Священноначалля УПЦ МП не може змиритися з втратою Києво-Печерської лаври: мститься всій Україні

У грудні минулого року СБУ провела на території Києво-Печерської лаври обшуки, де виявила гори «русскомірської» літератури, підозрілих громадян рф та мільйони готівки, включно з рублями.

Напевно, після цього та багатьох попередніх скандалів проблемній автономії Московського патріархату було б доречніше втихомирити свій бійцівський запал і нарешті покаятись.

Але натомість священноначалля УПЦ активно включилося в боротьбу за лекалами кремлівських наративів.

Зокрема, недавно вони розіслали звернення до православних монастирів світу зі скаргою на утиски, приховавши справжню причину своїх теперішніх проблем.

А заодно поширили (Господи, прости) відверту брехню, присвоївши собі заслуги, до яких не мають жодного стосунку.

Втім чергова ганьба промосковського духовенства дала привід згадати події, які сталися, напевно, не без вищого небесного покровительства.

Зазирніть під маски

У своєму проханні «про захист від переслідувань, гонінь та дискримінації» священники УПЦ, крім усього, написали й таке: «У найбільших храмах Києво-Печерської лаври ми тепер не маємо права звершувати богослужіння, а саме: у повністю відреставрованому нами Трапезному храмі та буквально піднятому нами з руїн Успенському соборі — найбільшій світовій православній святині».

Новина про те, що автори скарги приписали собі відродження древнього храму, обурила фахівців, які своєю майстерністю і великою духовною потребою дійсно явили світу справжнє рукотворне диво.

Після появи того опусу до редакції зателефонував колишній голова юридичного відділу УПЦ Валентин Волинець, який 22 роки поспіль був адвокатом Блаженнійшого митрополита Володимира і насправді став безпосереднім свідком тих подій.

Руїни древньої святині.
Фото газети «Вечірній Київ».

Аби спростувати лукаві фантазії авторів звернення, він надіслав «УМ» унікальну книгу, укладену президентом корпорації «Укрреставрація», академіком Академії будівництва України Миколою Орленком.

У цьому виданні автор зібрав усі документи, що супроводжували процес відбудови і реставрації київської святині. Не треба бути великим фахівцем, аби оцінити рівень застосованих технологій, а також професійність спеціалістів, що буквально з руїн, крок за кроком, сантиметр за сантиметром відроджували теперішню велич архітектурної перлини.

До лаври два роки поспіль приїжджали найкращі зодчі та майстри з усіх регіонів, оскільки унікальність проєкту вимагала нетривіальних рішень і винятково творчого підходу. Саме тому порятунок собору можна назвати загальноукраїнською високо­професійною справою.

А відтак спроба священників УПЦ приписати собі чужі заслуги, кидаючи в розпал війни тінь на репутацію країни, вкотре зірвала з них благочестиві маски. Хоча нічого дивного тут немає. Маніпуляції свідомістю людей через відверту брехню чи напівправду — відточена зброя кремлівських пропагандистів. А як відомо, з ким поведешся, того й наберешся. Але зараз не про них.

Метафізика Божої Матері

Головний храм Києво-Печерської лаври овіяний такою кількістю легенд, що факт його будівництва та існування мимоволі асоціюється з надприродним дивом.

Скажімо, за свою майже 900-літню історію він не раз жорстоко нищився до руїн, але неминуче поставав в оновленому образі як досконаліша версія самого себе. Причому дива почалися ще до його появи, і найперше з них належить самій Богородиці.

Як написано в «Києво-Печерському патерику», в ХІ столітті до засновників лаври Антонія та Феодосія прибули чотири майстри з Царгорода. Вони повідомили, що за наказом Матері Божої мають звести тут церкву на її честь.

Серед доказів вищого покровительства в приїжджих знайшлися пояс і вінець Ісуса Христа, чудодійна ікона, мощі святих для закладання в основу собору і навіть проєкт самої будівлі. Останній майстрам показали у формі голограми, коли за наказом Богородиці вони вийшли на вулицю з її храму в Константинополі.

Настоятелі лаври повірили гостям і почали в молитвах просити Господа, аби вказав їм місце для будівництва. І диво сталося. Одного ранку після молитовної ночі повсюди випала роса, оминувши лише одну місцину.

Другого дня навпаки — роса випала там, де раніше було сухо. Для більшої достовірності Антоній почав благати Бога про ще один знак, після чого спав із небес вогонь, сотворивши просіку, подібну до рову.

Якраз там у 1073 році й була закладена Богородична церква. Місце під її фундамент копав син Ярослава Мудрого князь Святослав. На новий храм він дав щедрі пожертви та 100 гривень золота.

Успенський собор став першою кам’яною спорудою лаври, а також зразком, за яким упродовж багатьох років споруджували храми по всій Русі, включаючи київський собор Михайлівського Золотоверхого монастиря. Втім за Богородичною святинею закріпився й ще один знаковий рекорд, пов’язаний із кількістю його нещадних руйнувань і таким же числом чудодійного відродження.

Уперше пограбували і спалили церкву половці в 1096 році. Далі були торки з берендеями, знову половці, татаро-монголи, кримський хан Менглі-Гірей. Руйнували храм також численні пожежі й навіть землетрус.

