У школи міцності «АНТОНОВА» — жіноче обличчя: історія авіаконструктора Єлизавети Шахатуні

Єлизавета Шахатуні, друга дружина відомого авіаконструктора Олега Антонова, була головним фахівцем із міцності фірми «АНТОНОВ» із 1989 по 2007 роки. Улюбленій справі віддала майже 70 років свого життя.

Близьке оточення генерального конструктора фірми знало, що він як творча особистість і художник, коли виникали серйозні організаційні питання, міг від переживань навіть захворіти.

Та поруч були люди, які надійно підстраховували свого керівника. Серед них — Єлизавета Шахатуні.

Росла разом із фірмою

«У багатьох популярних виданнях написано, що Шахатуні є доктором технічних наук. Це не так, вона навіть не кандидат. Витрачати час на оформлення дисертацій не мала можливості. Але, незважаючи на відсутність титулів, користувалася повагою та визнанням у науковому світі», — ділиться з «УМ» професор Національного авіаційного університету (НАУ) Анна Антонова, дочка Єлизавети Шахатуні та Олега Антонова.

Одне з пояснень колег, чому Шахатуні не захистила дисертації: вона негативно ставилася до практики, коли наукові роботи за керівників писали їхні підлеглі, адже все звикла робити сама. Розповідали, що й пальто в хімчистку дружина Антонова відносила врасноруч.
    

«На підприємстві її називали «Шахіня». Її боялися, особливо ледарі та дурні. Відчувалося, що вона родом з аристократичної сім’ї, в неї був вольовий характер повелительки, цариці. При цьому — ні краплі барства», — пригадує ексзаступник генерального директора Київського авіаційного заводу «Авіант» Любов Букрєєва.
    

Шахатуні ніколи не підвищувала голос. Але її мовчання і тихі запитання зачаровували оточуючих. Усюди, де вона з’являлася, виникала шаноблива тиша.
    

Народилася Єлизавета в сім’ї вірменського політичного діяча, члена Всеросійських установчих зборів і вчительки гімназії.

Її батько був членом партії Дашнакцутюн, мета якої — досягнення економічної та політичної свободи Вірменії в народній війні проти турецького уряду.

Під час кривавої різанини та фізичного знищення вірмен турками маленьку Єлизавету батьки вивезли в гори на конях, врятувавши від переслідувачів. Цей епізод свого дитинства вона пам’ятала завжди.
    

Вітчизняні та закордонні колеги заслужено вважали Шахатуні фахівцем із державним мисленням.

«Завдяки Єлизаветі Аветівні на одному літаку Ан-124 були одночасно проведені: спочатку випробування втоми, а потім — статичні. Домогтися такого поєднання було дуже непросто», — наголошував доктор технічних наук, начальник відділу Центрального гідродинамічного інституту (ЦАГІ) зі статичної аеро­пружності Геннадій Амір’янц.

На його думку, це дозволило не лише заощадити кошти (за даними фірми «АНТОНОВ», близько 50 млн доларів), а й суттєво скоротити терміни проведення випробувань та введення літака в дію.
    

Одне з досягнень Шахатуні — створення на фірмі «АНТОНОВ» власної школи міцності, яку називають «школа Шахатуні».

Її появу пов’язують з одним із наказів дослідно-конструкторського бюро від 27 червня 1955 року (ініційованим Шахатуні) про створення та проведення статичних випробувань літака «П» (таємна назва Ан-8).

Так було засновано та стимульовано розвиток системи ресурсного супроводу літаків «Ан».
    

Випускниця Московського авіаційного інституту 1935 року, до 1945 року пройшла школу інженера з міцності в КБ Семена Лавочкіна, на планерному заводі в Тушино у Олега Антонова, в КБ Олександра Яковлєва.

«Вона повинна була працювати фахівцем з міцності при виробництві нового літака в м. Каунас, але завадила війна. Єлизавета залишила про свою роботу найкращі враження у керівників цих двох КБ, а Олег Антонов став її чоловіком», — розповіла УМ Анна Антонова.
    

На долю Шахатуні випали важкі переживання через катастрофу пасажирського Ан-10 під Харковом, і вона зосередилася на розвитку концепції підвищення експлуатаційної живучості літаків.

Завдяки її наполегливості почався розвиток глибоких досліджень у галузі застосування в літакобудуванні нових конструкційних матеріалів.

Під її керівництвом Ан-24 досяг максимальних значень ресурсу міцності в порівнянні з усіма літаками, створеними в колишньому Радянському Союзі.
    

Єлизавета Аветівна була спів­автором багатьох винаходів, які підвищили безпеку експлуатації літаків. Наприклад, економічний ефект тільки від одного винаходу з індивідуального обліку витрачання ресурсу стосовно Ан-22 у 1990 році становив 206 млн рублів (що відповідало на той період приблизно 360 млн доларів).

Такого комплексу міцності, який під керівництвом Шахатуні був створений в ОКБ ім. Антонова, не мало жодне державне КБ в СРСР. Це дозволило киянам у стислі терміни створити надважкі транспортні літаки Ан-124 (які й досі є найбільшими вантажними серійними літаками у світі) та Ан-225 «Мрія».

З її легкої руки літакам продовжили життя!

Дослідження втоми та живучості Ан-124 заклали основи нової ресурсної ідеології на фірмі. Величини призначених ресурсів та термінів служби парку літаків «Ан» у кілька разів перевищили їхні проєктні значення. Таких результатів не вдавалося досягти жодному КБ. Це також приносило багатомільйонний прибуток підприємству — 20-25 млн доларів на рік.
    

