Окопні свічки, варення, соління: як волонтерка Людмила Теймуразян з Полтави допомагає захисникам

«Будучи дружиною, матір’ю, найманим працівником і волонтеркою, доводиться розриватися між домашніми клопотами, вихованням сина, роботою й волонтерською діяльністю, — ділиться 39-річна жителька колишнього села Івонченці, що нині входить до меж Полтави, Людмила Теймуразян — юрисконсульт юридичної служби НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта», екоактивістка, очільниця відділу охорони навколишнього середовища Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ.

— Коли розпочалося повномасштабне вторгнення російських окупаційних військ, спочатку це просто не вкладалося в голові. Та згодом настало розуміння, що війна, яка так віроломно увірвалася в наше життя, за якийсь тиждень чи місяць не закінчиться. На околиці бійці територіальної оборони почали споруджувати блокпост, то ж ми й собі стали допомагати, бо нам хотілося хоча б ілюзорної безпеки. Потім налагодили їхнє систематичне харчування, оскільки на перших порах держава з цим не справлялася».

Те, що виготовляється 
з відходів, є корисною
річчю на фронті

А тоді почалася «епопея» з окопними пальниками. Побачивши у фейсбуці  допис волонтерки «Полтавського батальйону небайдужих» Юлії Городчаніної, яка закликала всіх охочих долучатися до виготовлення окопних чи бліндажних свічок, Людмила стала однією з цих охочих.

«Нас зібралося десь 10 осіб, і ми почали працювати в наметі біля Свято-Успенського собору. Там і набула певного досвіду, набила руку, — розповідає про те, як усе починалося, жінка з активною життєвою позицією.

— Але коли відновилася моя дистанційна робота, я вже була прив’язана до дому, комп’ютера. Отак і визріло рішення, що виготовлятиму окопні свічки сама. Це те, що робиться з відходів і практично не потребує витрат коштів. При цьому є дуже корисною річчю на фронті — за інформацією соцмереж, на цих свічках на передовій, де тривають запеклі бої, наші бійці навіть готують нехитрі страви.

Довгенько шукала електроплитку — писала про це в місцевих групах, співтовариствах соцмереж. Відгукнулася пані Ірина Комишан зі спільноти «Скарбничка мандрів», котра й надала в користування електроплитку, з якою, до речі, працюю й досі.

Певний час робила тільки заготовки: обрізала краї зависоких бляшанок, яких мені назносили у великій кількості небайдужі жителі Івонченців, чикрижила ножицями гофрований картон, скручувала його «равликом» і поміщала до них.

Такі заготовки мій чоловік Серафим відвозив нашим автомобілем волонтерам із «Полтавського батальйону небайдужих». Коли ж уже мала плитку, чайник, а також віск, парафін, недопалки свічок (їх люди приносили чи привозили, а то й пересилали поштою), змогла взятися за весь процес. Спочатку, закинувши віск із парафіном до чайника, стояла й чекала, доки вони розплавляться. Та невдовзі зрозуміла, що це даремна трата часу. А для мене це неприпустимо».

Була якраз весна, коли, окрім основної роботи, треба встиг­нути й город посадити, і прибрати у дворі та навколо нього. Тому в обідню перерву чи після закінчення робочого дня, поставивши чайник із воском та парафіном на електроплитку, аби матеріал розплавився, Людмила бігла на грядку.

«Повертаєшся, а в чайнику все піниться, більше того — піна стікає назовні. Так було принаймні двічі, — пригадує моя співрозмовниця. — І це найнеприємніше, бо мало того, що псується матеріал, усе навколо залите сплавом воску з парафіном, так потім ще й електроплитку треба чистити. Тобто втрачати найцінніший ресурс — час. Плюс у тому, що, коли матеріал закипів і полився через край стінок чайника, зрозуміла, на який відрізок часу можу відлучатися. Так почала комбінувати виготовлення свічок з іншою домашньою роботою, якої завжди вистачає. Пробувала плавити матеріал і на двох електроплитках одночасно. Але друга плитка побула в мене недовго, бо її власниця прийняла до себе на дачу внутрішньо переміщених осіб і попросила її повернути. А я дійшла висновку, що й однієї — цілком достатньо».

Людмила Теймуразян розпочала виготовляти свічки у травні. А незабаром стали спіти ягоди. І тут один із волонтерів, який має зв’язок із нашими вояками ще з 2014 року, запропонував збирати й заготовляти червневі соковиті плоди — робити такі собі «вітамінні бомбочки». Водночас чоловік привіз на своєму авто близько 200 півлітрових банок, які збирав мало не по всій Полтаві.

