Дороговказ на шляху до винагороди: рецензія на книжку «Приборкати страх...» Брендона Вебба

Феномен страху — чи не головний у дослідженнях із людинознав­ства: у медицині, в літературі, у філософії.

Письменство породило цілий жанр, що експлуатує моторошний бік страху, — горор, або ж трилер.

Натомість оптимістичний, сказати б, його бік активно вивчає модерна філософія, від Декарта починаючи.

«Він каже: не треба бігти від предметів страху, тому що, біжучи, ви все одно страх з собою заберете! А якщо підете на них з оголеною шпагою, то переконаєтесь у тому, що це лише повітря й тіні» (Мераб Мамардашвілі. Картезіанські роздуми. — К.: Стилос, 2000).

Дехто з сучасних практиків, ідучи за цим теоретичним шляхом, таки оволодівають мистецтвом співіснування зі страхом, як-от американець Брендон Вебб, котрий вважає, що «опанувати страх — це, інакше кажучи, опанувати своє життя» (Приборкати страх: досвід «морського котика». — К.: Yakaboo, 2021).

Так, за своєю структурою це типова книжка коуча; в нашому випадку — тренера з приборкання страху. Але у нинішній повені подібної літератури її легко помітити й вирізнити.

По-перше, за досвідом автора: спочатку він успішно подолав базовий курс «морських котиків» (з 220 кандидатів його пройшли менше двадцяти), далі служив у «гарячих» точках й одержував бо­йові нагороди, потім самого Вебба призначили інструктором спецпризначенців.

По виході в запас заснував медіабізнес, який за десять років сягнув вартости до понад 100 мільйонів доларів. Там він об’єднав ветеранів воєн, спорту й бізнесу, усіх, хто переможно уникнув поразки, тобто опанував страх.

По-друге, у дидактичній за своєю природою книжці автор примудрився максимально уникнути цієї самої дидактики. Він майже не пише, що треба робити, натомість наводить приклади різних рішень (із власної практики та досвіду відомих успішних людей), а відповідно й різних результатів. Зіставлення зазвичай настільки промовисте, що й коментарів не потрібно.

По-третє, у Вебба не просто все гаразд зі сторітелінгом — він має доволі виразний письменницький хист: яскраві замальовки, здатність до афористичного висловлювання, талановито змайстрований сюжет — спіраль, де на кожному ширшому витку бачиш більше, згадуєш усе, що дізнався доти.

Усі розвішані на стінах рушниці вистрелюють. А ще — гумор, іронія і самоіронія у такій, здавалося б, невеселій темі, як «страх».

Нехай і специфічно американські смішки, проте цілком доречні, як-от коли він пише про ключовий момент прийняття рішення: «У цей момент всесвіт навколо вас змінюється й шепоче вам на вухо: «Пора». І дає копняка».

Отже, що таке страх у розумінні Брендона Вебба? «Страх є усвідомленням небезпеки... Страх — не ілюзія. Страх справжній. Переконайте себе в тому, що це не так, — і ви вже мертві», — каже спецпризначенець топрівня.

І далі транслює думку, геть протилежну традиційній: «Єдина річ, якої ця книжка вас не навчить, — це «подолання страху». Я не вірю в те, що страх можна «подолати», бо не сприймаю його як ворога. Насправді мій досвід підказує, що, коли страх стає вашим ворогом, — вважайте, ви вже програли».

Тож ця книжка, зазначає автор, «про поле бою у вашому розумі... Приборкати страх — означає вміти розпізнати й змінити діалог у власній свідомості».

Вебб розповідає, як до нього уперше навідався справжній страх. Йому 13 років, живе на узбережжі в Каліфорнії, захоплюється дайвінгом, підробляє на туристському катері. Але — панічно боїться акул.

Якось вночі туристи забажали знятися з якоря, а той заплутався. Капітан будить підлітка: пірни й відчепи. Півняче юнацьке еґо перемогло паніку, пірнув. І зустрівся з акулою.