«Наразі цей напрям міцності найкраще відображається англійським терміном Damage Tolerance Analysis (припустимість пошко­джень) та має свій пункт серед вимог Авіаційних правил (25.571)», — констатує головний конструктор з міцності ДП «АНТОНОВ» Олександр Семенець. — Тобто Ан-124 був спроєктований на 20 років, 4 тисячі польотів, а нова ресурсна ідеологія дозволила обґрунтувати 45 років експлуатації і 10 тисяч польотів».
    

Президент Академії наук України Борис Патон оцінював цю роботу так: «Виконаний комплекс науково-технічних дослі­джень забезпечив світове лідерство літака Ан-124-100 у сучасній лінійці важких транспортних літаків і з технічних можливостей, і щодо економічної ефективності експлуатації».
    

Ця вольова цілеспрямована жінка настільки була віддана улюбленій справі, що заради неї навіть особисті труднощі відсувала на другий план.
    

«Понад 20 років батьки прожили разом. Після розлучення мама продовжувала входити до кола близьких людей Олега Антонова», — каже Анна Антонова. При цьому вона була дуже гордою і уникала будь-яких привілеїв. На фірмі розповідали, що, коли Олег Антонов передав Шахатуні додому водієм ящик з мандаринами (їх неможливо було купити в той час), вона їх не прийняла. Водій буквально через хвилину вийшов з цим ящиком з її квартири.
    

І після смерті Олега Антонова новий генеральний конструктор — Петро Балабуєв залишив Шахатуні на високій посаді. Вона по-материнському дбала про співробітників, за що її називали «мама Вєта». Допомагала у життєвих та побутових питаннях, сприяла кар’єрному просуванню молоді та отриманню працівниками авіабудівного підприємства квартир.
    

«Єлизавета Аветівна не була членом партії, але завжди з’являлася на зборах колективу для захисту співробітників, які потрапили в халепу, та відстоювала їх. Так було з гучною історією з проведенням змагань із бріджу, в яких четверо наших співробітників брали участь. Справа в тому, що на початку 70-х років ця карткова інтелектуальна командна чи парна гра була заборонена в СРСР і визнана «буржуазним збоченням», не сумісним з моральним кодексом будівника комунізму. Докази Шахатуні про те, що ігри проводилися у вихідні, вплинули на режимні служби, які погодилися не порушувати питання про звільнення людей, за яких поручилася Єлизавета Аветівна», — згадує начальник відділення випробувань міцності Віктор Уколов.
    

У вільний час Єлизавета Шахатуні відвідувала філармонічні концерти і балетні вистави. Читала літературні журнали. Любила перечитувати класиків. Не дивилася жодних серіалів і надавала перевагу науковим телепрограмам, випускам про природу, подорожі. Уникала публічності й не балувала журналістів, тому статей про неї за її життя майже немає.
    

«Мама чудово готувала вірменську толму. Відпустку проводила на морі, її улюблене місце — Алупка. Мала гостре почуття гумору. З нею було дуже легко жити поряд», — розповідає Анна Антонова.
    

Два роки тому ДП «АНТОНОВ» під керівництвом одного зі співробітників Леоніда Воронцова видало книгу спогадів її колег та учнів, присвячену головному фахівцю з міцності підприємства.
    

Неписані правила відділу міцності, які очолювали раніше Шахатуні, збереглися і досі. Це постійне самовдосконалення та робота в команді. Колеги Єлизавети Аветівни і сьогодні використовують багато методів її роботи.
Начальник відділення випробувань міцності Віктор УКОЛОВ:
    

— Після успішно проведених випробувань літака Ан-124 мене у складі делегації «прочністів» направили до Центрального гідродинамічного інституту для участі в конференції. Її програма передбачала звіт спеціалістів з міцності фірм Туполєва, Яковлєва, Іллюшина, Мікояна та нашої. З доповіддю виступила Шахатуні, і спокійний хід конференції було порушено через вибух оплесків учених. Вона розповіла про те, як вдалося весь комплекс за розрахунком та експериментом з Ан-124 реалізувати на одному літаку замість двох (статичний і втомний зразок). Це неординарне рішення суттєво здешевило весь проєкт та дозволило поширити цей метод для всіх наступних виробів «Ан». Її заслуги у цьому напрямі було визнано в усьому авіаційному світі. Звичайне повідомлення викликало захоплення всього наукового світу і підтвердило, що школа Шахатуні існує.

ДОВІДКА «УМ»

Єлизавета Шахатуні народилася 22 грудня 1911 року в Єревані (Вірменія). У 1935 році закінчила Московський авіаційний інститут за спеціальністю «Озброєння та обладнання літаків», кваліфікація — «інженер-механік з озброєння та обладнання літаків».

Із 1935 року працювала в Москві в авіаційно-дослідному КБ інженером із забезпечення міцності та начальником групи. У 1941-1946 роках — старший фахівець із міцності КБ Олександра Яковлєва. З 1946 очолює групу професіоналів в ДКБ-473 на чолі з Олегом Антоновим.

1952 року разом із КБ Антонова вона переїжджає до Києва, де очолює бригаду фахівців із міцності, а 1965 року — відділ міцності. У 1979-1989 роках — заступник головного конструктора, у 1989–2007 роках — головний фахівець із міцності.

Нагороджена орденами. Єлизавета Шахатуні — лауреат кількох премій, зокрема премії НАН України імені Олега Антонова. Померла 27 жовтня 2011 року.