Операція «Варення й соління для ЗСУ»

 «А в нас на садибі цього року дуже багато всього вродило, — констатує жителька околиці Полтави. — Скажімо, ми нарвали 12 відер  вишень, 16 відер аличі, а йошти — навіть не можу точно сказати, скільки. Для мене було важливо, щоб те, що вродило, не пропало.

Так оголосила про ініціативу «Операція «Варення для ЗСУ» — через фейсбук почала шукати тих, хто б допоміг обірвати ягоди, закрити тощо. І люди почали відгукуватися. А далі поспіла городина, тож ми гуртом взялися за соління. Ті ж таки огірки солили відрами. Коли передаємо щось нашим захисникам, намагаємося вести для себе бодай якусь звітність.

Так от, тільки від мене на фронт уже відправлено понад 200 банок із засоленими та законсервованими огірками, помідорами, салатами й варенням. Таким чином, проголошена мною ініціатива сама собою переросла в «Операцію «Варення й соління для ЗСУ». Коли мої колеги збираються везти їх на передову, куди може прилетіти ворожий снаряд, тоді віддаємо перевагу пластиковій тарі, хоч із цим є певні проблеми — останнім часом її не так легко дістати».

Людмила показує мені цілий склад банок із варенням, консервованими овочами, ягодами та фруктами в різних кімнатах свого будинку — вони ще чекають відправки на фронт. Поміж тим розказує, що зараз їй доводиться займатися ще й бджолиним медом: «Почалося з того, що член об’єднання пасічників «Сильна пасіка» Владислав Таловиря привіз 24 півлітрові баночки меду — з наклейками з написом: «Цілющий мед Полтавщини — нашим захисникам».

А тоді інший пасічник із Решетилівщини — Олександр Нещерет (він у нашому храмі допомагає старості і священнику під час богослужінь) — пожертвував 20-літрове відро корисної солодкої маси, яку бджоли виробляють із нектару квітів.

Треба буде розкласти її у пластикові відерця, якщо такі вдасться знайти. Я не лише сама активна, а й не даю спокою іншим людям, які мене оточують. Бо порівняно тихе життя в Полтаві багато кого розслабляє.

От зараз порушую питання про те, що цьогоріч у наших садках вродило чимало волоських горіхів, і ті дуже дешеві. Тож кинула клич у нашій місцевій групі в соцмережі не здавати їх за безцінь, а колоти й передавати ядра військовим, бо це потужне джерело енергії.

До того ж можна виготовляти енергетичні батончики, перемелюючи горіхи, курагу, родзинки, фініки тощо. У мене це ще тільки в планах — якщо не вдасться організувати багатьох людей, робитиму це з кількома подругами або й узагалі з чоловіком та сином.

Також думаю про те, щоб закуповувати сало (хай не надто ідеальне на вигляд, зате дешевше), перемелювати його з часником та зеленню й передавати на фронт — ця смачна їжа теж дає енергію та відновлює сили».

Що ж до окопних свічок, то виготовляти їх Людмилі Теймуразян уже активно допомагають інші люди. За її словами, місяців зо два заготовки для них роблять кілька родин з Івонченців, а ще цілу партію їх передали з ГО «Надія є». Один місцевий чоловік обрізає «болгаркою» до оптимальної висоти жерстяні баночки. Представники ж громадського руху «Оборона Полтави», забравши готові окопні свічки, аби передати їх на фронт, водночас підкинули багато парафіну, картону й бляшанок з-під консервів. А з Охтирки, що на Сумщині, нещодавно передали десятки кілограмів недопалків свічок.

«До речі, Дмитро Каніщев з Охтирки, який нині тут проживає, багато залитих мною пальників передав бійцям тієї бригади, яка звільнила його рідне місто. Щодо способів передачі окопних свічок до місць дислокації наших військових, то вони різні. Іноді мені телефонують і говорять: військові, мовляв, вирушають на фронт, тож можуть забрати дещицю твоїх виробів.

А буває, ми з чоловіком підвозимо свічки автівкою, куди просять. Або ж висилаю їх поштою знайомим чи волонтерам, які спілкуються з нашими вояками. Загалом ніколи їх не «солю», — стверджує волонтерка. — Хоч певний запас цих виробів у мене завжди є. Адже стараюся виготовляти їх майже щодня».

