Директор Національного Музею Історії України поїхав у закордонне відрядження і не повернувся
Поїхав у закордонне відрядження і не повернувся директор Національного музею історії України у Києві Федір Андрощук. >>
Митрополит підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар».
У Львові 1 листопада 1944 р. помер Андрей Шептицький, митрополит Галицький та архієпископ Львівський, предстоятель Української греко-католицької церкви.
Про це нагадує газета Україна молода.
Граф Андре́й Шепти́цький ЧСВВ (у хрещенні Роман Марія Александер; 29 липня 1865 — 1 листопада 1944) — предстоятель Української греко-католицької церкви, митрополит Галицький, архієпископ Львівський (1901—1944). Єпископ Станиславівський (1899—1900). Доктор права (1888) і богослов'я (1894); меценат. Один із найвидатніших провідників української церкви й національного руху першої половини ХХ ст. Представник шляхетного графського роду Шептицьких.
Під час Першої світової війни заарештований російськими військами (1914), вивезений до Росії (1914—1917)[1]. Повернувшись до Львова, став одним зі співзасновників ЗУНР (1918). Інтернований польською владою на Святоюрській горі (1919).
Від 1955 року триває процес беатифікації. Праведник народів світу.
Якщо ж більш розлого, та все ж досить скупо описати життєвий шлях видатного українця, то варто наголосити на таких основних моментах його буття.
Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичах Яворівського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (нині Яворівського району Львівської области, Україна). Він походив зі стародавнього русинського (українського) роду Шептицьких, який отримав австрійський графський титул, у XIX столітті зазнав спольщення, а члени родини стали франкомовними римо-католиками.
Софія Шептицька зазначає, що, маючи близько 8 років, Роман принципово відмовився від брехні, зробивши це, на її погляд, цілком свідомо, а не інстинктивно.
Першу освіту Роман здобув удома. Восени 1879 року разом зі своїми двома братами Юрієм та Олександром розпочав навчання в гімназії св. Анни у місті Краків.
Упродовж 1892—1894 років Андрей Шептицький завершив богословські студії в Кракові, які перервала його важка недуга.
2 лютого 1899 року імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станиславівського єпископа.
Як митрополит двічі відвідав Російську імперію (1907, 1912 рр.). Сприяв розбудові Російської греко-католицької церкви.
Найбільшим політичним досягненням Шептицького стала в 1914 р. домовленість із польською стороною про виборчу реформу, яка би збільшила політичне представництво українців у Галицькому сеймі. Здійснити її завадила війна.
Після утворення ЗУНР Шептицький брав участь у підготовці її малої конституції — «Тимчасового основного закону».
Після початку знищення православних церков Холмщини і Підляшшя, насильного покатоличення місцевого населення внаслідок схвалення сеймом додаткової угоди від 20 червня 1938 року до Конкордату 1925 року видав 16 липня[19] 1938 року відозву, в якій назвав дії польської влади «приголомшливими», польську державу і Костел — «ворогами Вселенської Церкви, Християнства».
Однією з мало згадуваних соціальних акцій митрополита було те, що свого часу він добився в австрійського уряду допомоги для вдів священників.
Митрополит підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар».
Під його керівництвом певні кошти вкладались у прибуткові підприємства, акції яких котувались на європейських біржах. Прибутки спрямовувались або на благодійність, або на потреби кліру.
Брата Митрополита Андрея графа Лева Шептицького та його дружину вбили більшовики незабаром після радянської анексії Західної України. Їхнього сина Андрія (Анджея) пізніше вбили в Катині. У 1940 р. Шептицький писав листи до Йосипа Сталіна і до Микити Хрущова, протестуючи проти зловживань, які чинили представники радянської влади на Західній Україні[21].
Початок німецько-радянської війни сприйняв як шанс на порятунок від більшовицького безбожництва. Вітав «Акт відновлення Української Держави».
Згодом, передчуваючи, що радянська влада буде нищити Церкву, митрополит заповідав, щоби священики, ченці та черниці вчилися якогось ремесла.
31 жовтня 1944 року звернувся з останнім словом до найближчого оточення, зокрема, сказав: «наша Церква буде … розгромлена більшовиками… держіться, не відступайте від віри, святої Католицької Церкви… Я виджу відродження нашої Церкви. Вона буде… обіймати цілий наш народ.»[
Помер Владика 1 листопада близько 13 години від прогресуючого набряку-набуханню головного мозку, як ускладнення грипу, три дні перед тим переставши з будь-ким розмовляти. Похований у підземеллі собору святого Юра. Його похорон у зайнятому радянськими військами Львові перетворився на грандіозну маніфестацію.
Як повідомляла УМ, 154 роки з дня народження священномученика Климентія Шептицького.
Поїхав у закордонне відрядження і не повернувся директор Національного музею історії України у Києві Федір Андрощук. >>
Дослідники кажуть, що біографія Віктора Петрова нагадує гостросюжетний детектив, з умовами часу, в який йому довелося жити, і відзначають внесок, який діячеві вдалося зробити в розвиток української літератури й науки ХХ століття. >>
Упродовж кількох століть метою московії є загарбання України й поневолення нашого народу — політично, економічно, ідеологічно, духовно і мовно. >>
29 листопада 1918 року народився Іван Даценко – український вождь племені індіанців. >>
Неготовність України до повномасштабної війни з північним сусідом, системна криза з мобілізацією, мало не тотальне ухиляння від мобілізації й масові СЗЧ, колаборація чималої кількості українців з ворогом, мародери у владі, які грабують свою країну в час війни >>
23 лютого 1917 року в російському Петрограді сталася неординарна подія: революція, яку назвали Лютневою, скинула царя Миколу ІІ, який одразу ж зрікся престолу. >>