Тепер він інтерпретує це так: «Вампір не може ввійти в ваш дім, доки ви його не запросите. Так каже легенда. Не знаю, як там з вампірами, але я точно знаю це про акул. Я вчився відлякувати їх у викидайл нью-йоркських барів і в охоронців універмагу «Macy`s».

Ці хлопці — експерти з читання людей та запобігання халепам, і в 98 відсотках випадків вони застосовують внутрішній монолог: «Я тебе бачу, — кажуть вони, — і тут ніяких проблем не буде. Тут нічого не світить».

Так, це справді має щось спільне з навіюванням джедаїв. Саме це я зробив того дня у воді біля узбережжя Каліфорнії, зустрівшись лицем до лиця з великою блакитною акулою. «Ти не хочеш, щоб це сталося», сказав мій погляд.

«Так само, як і ти», — відповіли її очі. Вона відпливла. І я зробив те саме».

Висновок: «Я вперше збагнув, що реальна небезпека навколо — ніщо порівняно з жахом, який переповнює мій розум... Не дозволяйте таким думкам блукати вашим розумом... Акул, яких ви пускаєте у свою голову».

А потім Вебб згадує так само концептуальний випадок, але більш химерний. В Афганістані розвідувальний загін з трьох «морських котиків» лишив автівку на дорозі й спустився у вибалок прочісувати хащі.

Повертаються, а навколо машини — зо два десятки озброєних афганців. Виграшних бойових варіантів не було. І раптом американці починають сипати факами: якого хера ви тирлуєтеся біля нашої машини!? Ідіть нах!!! Афганці відповіли так само витончено. Але — пішли собі.

«В ущелині ми протистояли не афганцям зі зброєю. А власному внутрішньому діалогу із собою. Що було б, якби ми подумали: «О, чорт, ми в біді, що робити?» Ця історія не закінчилась би добре. Та ми всі троє перемкнули свої думки на інший режим: «З нами ніякої біди не станеться». Ми не пустили акул в наші голови».

І після цього — ще дивовижніший присуд: «Ось найкорисніше визначення страху з усіх, які мені траплялися: страх — це дороговказ на шляху до винагороди». Винагороди за що? За сміливість вийти за межі зони комфорту.

Так, «вихід із зони комфорту суперечить нашій природі». Чому? Бо цією зоною окреслюється наша компетентність, а відтак і здатність контролювати ситуацію.

Тож Вебб пропонує не так вихід із зони комфорту, як розширення її кордонів. Власне, будь-яке навчання є виходом за межі зони комфорту, точніше, її розширенням.

Практичне навчання «створює компетентність, яка породжує впевненість». Насамперед — у професійних солдатів. Отой базовий курс «морських котиків» Вебб описує як «п’ять місяців тортур», коли уся влада належить «інструкторам-садистам».

Але — «вони вважають мене слабкою ланкою в команді й мають рацію... Нас карають колективно, щоби зробити морально стійкішими або зламати, для того, аби ми навчилися працювати в команді й нести відповідальність один за одного».

Власне, так і має бути. Валерій Маркус у своїй напівсповідальній книжці «Сліди на дорозі» (2019) пригадує свої новобранські відчуття: «Старшина свідомо створював умови для відсіву слабких і тих, хто здався. Напевно, це логічно. Те, що ми пережили за ці три місяці, цілком може призвести слабку людину до суїциду. Тому дії Старшини звужували коло потенційних жертв».

Тепер старший сержант 47-го штурмового полку Маркус у цій нашій війні робить те саме, що й інструктори новобранця Вебба і що робитиме згодом сам Вебб-інструктор: «Мета тренування спецпризначенців — розширити зону комфорту, щоб ви могли зберігати спокій навіть у найекстремальніших умовах. Тортурами вас намагаються зламати. Тренуваннями намагаються зробити так, щоб вас ніщо не могло зламати».