Робить усе, що в її силах, для наближення нашої перемоги

Першим своєрідним досягненням Людмили стала 500-та свічка, потім — 700-та. А тоді вона мала майже 4-тижневу відпустку, яку й витратила на заливання окопних свічок, — робила перерву тільки задля того, щоб навідати в селі своїх батьків. Таким чином, від позначки «700» доволі швидко «стрибнула» до позначки «1 000».

«Тисячна свічка, залита власноруч, — це для мене свідчення того, що я хочу, можу й роблю все, що в моїх силах, для наближення нашої перемоги, — резюмує діяльна жінка. — От ви запитуєте, чи стомлююся. Звичайно, я ж жива людина. Від засилля негативної інформації, бува, не сплю ночами, а наступного дня ходжу в’яла. У такому разі кажу сама собі: дякувати Богу, ми тут маємо майже мирне життя, тож збери себе докупи й роби те, що маєш. Після такої роботи над собою йду й заливаю заготовки для окопних свічок».

Як зазначає Людмила Теймуразян, її активна волонтерська діяльність надихнула й батьків — жителів села Нижня Будаківка, що входить до Заводської територіальної  громади нині Миргородського району.

«У підсумку мій батько — Федір Ясько — організував місцевих фермерів, — хвалиться вона, — і ті пожертвували тонну соняшникового насіння, з якого на олійниці під Миргородом виготовили 330 літрів запашної олії.

А тоді ми, члени команди волонтерського центру Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ, забрали її й передали нашим військовим на фронт, а також цивільному населенню на звільненій від російських окупантів території України.

Не поступається в активності батьку й мама — Лідія Бабенко. Вона змогла зібрати майже 40 кілограмів воску, парафіну та недопалків церковних свічок. До речі, односельці моїх батьків, збираючись у приміщенні  Будинку культури, уже також виготовляють окопні свічки. А ще мама звернулася до місцевих пасічників — і ті передали для наших захисників 21 літр меду, частину якого вже розфасовано в півлітрові баночки. Іще дві 3-літрові банки чекають на розфасування».

Окрім усього, Людмила встигає ще й майстер-класи з виготовлення окопних свічок проводити. Загалом, говорить,  вона цього не прагнула. Але сталося так, що спершу її запросили представники регіонального ландшафтного парку «Диканський» та члени ГО «Зелене серце», які організували в Диканьці екошколу, серед заходів якої запланували й ось такий майстер-клас.

«Після цього проводила його в Будинку культури в Івонченцях. А тоді про таку послугу в режимі онлайн попросили колеги з ПАТ «Укрнафта», які започаткували ініціативу «Волонтерська п’ятниця», — перелічує моя співрозмовниця.

— Ми утрясли суто технічні моменти, і я в прямому ефірі розповіла колегам із різних куточків України про свій досвід: зокрема про те, що скручений «равликом» гофрований картон має бути на 3-5 міліметрів нижчим за висоту бляшанки — у такому разі сплав воску з парафіном не фонтанує, а отже, це пришвидшує процес заливання.

Найоптимальніша ж висота жерстяної баночки, як твердять свічкарі, — не вище за 8 сантиметрів. Показала також, як вправно загинати краї обрізаних бляшанок і не поранитися. Зауваживши, що ніколи не працюю в пальчатках (при цьому жодного разу не обпеклася — можливо, це залежить від спритності рук), водночас акцентувала на необхідності дотримання правил техніки безпеки.

Згодом, попросивши дозволу в роботодавця, розмістила відеозапис цього майстер-класу на своєму ютуб-каналі — і зараз уже маю близько 1,5 тисячі переглядів. Чому завжди даю згоду, коли мене запрошують провести майстер-клас? Бо для мене дуже важливо: якщо після нього бодай одна людина виготовить окопну свічку, отже, я змогла надихнути її власним прикладом».

Людмила Теймуразян переконана: отієї тисячної свічки в неї могло й не бути, якби не допомога великої кількості однодумців.

«Завжди всім раджу не применшувати свого внеску. Навіть 10 заготовок для свічок — це немало. Зусилля кожного важливі. На отій позначці «1 000» не зупинюся, — запевняє вона. — Навіть якщо через біснування путіна не стане електроенергії, розпалюватиму мангал і плавитиму віск із парафіном на ньому. Я використовуватиму будь-яку можливість, аби підтримати наших захисників».