Чехія — вірний поводир: яку роль у долі України відіграє головування Праги в ЄС

Чеська Республіка з 1 липня перейняла керівництво Радою Європейського Союзу на тлі історичних викликів, з якими зіткнувся блок: російської агресії проти України з її наслідками для енергетичного, продовольчого ринків, економічних проблем,  пандемії, що триває, та ймовірної загрози для усієї європейської спільноти.

Востаннє Чехія обіймала шестимісячне ротаційне президентство в Раді в 2004 році, у свій перший рік після приєднання до ЄС.

Основний фокус уваги держава  планує зробити на Україні, яка мужньо бореться за свій суверенітет, адже  Чехія — одна з тих країн, котрі вперто й послідовно підтримують нас у  просуванні до повноправного членства в родині Євросоюзу та прагнуть нашої перемоги над путінською імперією зла.

Однак, перш ніж перейдемо до конкретних кроків Чехії на чолі Ради ЄС щодо України, варто згадати один епізод із нашого януковичівського, прости господи,  минулого — 2011 рік.

Саме та ситуація мала ще тоді стати для нас маркером усвідомлення, що жодного просування тодішніх при владі в Україні до цивілізованого світу не буде, а всі слова — мильна бульбашка, яка з часом може вибухнути загрозою всьому живому в Україні.

Чехія давно натрапила на  російський слід в Україні?

Ідеться наразі про інцидент, коли українська спецслужба звинуватила чеських дипломатів у шпигунстві й видворила з країни.  

Чи мала підстави українська влада виганяти співробітників чеської амбасади за шпигунство? Дивлячись із позицій сьогоднішніх, можна сказати,  що, глибоко приховані від суспільства, вона свої  причини мала.

Загалом, сама по собі назва посади «військовий аташе» означає збирання інформації в інтересах збройних сил відповідної країни — себто, умовно кажучи, шпигунство!  Якщо особа, яка таку посаду обіймає, цього не робить — це свідчить лише про те, що вона дарма отримує платню.

Історія міжнародних відносин рясніє більш чи менш гучними скандалами, пов’язаними з оприлюдненням делікатної діяльності дипломатів.

Але то тема не сьогоднішньої розмови. Наразі йдеться про те, що, оскільки в складі СБУ працюють органи військової контррозвідки, чимось же вони мали займатися.

Від чого намагалися тоді, в далекому 2011-му, захистити країну наші пильні охоронці державної таємниці? Можливо, серед документів, які поцупили шпигуни, був якийсь ексклюзив, але ті креслення, які продемонструвала в ролику для громадськості тодішня прессекретарка  відомства як доказ, — на рівні журналу «Юний тєхнік».

Те саме можна наскубти в мережі за десять хвилин. Інакше кажучи, все вказувало на те,  що  працівник держпідприємства «Завод 410 цивільної авіації» та чиновниця Міністерства оборони «розводили» покупців, а покупці, в свою чергу, — своє начальство, а контррозвідники — своє...

Гаразд, кожен робив свою справу. Але небажаними особами в нас оголошує не спецслужба, а МЗС від імені уряду. Хто персонально й навіщо вирішив «поставити на місце» країну Євросоюзу, з якою в нас не те що потенційних конфліктних точок, а й навіть спільного кордону немає?

Утім одна конфліктна точка була —  колишній міністр економіки Богдан Данилишин саме в Чехії за президентства в Україні Януковича  став політемігрантом. А навіщо ці  чехи надали йому притулок?

Якщо сенс зовнішньо­політичної активності держави зводиться до задоволення чиїхось образ — то все логічно. Але нам від Європи  в 2011-му потрібно було трохи більше, ніж Європі від нас. Ну хоча б безвізовий режим. Цікава була ідея наближати його саме в такий спосіб.

Щоправда, тоді ж озвучувалась іще одна, на той час екзотична, версія, що всю операцію від початку до кінця здійснено однією групою впливу всередині влади, щоб унеможливити чи принаймні ускладнити рух України на Захід, який відстоювала інша група впливу.

Популярно-політичною мовою це звучить так: окремі функціонери маніпулювали нашою державою в інтересах третіх країн.

І лише сьогодні, під час повномасштабної війни, частину цих високопосадових зрадників України спецслужби вже назвали, але до логічної розстановки всіх  акцентів  ще далеко.

У тім-то й річ, що серед тодішніх партнерів України був такий, кого проросійська українська влада вважала рівнішим за інших і хто для нас є найлютішим ворогом.

Тому, скажімо, на хамські гримання з Москви з приводу інциденту різновекторних поглядів на Другу світову війну 9 травня 2011 року офіційний Київ не відповів ніяк, проковтнув. Уявити, що в нас попросили на вихід когось із агентів ФСБ, які тут почувалися не гірше, ніж удома, можна було хіба що у фантастичному політичному детективі.

Але питання не лише в східному векторі, хоча й у ньому також. Україна тоді поводилася, неначе конкретний пацан, який знає, що бевкати можна лише на слабких, а з сильними краще не заводитися.

Український МЗС раптом висловлює стурбованість із приводу репресій проти опозиції в Білорусі так, ніби права людини для конкретних пацанів у тодішній владі  раптом стали першочерговим пріоритетом.

Ця комедія була не випадковістю й не якимось чітким планом, а всього лише демонстрацією пацанячої свідомості. Але пацани не знали, що в Євросоюзі, куди вони на позір нібито прагнули потрапити без візи, немає другорядних країн.

