Війна змінила характер. Чи є нова воєнна Зе-стратегія України?

Наша країна в стані війни — це територія, де переплітаються буквальне й метафоричне, де абстрактні слова набувають кривавої реальності, а фізичні об’єкти наповнюються символізмом.

Український журналіст Андрій Баштовий, нині солдат на фронті контрнаступу, в перші тижні вторгнення звернув увагу на те, що підвали, куди рашисти зачиняли й де катували українців, стали одним із важливих символів цієї війни. 

Вони символізують те, як росія хоче ув’язнити цілу країну, захопити в капкан та замкнути її, це і є фізичним проявом цілей війни росії та її мотивацією.

З лютого чимало українців саме в підвалах шукають безпеку, захист від невибіркового обстрілу, коли вуха налаштовані на вимірювання відстані кожного вибуху ракети, а тіла здригаються від кожного поштовху. 

По всій Україні в підвалах — підпільні лікарні та підпільні школи, підпільні телестудії та підпільні концерти. 

Близько 2 тис. 500 мирних жителів сховалися в лабіринтах і залах під величезним заводським комплексом «Азовсталі» в Маріуполі, коли росіяни знищували місто над ними.

Наразі черговий підвал — виток типового геноциду від загарбників: занурити всю нашу країну в темряву, холод і голод.

Вимкнути світло — ввімкнути колективний Захід

Отже, 21-22 жовтня русня вкотре «відривалась» ракетами й дронами над усією Україною. Щоправда, отримала гідну відсіч ЗСУ, але лиха нам в енергетиці натворила.

Після цих масованих атак знову загинули мирні співвітчизники, а п’ять мільйонів споживачів електроенергії залишились без світла.

Як кажуть самі енергетики, щоб відновити в повному обсязі все те, що зруйновано, знадобиться подекуди пів року, а подекуди рік.  

Нас, українців, намагаються просто заморозити. Тому саме тема геноциду має стати ще однією з числа активних і гострих у постійних діалогах між українською владою та закордонними партнерами — керівництвом США і Євросоюзу.

Оскільки лідери провідних країн мовчать щодо цієї геноцидної операції росії проти України, ми повинні ініціювати їхню реакцію та відповідні дії.

Бо не було чути жодного закиду від керівників провідних країн путіну про те, що він на очах у всього світу намагається заморозити, заморити голодом мешканців України. Навіть більше, пішли тривожні розмови про можливий мінус від Німеччини, США...

Канцлер ФРН Олаф Шольц сказав, що Німеччина не даватиме так багато зброї Україні, бо більшість німців — проти. Такі ж наміри звучать і від окремих політиків-республіканців Америки.

Хоча щодо останнього, це може бути передвиборчий хід, адже вибори до Конгресу ось-ось, у листопаді, однак для нас за будь-яких розкладів це тривожний сигнал.

І не заспокоюють запевнення від окремих американських аналітиків, що республіканці не виступають за зменшення фінансування України, просто вони проти «відкритого чека», тобто допомога повинна бути більш конкретною і адресною.

Мовляв, навпаки, республіканці виступають за збільшення виділення зброї, але і в їхньому середовищі є купка «відморожених», котра говорить протилежні речі.

Але ж ми не знаємо, чи то їхня, тих «відморожених», особиста думка, чи то вони про всяк випадок артикулюють реальні наміри свого партійного керівництва.

Скажімо, в нас завжди є питання до висловлювань того ж таки Трампа.
А нам наразі потрібно ще більше зброї, аби збивати ракети й дрони, щоб показати путіну, що його енергетичний шантаж не працює.

Те, що сказав Шольц, що німці проти надання Україні ще більшої кількості зброї, схоже на, з одного боку, підігрування путіну, а з іншого — на те, що владний істеблішмент Заходу мляво працює зі своїми громадянами.

Інакше правда про те, як росія поводиться з нами, була б найпереконливішим доказом того, що путін мріє, аби його солдати мили свої брудні, залиті кров’ю українців чоботи не лише в Індійському океані, як казав про це покійний рупор кремля жириновський, а й у водах Тихого океану, а ще Північного, Балтійського, Адріатичного, Середземного та інших морів.  

Також не зайвим було б нагадати мешканцям благополучних країн, що в 2022 році путін розглядав ескалацію війни з Україною як частину ширшої боротьби проти західних держав, які, за його словами, мають намір знищити росію.

Повномасштабна спроба вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року ознаменувала драматичну ескалацію війни на Донбасі та історичний поворотний момент для європейської безпеки.

Після місяців нового витка війни багато аналітиків з питань оборони та зовнішньої політики назвали це вторгнення великою стратегічною помилкою президента росії володимира путіна, яка поставила під загрозу продовження його одноосібного правління.

Україна ж протягом тривалого часу відігравала важливу, але іноді непомітну роль у світовому порядку безпеки. Сьогодні ми, перебуваючи на передовій битви за цивілізаційне майбутнє, відновили суперництво великих держав, яке, на думку багатьох аналітиків, домінуватиме в міжнародних відносинах у наступні десятиліття.

І це — також одна з провідних об’єктивних реальностей, що має жити в головах і керувати словами та вчинками керманичів України.

Новий характер — нові підходи

Варто пам’ятати, що після програшу першої — військової — фази «православний іділ» розпочав ще й масовану терористично-диверсійну її форму.

Підрив Керченського мосту — це такий самий привід для старту нового етапу, як і захоплення влади кадебістами, встановлення диктатури в ерефії через підрив житлових будинків.

