Дерашизація або демосквизація: не можна дерусифікувати те, що Руссю не було

26.05.2022
Дерашизація або демосквизація: не можна дерусифікувати те, що Руссю не було

Називають ці акти очищення від російської скверни узагальнюючим терміном «дерусифікація». (Фото КМДА)

Останнім часом у зв’язку з безпрецедентною агресією Росії з’являється все більше повідомлень про ліквідацію в Україні слідів присутності «русского міра».

 

Так, наприклад, повідомляють про перейменування вулиць і станцій метро, демонтаж пам’ятників і меморіальних дощок російським діячам тощо.

 

Називають ці акти очищення від російської скверни узагальнюючим терміном «дерусифікація». Але, придивившись уважніше до терміну «дерусифікація», побачимо, що і сам він є одним зі слідів «русского міра», залишеного нам російською ідеологією. А отже, і він підлягає заміні в українській літературі та засобах масової інформації. Обґрунтую.
 

Термін «русифікація» і антонім до нього «дерусифікація» суперечать тотожності історичних назв «Україна» і «Русь».

 

Після викрадення Московією у XVIII столітті однієї з цих тотожних назв видатний український історик Михайло Грушевський намагався повернути вкрадене, об’єднавши ці дві назви в єдину «Україна-Русь».

 

Але ж від цього об’єднання тотожність похідних понять «русифікація» (від назви «Русь») і «українізація» (від назви «Україна») не зникла, а навпаки, їхня тотожність стала ще переконливішою.

 

Так само, як і тотожність альтернативних понять «дерусифікація» і «деукраїнізація». Зі сказаного витікає, що вживання терміну «дерусифікація» стосовно України стає абсурдним, бо це означає її деукраїнізацію.

 

Щоб уникнути цього безглуздя, треба говорити не про дерусифікацію українських реалій, а про їх деросіїзацію, дерашизацію (від англійського раше — росія) або ж про демосквизацію. Відповідно замість терміну «русифікація» логічно і потрібно вживати терміни «зросійщення», «рашизація» або «змосковщення».


 

Але ж видатний український мислитель Іван Дзюба назвав свій твір, відомий всьому світу, саме так: «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Чому він ужив тут термін «русифікація»?
 

Нагадаємо, що Іван Дзюба найперше надіслав свій твір у грудні 1965 року найвищому керівництву УРСР, сподіваючись, що його докази, базовані на працях теоретиків марксизму-ленінізму, вплинуть на зміну політичної орієнтації керівництва держави в питаннях національної політики.

 

Зрозуміло, що в тогочасних умовах російської окупації не міг він відверто назвати свій твір «Інтернаціоналізм чи змосковщення?», навіть м’якше — «Інтернаціоналізм чи росіїзація?», хоча, по суті, саме про суцільне змосковщення, про повсюдне зросійщення України і йдеться в його творі.

 

Іван Михайлович зупинився на компромісному, розхожому терміні, який був звичним для освічених людей іще з часів царської Росії — «русификация» або «обрусение».

 

Хоча, напевно ж, усвідомлював, що слово «Русь», належить історично українцям, а не росіянам. Апологети ж російської ідеології царської Росії були іншої думки.

 

У них не було сумнівів, що назва «Русь» належить тільки їм, росіянам, і більше нікому. Тому і ввели вони термін «русификация», що відповідав їхній ідеології «обрусения» підкорених народів.


Сьогодні, звільняючись від ознак присутності «русского міра» в Україні, потрібно відмовитись і від помилкового вживання терміну «дерусифікація», замінивши його історично правильними термінами, такими, як «деросіїзація», «дерашизація» або «демосквизація».

 

Георгій ЧОРНИЙ, заслужений діяч науки і техніки України, кандидат технічних наук

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Знаний мовознавець, професор Олександр Пономарів вживав термін "зросійщені", а не "русифіковані".

  • Чи Америка візьметься всерйоз

    У кожного воїна, громадянина і вищого військово-політичного керівництва держави повинна бути усвідомлена впевненість у обов'язковій перемозі України. І що для такого потрібно ще пройти тернистий шлях війни у єдності, консолідації та непримиримості до війни. >>

  • Терор проти окупантів

    Уявіть собі, що спостерігаєте таку сцену. В кафе заходять двоє чоловіків. Чекають кілька хвилин, поки до них долучається третій. Той підсідає за їхніх столик. Розмова на трьох триває кілька хвилин, поки до стола не підходить ще один, який раптом розстрілює трьох співрозмовників і тікає. >>

  • Право на життя

    Право самим обирати і змінювати владу на демократичних виборах. Помаранчевий Майдан довів, що українці нікому не дозволять фальсифікувати свій голос. Ми не Росія, де ботоксна істота вже 20 років впарює рабам, що вони раби. >>

  • Комплекс меншовартості українців розвіяний

    Вже ніхто у світі не сплутає росію та Україну. Комплекс меншовартості українців розвіяний та відійшов у небуття. Вже не виникає сумнівів щодо державної української мови. Ми зрозуміли і переконалися на власному досвіді – наскільки українці далекі від того північного народу. >>

  • Наше майбутнє без вас!

    Сьогодні Україна в вогні і палає від сходу до заходу, із півдня до півночі. Гинуть наші дітки, жінки, чоловіки і самі достойні солдати і солдатки світу. >>