Але після кожного лиха Успенський собор відроджувався, хоча перерва між його занепадом і новою появою могла тривати не одне століття. Останній раз Богородична церква була підірвана 3 листопада 1941 року. За однією версією, до цього вандалізму доклали руки німецькі окупанти, за іншою — радянські комуністи. Різниця між ними невелика, тому авторство лишилося невстановленим.

Спроби вдихнути нове життя у древні руїни після війни траплялися не раз на державному, науковому, церковному й архітектурному рівнях, але безнадійно тонули в гострих дискусіях, суперечках і навіть скандалах.

У підсумку, перші реальні розпорядження від президента Леоніда Кучми та мера столиці Олександра Омельченка щодо відбудови святині з’явилися лише в 1996 і 1997 роках. Але й після цього справа не зрушилася з місця через суперечки між потенційними виконавцями проєкту.

Крапку в гострій дискусії поставив Блаженнійший митрополит Володимир своїм офіційним зверненням до прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка. Він виклав суть затяжного протистояння, після чого й було остаточно сформовано команду для будівельних і реставраційних робіт.

Диво з руїн

Насамперед територію Успенського собору розділили на три зони: зону повної руйнації в самісінькому епіцентрі вибуху, значної руйнації із залишками древніх стін і часткової руйнації разом з Іоанно-Богословським приділком, який дивом більш-менш вистояв, але потребував серйозної реконструкції.

За словами Миколи Орленка, складність завдань із відтворення храму полягала в тому, що значна частина руїн була розколота на окремі елементи і сильно здеформована.

«Нами були проведені спеціальні роботи з укріплення фундаменту за допомогою буроін’єкційних мікропаль, — каже він. — До речі, всі спеціалізовані вітчизняні фірми відмовилися від виконання цих робіт у зв’язку з їх великою складністю. Тільки фахівцям нашої корпорації вдалося успішно просвердлити та підсилити фундаменти й основу собору».

Найскладніше ж було з’єднати вцілілі фрагменти древніх конструкцій із новим муруванням, залишивши доступ до них науковцям. Для цього фахівці спочатку законсервували старі стіни й ліквідували усі тріщини, а вже потім «зшили» стіни існуючого приділу горизонтальними залізобетонними палями.

Робота була виконана так, аби два об’єми собору склали єдине ціле. Подібний реставраційний метод в Україні був використаний уперше.

Ще з більшою скрупульозністю фахівці розробили проєкт відтворення стінопису собору, врахувавши первісну систему живопису включно з окремими цитатами зі Святого письма, акафістів і молитов.

Художники постійно зверталися до зафіксованих акварельних зображень інтер’єрів Успенського собору і максимально дотримувалися первісної колористичної гами.

Для оздоблення інтер’єру реставратори запропонували вишукане ліплення з частковою позолотою окремих елементів, а заодно відтворили скульптурні композиції з використанням автентичних архітектурних деталей.

Фахівці також зуміли повернути храму його унікальну акустику, а також надзвичайної краси п’ятиярусний головний іконостас, подарований свого часу самим гетьманом Сагайдачним і його дружиною.

Аби відтворити пам’ятку, була зібрана команда з 72 високо­кваліфікованих різьбярів-сницарів із Києва, Полтави, Черкас, Івано-Франківська та Вінниці, які працювали під загальним керівництвом майстерні ТОВ «Акант».

За два роки вони виготовили 560 квадратних метрів різьбленого декору найвищої складності, у стилі високого українського бароко. Його готові деталі покрили сусальним золотом.

Щоб підкреслити рівень цієї частини проєкту, Микола Орленко навів такий приклад. Оскільки всі деталі декору виготовляли ручним різьбленням, кожен із майстрів, навіть працюючи за зразком, неодмінно виявив би в роботі ознаки власного стилю.

Аби цього не сталося, художники-реставратори «Аканту» вивчили величезну кількість архівних матеріалів і виготовили спеціальні лекала, що стали основою для роботи великого колективу різьбярів.

До речі, з такою автентичною точністю реставратори та будівельники підходили до виконання всіх без винятку робіт. Для доказу Микола Орленко помістив у своїй книзі десятки документів, що супроводжували кожен їхній крок.

Тут є, наприклад, опис технології написання ікон, поетапне створення акустичної системи тощо.  

Відбудова бань собору — теж окрема історія. Після ви­буху вцілів лише один із семи куполів храму. Тобто бічна баня Іоанно-Богословського приділу.

Ці конструкції мали різні розміри, оскільки стиль українського бароко дозволяв певну композиційну свободу. У результаті кожен купол відтворювався різними виконавцями в певні терміни і мав свої характеристики. По завершенню робіт їх покрили мідними листами з позолотою.

І ще одна цікава деталь.

«У князівські часи між початком будівництва Успенського собору і його освяченням минуло 16 років, — каже Микола Орленко. — У наш час відтворений собор постав із руїн менш як за два роки. Через майже 60 років під склепінням Свято-Успенського храму знову зазвучала молитва Божа, символізуючи незламність духу нашого народу і його прагнення до Бога і волі».

Після цих слів вищезгадане послання священників УПЦ здається особливо цинічним.