Позитивні наслідки тих тортур-тренувань засвідчує ще один український професійний воїн: «Кожна клітина тіла мобілізована, концентрація максимальна. А на душі спокій і насолода від процесу» (Дмитро Вербич. Точка неповернення. — К.: Наш формат, 2020).

Брендон Вебб не обмежується посиланнями лише на колег-ветеранів. Ось він наводить слова славетного олімпійського бігуна-чемпіона Джессі Овенса: «Ціле життя тренувань, заради якихось десяти секунд».

Або не менш уславленого боксера Майка Тайсона: «Усі мають план, поки не отримають по пиці». Й одразу коментує: «Немає тренування, яке може підготувати вас до реалій війни... Коли доходить до справи, то безпека — це ілюзія».

Але ж «адекватні репетиції створюють для вас альтернативу паніці... Звичка — це секретний соус воїна, протиотрута від страху». Тож — «будьте надміру готові».

До речі, ось Веббова ремарка, варта обмірковування не лише на сьогодні, а й на завтра: «Ми маємо надзвичайно високі стандарти відпрацювання непередбачуваних ситуацій для пілотів і спецпризначенців через те, що ці професії пов’язані з високим ризиком. Нам потрібні такі самі високі стандарти для отримання водійських посвідчень, але їх немає. Можливо, в цьому причина жахливої смертности на дорогах? Якщо подумати, то було б непогано впровадити не менш ретельні тренування і для майбутніх батьків до того, як у них з’являться діти».

Утім уся ця повище викладена приваблива теорія розширення зони комфорту ніяк не рухатиметься, поки не прийняти рішення.

«Якщо ви чекатимете, поки страх мине, то ніколи цього не зробите. Тому що страх не мине. Сфокусуйтеся на тому, що ви прагнете зробити, а не на тому, чого сподіваєтеся уникнути... Сила й сміливість виникають тільки у зв’язку з прийняттям рішення». І епіграфом до цієї глави автор обирає слова Олександра Македонського напередодні головного наступу: «Спаліть кораблі».

У Вебба ще є багато про що актуальне. Про смерть, приміром. «Вона з вами, відколи ви народилися. Вона просто зараз нависає над вами... Щоб приборкати страх, треба відпустити ілюзію безпеки, що насправді означає відпустити ілюзію безсмертя».

На заваді цьому, вважає наш автор, часто стоять негативні спогади, «внутрішній монолог, який без кінця лунає у вашій ехокамері».

Він згадує, як феєрично прогорів на своєму першому бізнесі, куди вклав усі свої, родинні й позичені гроші: «Щоб вилізти з тієї атмосфери відчаю, мені треба було позбутися всіх спогадів та думок про те, що було колись, і почати жити тут і зараз... Я не міг знайти вихід зі своєї ехокамери до країни живих». Він з усім згодом справився, став власником нового, мільйонного, бізнесу.

Теперішнє його резюме таке: «Змініть тему розмови у своїй голові. Залиште минуле в минулому... Я живу в теперішньому, і це означає, що я пов’язаний з вічністю. Ніякого жалю про минуле, ніяких турбот про майбутнє». І — створюйте натомість приємні спогади.

Ось прикметна пропозиція Вебба усім, хто насмілюється ухвалити рішення розширити свою зону комфорту: «Вам треба оточити себе людьми, які знають вашу справу краще, ніж ви самі. Сюди ж входять люди, які мають більше досвіду й розуміють життя краще за вас... Коли ти хочеш нагодувати своє еґо, то маєш оточити себе людьми, які дивляться на тебе знизу вгору, але для того, щоб стати продуктивнішим, треба бути серед людей, на яких знизу вгору дивитимешся ти сам».

Оте по-четверте, що вирізняє книжку Вебба з-поміж усіх «путівників до успіху» — його ерудиція як у літературній і навіть філософській класиці, так і в сучасній доказовій психології. Авжеж, «коли я заснував медіабізнес... я читав, читав і ще раз читав, до дюжини книжок на тиждень. І я досі це роблю».