Це та сама технологія для утримання влади, яка похитнулась через поразки на фронтах усе тим-таки диктатором.

Новий характер війни вимагає докорінної зміни підходів України і відпрацювання нової стратегії захисту, нової правової основи війни! Боротьба з тероризмом не має національних кордонів, до неї треба залучати вже світову демократичну спільноту.

Чимало аналітиків вважають, що Рамштайн має стати світовим антитерористичним центром демократичного світу — своєрідним аналогом антигітлерівської коаліції періоду Другої світової у XXI столітті.

ООН, співзасновником котрої була й Україна, має поступитись місцем новій світовій організації, як свого часу Ліга Націй звільнила місце для ООН. І сьогодні на долю України знову може випасти формування нової організації світової демократії.

Його керівництво повинне мати у своєму розпорядженні високомобільний, оснащений найновішим озброєнням підрозділ, готовий протягом кількох годин реагувати на загрози демократії в будь-якій точці світу.

Релігія у XXI столітті має стати сферою особистого вжитку, а не державною політикою. Єдиним засобом вирішення територіальних, історичних суперечок і питань суверенітету мають бути новостворені спеціалізовані міжнародні суди.

Замовчуванням проблеми не вирішуються. Нова епоха вимагає відпрацювання нової ідеології, яка відповідає новим вимогам! Бо все вказує на те, що лібералізм себе дискредитував і довів свою непридатність як універсального засобу демократії.

Він став троянським конем демократії і синонімом корупції. Лібералізм приспав і видалив ген самозбереження у демократіях по всьому світу, підмінивши його інстинктом збагачення, жадібністю.

Ситуацією, коли світове співтовариство заклинило на поклонінні грошам, негайно скористались різноманітні диктатори по всьому світу.

Ринок вирішує не все. Для виживання демократії потрібна спроможна і готова себе захистити ідеологія із зубами, а не копирсання у гендерних розбіжностях.

Самозахист має стати основним принципом демократії, а вже потім — інші реальні цінності, а не ціни на газ, нафту, акції, золото тощо.

Новим часам, новим реаліям конче необхідні нові підходи. І негайно!

А віз і нині там

Звісно, ініціатором усіх цих змін має бути той, хто стоїть на передовій світової битви за демократію, — Україна. Але чи здатна нинішня українська влада ініціювати й бути поводирем цих змін, якщо в оточенні президента є вороги — кремлівські кроти?..

Якщо й досі діють старі корупційні схеми й такі ж давні підходи у питаннях покарати й «порєшать». Як-от у справі Коломойського: позбавили українського громадянства, щоб не екстрадіювати до США, де його можуть судити.

І не у віці керманичів справа, а в таланті й відповідальності державного діяча, аналітика, стратега, тактика, в наявності потужного інтелекту та гнучкості розуму.

Часто надходить інформація про випадки зради держслужбовців, яких призначив Зеленський або його підручні — Єрмак, Татаров і їм подібні.

Скандали множаться, але справи не відкривають, а про вироки взагалі ніхто й не чув. ЗМІ й усі силові структури узурповані. Для чого? Щоб не було жодної критики влади?

Чи не час доповісти нам, що сталося з ленд-лізом? ЗМІ — це засіб інформування громадян, а не засіб замовчування у період війни! Чому ми більше прислухаємось до новин із фронтів від англійської розвідки, а не нашої?

Масмедіа і блогери обговорюють окремі факти зради, але ніхто не намагається об’єднати їх у систему. Чому ніхто не наважиться провести пряму лінію зв’язку між мандрівками Зеленського в Оман для зустрічі з російським куратором спецслужб і подальшими на кшталт переслідувань патріотів, вагнергейтом, призначеннями на високі посади відвертих ворогів України, абсолютною неготовністю в лютому-березні України до оборони, шквалом зрад у самому перебігу війни, тотальною корупцією? Не на часі все це робити? А ви впевнені, що це правильна постановка питання у світі, який стрімко розвивається?

Це наша стратегія перемоги? Чому воююча країна не виготовляє навіть боєприпасів, не те що озброєнь? «Велике крадівництво» вже знов відновлене, як напередодні вторгнення рф, і забирає гроші з воєнного бюджету на розкрадання.

Під шум трагедії в Оленівці протягують закон про «велику приватизацію». Саме час отоварити награбовані на «великому крадівництві» гроші та за копійки отримати ласі шматки недо­грабованої економіки?

А ще ж треба з деким розплатитись державним майном за крісла! Керівництво Запорізької області активісти звинувачували в розкраданні «гуманітарки» замість організації оборони, а проти генерала Кривоноса, який захистив аеропорти Києва, влада порушує кримінальну справу.

Може, все це — стратегія ворога, яку допомагає реалізувати оточення Зеленського?

Що в підсумку?

Більшість закордонних аналітиків бачать мало шансів для дипломатії в найближчі місяці, оскільки «обидві сторони мають вагомі мотиви». Проте вони знову не врахували особливий фактор українців.

Про цю особливість свідчить, скажімо, зміна ТОП-10 запитів у Google. Так, наших співвітчизників тепер дуже цікавить, як самотужки збити літак, крилату ракету чи дрон.

Запит «як збити крилату ракету» — на третьому місці, на п’ятому знову такий самий про крилату ракету, а додався «як збити дрон».

Тому, попри всі зашквари української влади, в російської армії є лише один напрямок руху — назад!