотопа викарбувані імена героїв.

От де, люде, наша слава,
Слава України!