Ця машинка працює геть на інших засадах, незрозумілих для блатного менталітету. Хоча там теж люди, й злопомність їм теж не чужа. Тож мати конфлікт із Чехією тоді було ніяк не краще, ніж посваритися з Німеччиною чи Францією.

З того часу втекло чимало різної каламуті, і країна, на яку ригівське кодло наїхало, аби догодити кремлю, тепер намагатиметься ще більше сприяти нашій перемозі й відбудові.

Празький «план Маршалла»

Отже, 1 липня, Чехія отримала головування в Європейському Союзі на наступні шість місяців і в цьому статусі замінила Францію, яка головувала  попередні пів року.

ЄС під головуванням Чехії, як і попередника  — Франції, готується до докладання чималих зусиль  щодо відвернення російської агресії впритул до кордонів ЄС.

«Це президентство розраховане не на гарну погоду, а на погані часи», — заявив  експерт Празької асоціації міжнародних справ Павло Гавлічек.

Чехія, яка є членом ЄС із 2004 року, пообіцяла зосередитися переважно на допомозі Україні та наслідках війни, в тому числі на  допомозі в стриманні кризи біженців; підвищенні обороноздатності та кібербезпеки ЄС; підвищенні економічної стійкості та стійкості демократичних інституцій ЄС; підвищенні енергетичної безпеки ЄС, оскільки більша частина континенту намагається прискорити відмову від російського газу та нафти.

Гаслом чеського головування є «Європа як завдання» —  цитата покійного письменника-дисидента та героя «оксамитової революції» тодішньої Чехословаччини Вацлава Гавела.

«Усі пріоритети дуже вдало обрані, і якщо нам вдасться поставити хоча б деякі з них на стіл, почати переговори з партнерами і прийняти хоча б якісь рішення, я б сказав, що ми не втратимо час даремно», — сказав Гавлічек.

Окремо наголошується на лобіюванні євроінтеграції України та вступі до ЄС західнобалканських країн, які досі в черзі на отримання статусу члена Євросоюзу. Принаймні таку заяву зробив прем’єр-міністр Чехії Петр Фіала.

За заявою політика, він спробує організувати саміт ЄС за участю президента України Володимира Зеленського. Рішення саміту, на думку Фіали, мали б стати своєрідним «планом Маршалла» щодо повоєнної відбудови України.

«Світ уже не буде незмінним після російської агресії в Україні. Ми також хочемо взяти участь у формуванні того, яким він буде. Наш унікальний історичний досвід російської окупації навчив нас уміти протистояти важким моментам, допомагати одне одному і відстоювати те, що є правильним, — зазначив  Петр Фіала. —  Після певної підготовки ми  візьмемося за це завдання впевнено та водночас з усвідомленням відповідальності за результат».

Однак передумовою для прийняття таких рішень є якраз закінчення бойових дій на території України, що, на думку експертів, є малоймовірним до закінчення головування Чехії в ЄС. Про це  заявив політичний аналітик Іржі Пехе.

«Я думаю, що чехи просто спробують організувати саміт щодо України і… переконати інші країни продовжувати допомагати країні», — зазначив він.

Євроскептицизм переходить в оптимізм

За даними соціологів, чехи — доволі яскраві євроскептики. Так, березневе опитування, проведене агентством STEM на замовлення уряду, показало, що лише 36 відсотків із них задоволені ЄС.

Водночас правоцентристський уряд, очолюваний Петером Фіалою, має у своїх програмах менше євроскептицизму.

Однак тісні зв’язки з Угорщиною та Польщею, які мають проблеми з Брюсселем через недотримання верховенства права, робить позицію Чехії менш категоричною.

Крім того, на думку  аналітика Іржі Пехе, Чехії забракне можливостей вести дебати про відновлення економіки або енергетичну безпеку. Адже сама країна зіштовхнулась із високою інфляцією, Чехія досі не приєдналася до єврозони, а в енергетичному секторі досі зав’язана на ядерну енергетику, відхід від якої лобіюють деякі члени ЄС, зокрема Німеччина.

Саме тому, на думку аналітиків, Чехію чекає, швидше, місія посередника між лідерами ЄС у вказаних питаннях, аніж лідерство у прийнятті відповідних рішень.

Водночас колишній прем’єр-міністр Чехії Богуслав Соботка нагадав про переваги, які отримала Чехія, вступивши до ЄС: «Вступ Чехії до Євросоюзу допоміг модернізувати нашу країну — почалось потужне зростання економіки, прийшли іноземні інвестиції. Ми отримали змогу для створення великої кількості нових  робочих місць. Також зріс і дипломатичний вплив Чехії на міжнародному рівні».

Проте війна в Україні на ходу видозмінює євроскептицизм чехів на оптимізм від перебування в ЄС, і чеські політологи обґрунтовують ці нові світоглядні зміни співгромадян.

«Чехи, які раніше скептично ставилися до членства нашої країни в ЄС, після військового вторгнення росії в Україну почали вважати ЄС спільною, безпечною домівкою. Агресивна політика путіна переконала їх, що  європейським країнам потрібно триматись разом», — каже  аналітик Іржі Пехе.

Отже, вірний поводир України на європейському паркеті Чеська Республіка розпочала своє головування у Раді Європейського Союзу, яке вона перейняла у Франції, а за нею в січні 2023 року в ЄС головуватиме Швеція.

Разом вони утворюють теперішнє президентське тріо, яке встановлює довгострокові цілі та спільну програму на 18 місяців. І хоча  кожна країна також має свої пріоритети, але для всіх європейських країн наразі спільне невідкладне завдання — подолати загрозу всьому світу, путінську росію.